Постанова
Іменем України
10 квітня 2008 року
Справа № 2-15/12408-2007
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гонтаря В.І.,
суддів Борисової Ю.В.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
сторони не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 21.02.2008 у справі № 2-15/12408-2007
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Агрофірми "Дніпро-Прогрес" (вул. Севастопольська, 41/1, Сімферополь, 95006)
про стягнення 88410,88 грн.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Агрофірми "Дніпро-Прогрес" про стягнення 88410,88 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором № 9/5 від 09.06.2005, позивачем були виконані відповідні роботи загальною вартістю 39068,00 грн. Однак, відповідач в порушення умов договору не виконав свої зобов'язання щодо своєчасного та повного розрахунку за виконані позивачем роботи. Загальна сума вартості виконаних робіт до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена, що і стало приводом для звернення Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості у розмірі 39068,00 грн. в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2344,08 грн. інфляційні втрати у розмірі 7930,80 грн., 39068,00 штрафу.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.02.2008 у даній справі відмовлено у задоволенні позову Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Агрофірми "Дніпро-Прогрес" про стягнення 88410,88 грн.
На вказаний судовий акт позивачем подана апеляційна скарга, в якій сторона просить скасувати судове рішення від 21.02.2008, посилаючись на те, що рішення господарського суду є незаконним та необґрунтованим.
Розглянувши матеріали справи повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
09.06.2005, між Агрофірмою "Дніпро-Прогрес" (Фірма) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 (Позичальник) був укладений договір № 9/5. (а.с. 8).
Пунктом 1.1 Договору передбачено проведення збиральної компанії в сільськогосподарських підприємствах Автономної Республіки Крим в сезоні 2005 року.
Згідно пункту 2.1 Договору строки виконання робіт з 20.06.2005 по 20.07.2005. Вказані строки можуть коригуватися виходячи з погодних умов на момент початку робіт Підприємства, яке зобов'язано повідомити про початок робіт Фірми.
Відповідно до пункту 4.1 Договору розрахунок за виконані роботи по дійсному договору здійснюється пропорційно вартості загального обсягу виконаних робіт (згідно укладених договорів з господарствами в Автономній Республіці Крим із розрахунку 155-165 грн. га, та складає для Підприємства 20% від зароблених коштів.
Оплата за виконані роботи здійснюється переводом коштів на розрахунковий рахунок Фірми. Можливий також розрахунок сільськогосподарською продукцією. Строки оплати Фірмі не менше від суми виконаних робіт до 20 червня, не менше до 10 серпня 2005 року. (пункт 4.2 Договору).
Пунктом 7.1 Договору обумовлено, що дійсний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами.
Так, позивач посилається на те, що на виконання вказаного Договору № 9/5 від 09.06.2005 ним було виконано роботи по обмолоту зернових культур сільськогосподарських угідь відповідача на загальну суму 39068,00 грн., що підтверджується актом прийому виконаних робіт по наданню послуг та розрахунок оплати за них від 25.07.2005 (а.с. 9).
Проте, відповідачем не було сплачено вартість виконаних робіт у відповідності до умов договору у розмірі 39068,00 грн. в добровільному порядку та в повному обсязі, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість у розмірі 39068,00 грн. за поставлений товар, що і стало підставою для звернення Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, судовою колегією не вбачається достатніх та обґрунтованих підстав для задоволення позову.
Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено поняття доказів у справі - це будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судова колегія не може прийняти до уваги представлений позивачем акт прийому виконаних робіт по наданню послуг та розрахунок оплати за них від 25.07.2005 з огляду на наступне.
Предметом Договору № 9/5 від 09.06.2005 є проведення збиральної компанії, в той час, як на підставі акту прийому виконаних робіт від 25.07.2005 були виконані роботи по обмолоту зернових культур, які не стосуються предмету договору.
Сторонами за Договором № 9/5 від 09.06.2005. зазначені Фірма - Агрофірма "Дніпро-Прогрес" та Підприємство - приватний підприємець ОСОБА_1, в той час, як акт підписаний Виконавцем та Замовником без зазначення прізвищ та посадового становища осіб, що підписали вказаний акт.
Разом з тим, згідно пункту 3.2 Договору саме на Підприємство, тобто на приватного підприємця ОСОБА_1 покладений обов'язок забезпечити своєчасний розрахунок за виконані роботи.
Із представленого акту від 25.07.2005 вбачається, що вказаний акт є Додатком № 1 до Договору № 9/5 від 09.06.2005, проте зазначений Договір не містить жодного посилання на існування додатків до нього.
Вищевикладене свідчить, що вказаний акт від 25.07.2005 не відповідає умовам Договору № 9/5 від 09.06.2005, а отже не може бути доказом виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
Відповідно до приписів статей 33, 34 господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів.
Господарським судом неодноразово запрошувалися у позивача обґрунтування позовних вимог щодо посилання на Договір № 9/5 від 09.06.2005 як на підставу позовних вимог, докази виконання Договору № 9/5 від 09.06.2005, проте, позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України зазначені вимоги суду були проігноровані.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Судовою колегією не може бути розцінений як належний доказ у справі і як доказ виконання робіт за Договором № 9/5 від 09.06.2005, а отже і як підстава для відповідальності відповідача за невиконання зобов'язань, а саме за Договором № 9/5 акт прийому виконаних робіт по наданню послуг та розрахунок оплати за них від 25.07.2005.
Таким чином, у судовій колегії відсутні правові підстави для задоволення позову.
У той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не позбавлений можливості звернутися до господарського суду з відповідним позовом з інших підстав ніж передбачені Договором № 9/5 від 09.06.2005.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, суд зазначає, що позивачем при подачі позову не було доплачено держане мито у розмірі 780,11 грн., що є порушенням частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до підпункту "а" пункту 2 статті 3 Декрету в новій редакції із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).
Позивачем заявлена позовна вимога зокрема про стягнення 88410,88 грн.
Так 1 відсоток від вказаної суми становить 884,11 грн., тоді як з квитанцій № 26 від 01.08.2007, та № 53337208 від 27.08.2007 доданих до позовної заяви, держмито сплачено у розмірі 104,00 грн.
Отже, вказана сума державного мита у розмірі 780,11 грн. підлягає стягненню з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України.
На підставі висловленого, судова колегія вважає, що рішення господарського суду прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2008 у справі № 2-15/12408-2007 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Головуючий суддя В.І. Гонтар
Судді Ю.В. Борисова
В.М. Плут