Іменем України
26 липня 2011 року справа № 5020-817/2011
За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,
ідентифікаційний код 25750044
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю „77”,
ідентифікаційний код 20753782
(99014, м. Севастополь, вул. П. Корчагіна, 40)
про стягнення 3863,01 грн,
Суддя Головко В.О.,
Представники сторін:
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -ОСОБА_2, головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 05.01.2011;
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -ОСОБА_3, головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № 1 від 04.01.2011;
відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю „77”) -ОСОБА_1, представник, довіреність б/н від 23.10.2009.
Обставини справи:
23.05.2011 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду м. Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „77” (далі -відповідач) про стягнення заборгованості з орендної плати за договором № 2859 від 04.12.1998 за період з 04.12.1998 по 04.12.2007 в сумі 3863,01 грн.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконання договору оренди № 2859 від 04.12.1998, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 3863,01 грн за період з 04.12.1998 по 04.12.2007.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на сплив строку позовної давності для стягнення заборгованості, про застосування позовної давності надав письмову заяву.
В судовому засіданні 25.07.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 26.07.2011.
Після перерви розгляд справи був продовжений за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд -
04.12.1998 між управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „77” (Орендар) був укладений договір оренди № 2859 вбудованих нежитлових приміщень, загальною площею 95,3 м2, розташованих за адресою: вул. П. Корчагіна, 40 у м. Севастополі (далі -Договір) /арк. с. 10-11/.
На виконання укладеного Договору Орендодавець передав Орендарю майно за актом приймання-передачі /арк. с. 12/.
Згідно з пунктом 3.1 Договору за користування орендованим майном Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату, розмір якої визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України та складає 799,00 грн. Орендна плата за перший місяць складає 67,00 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Дія Договору була пролонгована двічі: до 04.12.2004 і до 04.12.2007; а з 05.12.2007 договір оренди припинив свою дію, що встановлено рішенням господарського суду міста Севастополя від 10.03.2010 у справі № 5020-3/332, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.12.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2011 /арк. 14-18/.
Посилаючись на приписи статті 631 Цивільного кодексу України, відповідно до частини четвертої якої закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, позивач вимагає стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 04.12.1998 по 04.12.2007 в сумі 3863,01 грн, з яких 97% -3852,52 грн та 3% -10,49 грн (відповідно до пункту 2.2 Рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007, зі змінами та доповненнями рішенням Севастопольської міської Ради від 14.04.2009 № 6659).
Наведене стало причиною для звернення позивача із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке перебуває у комунальній власності, та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна, визначені Законом України „Про оренду державного та комунального майна”.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеною нормою узгоджуються стаття 283 Господарського кодексу України та стаття 759 Цивільного кодексу України, згідно з якими, за договором найму (оренди) одна сторона (орендодавець/наймодавець) передає другій стороні (орендареві/наймачу) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна № 2859 від 04.12.1998, який припинив свою дію 05.12.2007.
Статтею 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За умовами Договору, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю щомісяця, не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.1 Договору).
За твердженням позивача, відповідач у період з 04.12.1998 по 04.12.2007 виконував свої обов'язки за договором неналежним чином, через що в нього склалася заборгованість з орендної плати в сумі 3862,01 грн, відповідно до наданого позивачем розрахунку /арк. с. 7-9/.
За правилами статті 33 Господарського процесуального кодексу обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.
В процесі розгляду справи представник відповідача надав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог в сумі 3863,01 грн /арк. с. 46/.
У додаткових поясненнях від 13.07.2011 /арк. с. 49-50/ позивач заперечував проти застосування наслідків пропуску позовної давності, посилаючись на те, що орендарем навіть після закінчення строку дії договору періодично вносились орендні платежі, останній з яких був здійснений 20.05.2008, отже, згідно зі статтею 264 Цивільного кодексу України строк позовної давності переривався вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК). Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 4 ст. 264 ЦК).
Таким чином, позивач настоював на тому, що перебіг строку позовної давності почався з 21.05.2008 та останнім днем трирічного строку є 23.05.2011. Саме в цей день було подано позов, що розглядається.
Доводи позивача спростовуються належними та допустимими доказами, наданими відповідачем, а саме: квитанціями про сплату орендної плати: від 02.02.2005 на суму 82,29 грн /арк. с. 62/, від 25.02.2005 на суму 83,69 грн /арк. с. 63/, від 12.04.2005 на суму 169,77 грн /арк. с. 65/, від 09.06.2005 на суму 86,48 грн /арк. с. 66/, від 08.07.20005 на суму 87,00 грн /арк. с. 67/, від 19.07.2005 на суму 87,52 грн /арк. с. 68/, від 02.09.2005 на суму 87,78 грн /арк. с. 69/, від 24.09.2005 на суму 87,78 грн /арк. с. 70/, від 18.11.2005 на суму 88,13 грн /арк. с. 71/, від 05.01.2006 на суму 178,91 грн /арк. с. 73/, від 07.02.2006 на суму 90,80 грн /арк. с. 74/, від 1003.2006 на суму 89,13 грн та 2,76 грн /арк. с. 75/, від 04.04.2006 на суму 88,01 грн, 2,72 грн і 2,72 грн /арк. с. 76/, від 21.04.2006 на суму 90,46 грн і 2,80 грн /арк. с. 77/, від 30.05.2006 на суму 90,55 грн, 2,80 грн, 90,10 грн, 2,79 грн /арк. с. 78/, від 22.07.2006 на суму 90,64 грн і 2,80 грн /арк. с. 79/, від 17.08.2006 на суму 91,45 грн і 2,83 грн /арк. с. 80/, від 14.07.2006 на суму 91,45 грн і 2,83 грн /арк. с. 81/, від 03.11.2006 на суму 93,28 грн і 2,89 грн /арк. с. 82/, від 30.11.2006 на суму 95,71 грн і 2,96 грн /арк. с. 83/, від 27.12.2006 на суму 3,10 грн і 97,44 грн /арк. с. 84/, за січень 2007 року на суму 3,04 грн /арк. с. 85/, за січень 2007 року на суму 98,31 грн /арк. с. 86/, за лютий 2007 на суму 98,80 грн та 3,06 грн /арк. с. 87/, за березень 2007 року на суму 99,44 грн та 3,07 грн /арк. с. 88/, за квітень 2007 року на суму 97,54 грн і 5,13 грн /арк. с. 89/, за травень 2007 року на суму 97,54 грн і 5,13 грн /арк. с. 90/, за червень 2007 року в сумі 98,13 рн і 5,16 грн /арк. с. 91/, за липень 2007 року на суму 100,28 грн і 5,28 грн /арк. с. 92/, за серпень 2007 року на суму 101,69 грн і 5,35 грн /арк. с. 93/, за вересень 2007 року на суму 102,30 грн і 5,38 грн /арк. с. 94/, на суму 104,55 грн і 5,50 грн /арк. с. 94/, за листопад 2007 року на суму 107,58 грн і 5,66 грн /арк. с. 95/, за грудень 2007 року на суму 109,94 грн і 5,79 грн /арк. с. 95/.
Таким чином, відповідачем підтверджено внесення орендних платежів за 2005-2007 роки в повному обсязі.
Разом з тим суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Визначення поняття позовної давності надається в статті 256 Цивільного кодексу України. Так, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідачем у справі заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності /арк. с. 46/, що є додатковою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові про стягнення 3863,01 грн.
Підсумовуючи вищевикладене та зважаючи на недоведеність наведених позивачем обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають як необґрунтовані.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати -державне мито в розмірі 102,00 грн і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн -покладаються на позивача і стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити повністю.
Суддя підпис В.О.Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано
01.08.2011.