05 червня 2008 р.
№ 38/303
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів:
Грейц К.В. -головуючого,
Бакуліної С.В.,
Глос О.І.,
розглянувши матеріали касаційного подання
Заступника Генерального прокурора України
на постанову
від 11.03.2008
Київського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду м. Києва № 38/303
за позовом
Заступника Генерального прокурора України
в інтересах держави в особі
Фонду державного майна України
до
за участю 3 особи без самостійних вимог
1. ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"
2. ТОВ "Виробничо-побутовий комплекс "Зоряний"
Федерація профспілок України
про
визнання недійсним договору купівлі-продажу
за участю представників:
- Генеральної прокуратури
України
Громадського С.О.
- позивача
Погорілко Н.М. (дов. № 357 від 12.05.2008)
- відповідача 1
Барандич І.М. (дов. № 23-05/02 від 23.05.2008)
- відповідача 2
Яценка О.С. (дов. № 152 від 01.10.2007)
- 3-ї особи
не з'явилися
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.11.2007 у справі № 38/303 (суддя Власов Ю.Л.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 (колегія суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Алданової С.О., Коротун О.М.), у задоволенні позову Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання недійсним договору від 04.10.1993 купівлі-продажу відділення санаторію ім. Першого Травня, укладеного між ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" та ТОВ "Виробничо-побутовий комплекс "Зоряний", відмовлено.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване пропуском Заступником Генерального прокурора України строку позовної давності, встановленого ст. 71 ЦК УРСР, що згідно ст. 80 ЦК УРСР є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Постанова господарського суду апеляційної інстанції ґрунтується на тому, що прокурор та Фонд державного майна України не довели факту порушення прав позивача і інтересів держави, які б потребували судового захисту, оскільки майно за спірним договором не мало статусу державного майна і дія нормативно-правових актів, на які посилався прокурор в обґрунтування позовних вимог, не поширювалась на правовий режим зазначеного майна.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами у справі, Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить рішення господарського суду м. Києва від 13.11.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 скасувати, а справу направити на новий розгляд.
В касаційному поданні прокурор посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм постанови ВР Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР", Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постанови ВР України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", постанови Ради Міністрів УРСР "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", зі змісту яких, на думку касатора, вбачається віднесення спірного майна до державної форми власності. Крім того, прокурор вказує на порушення судами вимог ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду і встановлення всіх обставин справи.
Від заступника Генерального прокурора України до Вищого господарського суду України надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на будівлі корпусів №№ 10, 12, 13, 15 по вул. Юнкерова, 50 у м. Києві, однак, ця заява колегією суддів відхиляється, оскільки відповідно до ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, втім, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що майно за спірним договором, яке належить ТОВ "Виробничо-побутовий комплекс "Зоряний", може зникнути, зменшитися чи погіршитися, крім того, внаслідок задоволення позову про визнання недійсним договору його купівлі-продажу, укладеного між відповідачами за справою, майно за спірним договором в порядку реституції підлягало б поверненню ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", як його продавцю, тобто, стороні за договором, а не у власність держави.
Відповідно до розпорядження в.о. голови судової палати Вищого господарського суду України від 28.05.2008 № 02-12.2/180 розгляд касаційного подання Заступника Генерального прокурора України здійснюється у постійному складі колегії: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Глос О.І.
За клопотанням ТОВ "Виробничо-побутовий комплекс "Зоряний", підтриманим прокурором, ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2008 розгляд касаційного подання Заступника Генерального прокурора України відкладено на 05.06.2008 на 11 годин 15 хвилин.
У відзиві на касаційне подання та доповненні до нього ТОВ "Виробничо-побутовий комплекс "Зоряний", заперечуючи обґрунтованість вимог прокурора і позивача, зазначає, що при судовому розгляді не було доведено факту належності державі майна за спірним договором, право власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" на вказане майно перевірялось арбітражними судами України і внесення цього майна до статутного фонду було визнане правомірним, Закон України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" лише у 2007 наклав заборону на відчуження майна, однак, спірний договір укладався 04.10.1993, що свідчить про існування права власності Федерації профспілок України на майно санаторно-курортних закладів України, дія інших нормативно-правових актів, на які посилався прокурор в обґрунтування позову, не поширювалась на правовий режим майна профспілок України.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права судом апеляційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційне подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", з метою дальшого поліпшення організації відпочинку та санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок у цій важливій справі, Українській республіканській Раді профспілок передано безоплатно у відання всі діючі госпрозрахункові санаторії (крім туберкульозних), будинки відпочинку, пансіонати, курортні поліклініки, які знаходились у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії (крім туберкульозних) і будинки відпочинку, що будуються для цього Управління; також, профспілкам передавались Головне республіканське і територіальні управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку з усіма підприємствами і організаціями, що знаходяться у їх віданні, штати управлінського апарату республіканського і територіальних курортних управлінь, обладнання, транспорт, земельні ділянки, жилі будинки, парки, асигнування на їх управління, плани з праці, капіталовкладення, фонди на всі види матеріалів і ліміти на проектування та інші кошти.
04.12.1991 між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України укладено установчий договір про створення акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", до статутного фонду якого Радою Федерації незалежних профспілок України внесено санаторно-курортні заклади профспілок України, а 23.12.1991 здійснена державна реєстрація цього товариства.
