ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
місто Київ
15 год. 33 хв.
04.04.2008 р. № 3/486
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Серпутько Т. С.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 (довідка № 002864), ОСОБА_2 (за усною довіреністю, паспорт НОМЕР_1)
від відповідача: Гармаш К. Г. (довіреність б/н від 8 січня 2008 року)
За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи
За позовом
Громадянки Республіки Конго ОСОБА_1 (надалі -Позивач)
до
Управління міграційної служби в місті Києві (надалі -Відповідач)
про
скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 4 квітня 2008 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Громадянка Республіки Конго ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Управління міграційної служби в місті Києві про скасування рішення Відповідача № 157 від 31 жовтня 2007 року та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що подана Позивачем до Управління міграційної служби в місті Києві заява не носила характеру зловживання, їй також не було відмовлено в наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов передбачених для набуття статусом біженця абзацом 2 статті 1 Закону України «Про біженців». Представник Позивача також вказав на те, що остання була змушена покинути країну громадянської належності через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою належності до певної соціальної групи та через такі побоювання Позивач не може повернутись на Батьківщину.
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Управління міграційної служби в місті Києві зазначив, що фактів інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами Позивача виявлено не було. Жодних обґрунтованих фактів переслідувань або загрози переслідувань на свою адресу заявник не навів. Заходи адміністративного впливу до заявника не застосовувались.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків:
Громадянка Республіки Конго ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю касаі, за віросповіданням - християнка, прибула до України нелегально водним транспортом приблизно 11-13 вересня 2007 року.
11 жовтня 2007 року Позивач звернулася із заявою про надання статусу біженця до Управління міграційної служби у місті Києві Державного комітету України у справах національностей та релігій. В даній заяві, зокрема вказала, що причина по якій вона покинула Батьківщину -це те, що її розшукують урядовою військовою групою і хочуть вбити через зв'язок із журналістом, який володіє інформацією стосовно президента Республіки Конго.
Під час співбесіди повідомила, що зустрічалась з журналістом ОСОБА_3, який намагався оприлюднити правдиві факти про життя Президента Республіки Конго -Жозефа Кабіли. Як вказала заявник, журналіста було вбито і було також вчинено замах на її життя.
За наслідками співбесіди 31 жовтня 2007 року було складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Наказом Управління міграційної служби в місті Києві № 965 та повідомленням № 157 від 31 жовтня 2007 року Позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Відповідно до абзацу 6 статті 12 Закону України «Про біженців»рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про біженців»біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Враховуючи вищезазначене, суд приймає до уваги, як орієнтир, Директиву Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем не вживалися заходи щодо встановлення очевидної необґрунтованості заяви та відсутності підтвердження зловживань Позивачем, а також заходи щодо встановлення чи заслуговує Позивач в цілому довіри.
Як випливає з матеріалів особової справи Позивачки, вона зробила реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши, що якби вона залишилась в Конго, її могли б убити. Також заявник вказала, що одразу після вбивства її товариша, військові намагались знайти її, щоб відібрати дискету з інформацією стосовно діяльності президента Конго.
Суд вважає за необхідне зазначити, що «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування»є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини практично неможливо. Тому, зважаючи на принцип гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців від 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд вважає, що з заяви Позивача не випливає, що вона є очевидно необґрунтованою.
Щодо решти позовних вимог стосовно зобов'язання Відповідача прийняти відносно Позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, діяльність органів державної влади регулюють закони та підзаконні акти, ці закони та підзаконні акти дають суб'єктам владних повноважень можливість користування певною свободою розсуду при вирішенні питань і встановлюють лише межі такої свободи, тобто наділяють їх дискреційними повноваженнями.
Згідно із вимогами частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Таким чином, позовна вимога щодо зобов'язання Відповідача прийняти відносно Позивача позитивне рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 158-163 та 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Адміністративний Позов задовольнити частково.
2. Скасувати рішення Управління міграційної служби в місті Києві № 157 від 31 жовтня 2007 року.
3. Зобов'язати Управління міграційної служби в місті Києві повторно розглянути заяву щодо надання статусу біженця громадянки Республіки Конго ОСОБА_1
4. Повернути громадянці Конго ОСОБА_1 з Державного бюджету України 1 грн. 70 коп., сплаченого судового збору.
5. В задоволенні решти позовних вимог -відмовити повністю.
Постанова, відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Н. Є. Блажівська