04 червня 2008 р.
№ 43/755
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Катеринчук Л.Й., -головуючий-доповідач,
Коваленко В.М.,
Ткаченко Н.Г.
розглянувши касаційну скаргу
державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва
на постанову
господарського суду міста Києва від 26.12.2007
у справі
господарського суду
№ 43/755
міста Києва
за заявою
товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Будспецмонтаж»
до
товариства з обмеженою відповідальністю «Онасіс»
про
визнання банкрутом
в судовому засіданні взяли участь представники :
від заявника касаційної скарги
Куракін Ю.В. (дов. №12206/9/10-009 від 19.09.2006)
від заявника
Косаківський В.В. (дов. від 19.02.2008)
від боржника
Павлик О.С. (дов. від 19.02.2008)
в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Онасіс»(далі -боржника), яку було порушено ухвалою суду від 17.12.2007 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Будспецмонтаж», з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Постановою господарського суду від 26.12.2007 боржника визнано банкрутом за спрощеною процедурою, згідно зі статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Лецкана В.Л., зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів боржника, зобов'язано за результатами проведеної роботи у строк до 26.10.2008 подати до господарського суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва (далі -інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 7, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі -Закону), статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.
Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).
Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.
Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.
Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання.
Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).
Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Будспецмонтаж». Заява мотивована тим, що боржник не виконав умови договору оренди №8 від 02.07.2007 щодо оплати за користування нежитловим приміщенням (т.1 а.с. 8-10) яке було передане в оренду відповідно до акту приймання-передачі від 02.07.2007 (т.1 а.с. 11) та має заборгованість за три місяці оренди у розмірі 13500 грн. Відповідно до акту від 18.10.2007 боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, 29 (т.1 а.с. 13).
Постановою суду від 26.12.2007 боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с. 28-29).
Матеріалами справи підтверджується, при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки довідці Державного комітету статистики України Головного управління статистики у місті Києві від 02.11.2007 №13-6879, про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Щорса, 29. (т.1 а.с. 15).
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.
Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.
При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.
Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.
За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, відповідно до договору цивільно-правового характеру від 02.07.2007 №8 у боржника перед заявником виникла заборгованість в сумі 13500 грн. Заявник до суду з позовом про стягнення зазначеної заборгованості не звертався. Виконавче провадження державною виконавчою службою не проводилось, доказів в обґрунтування безспірності грошових вимог, як таких, що підтверджені виконавчими документами суду не надано.
У зв'язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження, провадження у справі про його банкрутство за спрощеною процедурою було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 26.12.2007 є незаконним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду м. Києва від 26.12.2007 про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню, оскільки на момент порушення провадження ініціюючим кредитором не надані докази відсутності боржника за місцезнаходженням та відсутності ознак припинення господарської діяльності боржником.
На підставі викладеного, керуючись частиною 1 статті 80 ГПК України, статтями 1115,,1117,1119,11111 ГПК України Вищий господарський суд України -
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволити.
2. Постанову господарського суду міста Києва від 26.12.2007 скасувати, провадження у справі №43/755 припинити.
Головуючий Л. Катеринчук
Судді В. Коваленко
Н. Ткаченко