25.03.1993 Федерацією професійних спілок України (правонаступник Ради Федерації незалежних профспілок України) прийнята постанова №11-3-20 "Про реалізацію та передачу основних фондів збиткових і безперспективних лікувально-оздоровчих закладів Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", відповідно до якої правлінню Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" дозволено реалізацію на конкурсних засадах основних фондів лікувально-оздоровчих збиткових закладів, зокрема, відділення санаторію ім. Першого Травня (Пуща-Водиця).
На підставі зазначеної постанови, 04.10.1993 між Київським відділенням АТ "Укрпрофоздоровниця" та Виробничо-побутовим кооперативом "Зоряний" (правопопередниками відповідачів за справою) укладено договір купівлі-продажу майна відділення санаторію ім. Першого Травня, за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 купив основні нерухомі засоби, будівлі, споруди, інженерні мережі відділення санаторію ім. Першого Травня, з уособленою земельною ділянкою площею 2,7 га, розташовані по вул. 9лінія в Пуща-Водиці м. Києва, передані покупцеві за актом прийому-передачі основних нерухомих фондів відділення санаторію ім. Першого Травня від 19.11.1993.
Прокурор в обґрунтування заявленого в інтересах Фонду державного майна України позову про визнання на підставі ст. 48 ЦК УРСР зазначеного договору купівлі-продажу недійсним і застосування наслідків його недійсності послався на порушення при укладенні спірного договору вимог постанови ВР Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506-ХП, Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-ХП, постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943-ХП.
Згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, недоведеність приналежності державі майна за спірним договором, відсутність суб'єктивного матеріального права позивача і факту його порушення відповідачами внаслідок укладення спірного договору, що є підставою для відмови в позові не з причин пропуску строку позовної давності, як вирішив суд першої інстанції, а в зв'язку з відсутністю підстав для правового захисту.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції та вважає, що ті нормативні акти, на порушення яких при укладенні спірного договору послався прокурор, не поширюються на правовідносини сторін за спірним договором, не встановлюють право власності держави на майно за спірним договором і не визначають повноваження Фонду державного майна України ні щодо розпорядження цим майном в процесі приватизації, ані як орендодавця, а тим більше повноваження з управління цим майном.
Так, постанова ВР Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506-ХП, якою вводився мораторій на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління, не могла поширюватись на правовідносини за спірним договором, сторонами якого та ініціаторами купівлі-продажу органи державної влади і управління не виступали, а, крім того, ця постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі постанови ВР від 04.03.1992 № 2164-ХП, тобто, до укладення спірного договору від 04.10.1993.
З огляду на що, не може застосовуватись до правовідносин сторін за спірним договором і Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 №1540-ХП, яким визнавались недійсними майнові договори щодо зміни форми власності, укладені під час дії мораторію, встановленого вищезазначеною постановою ВР УРСР від 29.11.1990, рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР, адже, реалізація майна за спірним договором відбувалась не на підставі законодавства колишнього Союзу РСР, а після проголошення незалежності України.
Крім того, статтею 1 вказаного Закону встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, всупереч обов'язку доведення обставин, на які йдеться посилання у позовній заяві та апеляційному поданні, прокурором доказів того, що майно до його продажу за спірним договором відносилось до таких об'єктів суду не надано.
Також апеляційним господарським судом встановлено, що ні прокурор, ані позивач не надали суду належних і допустимих доказів того, що майно за спірним договором після безоплатної передачі його в 1960 році профспілкам від Міністерства охорони здоров'я України продовжувало перебувати у власності держави та на виконання постанови Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансової ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 №2268-ХП передавалось тимчасово, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, в управління Фонду державного майна України, який зобов'язаний був прийняти таке майно до 01.05.1992, і цей факт не заперечений позивачем.
Щодо посилань прокурора на неправильне застосування постанови ВР України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943-ХП, колегія суддів Вищої господарського суду України погоджується з висновком Київського апеляційного господарського суду, що майно за спірним договором на момент набуття чинності названою постановою не належало до майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а перебувало у власності ТОВ "Виробничо-побутовий комплекс "Зоряний".
Крім того, колегія судів зазначає, що укладенню спірного договору передував процес створення Акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", до статутного фонду якого Федерацією профспілок України, як засновником і власником майна профспілок, було внесене в т.ч. майно, яке позивач у даному спорі вважає державним, тобто, таким, що не підлягало відчуженню за спірним договором, втім, на момент звернення прокурора з даним позовом не визнані в установленому порядку недійсними установчі документи цього товариства, зокрема, в частині внесення певного майна до його статутного фонду, отже, задоволення вимоги про визнання недійсним наступного відчуження майна за договором, стороною в якому Фонд державного майна України не є, не призведе до відновлення права позивача на майно, власником якого він себе вважає, шляхом застосування наслідків недійсності угоди, передбачених ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, що, в свою чергу, зумовлює відмову у такому позові, адже, захист права саме власника майна можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, за умови наявності підстав, передбачених положеннями статті 388 Цивільного кодексу України (ст. 145 ЦК УРСР).
Наведене свідчить, що під час прийняття постанови у справі, суд апеляційної інстанції, встановивши і всебічно перевіривши всі обставини у справі, не припустився порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для її скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2008 у справі № 38/303 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Касаційне подання Заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення.
Головуючий суддя К.В.Грейц
Судді С.В.Бакуліна
О.І. Глос