Іменем України
28 липня 2011 року справа № 5020-900/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Публічного акціонерного товариства «Морстрой»
(вул. Новоросійська, б.25/вул. Демидова, б.7, м. Севастополь, 99011)
до Приватного підприємства «Сервет»
(пр. Ген. Острякова, б.114, кв.2, м. Севастополь, 99040;
вул. Гоголя, б.20А, кв.53, м. Севастополь, 99011)
про стягнення 28 574,00 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність №69/11 від 09.06.2011;
відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.06.2011.
Публічне акціонерне товариство «Морстрой» (далі -Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства «Сервет»(далі -Відповідач) про стягнення заборгованості за договором №23/2-кл від 02.03.2009 у розмірі 28 574,00 грн.
Позовні вимоги з посиланням на норми статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526, 610, 611 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за договором №23/2-кл від 02.03.2009 щодо внесення плати за поставлений товар.
Представник Позивача в судовому засіданні 28.07.2011 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник Відповідача у засіданні суду 28.07.2011 проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву №178 від 27.07.2011 /а.с.65-66/, зокрема, зазначив, що відповідно до умов договору №23/2-кл від 02.03.2009 приймання товару здійснюється з обов'язковим оформленням акту приймання-передачі товару, але відповідного акту, який підтверджує поставку Приватному підприємству «Сервет» товару на суму 28 574,00 грн., Позивачем не додано.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
02.03.2009 між Закритим акціонерним товариством «Морстрой»(Постачальник) та Приватним підприємством «Сервет»(Покупець) укладений договір №23/2-кл (далі -Договір), згідно з яким Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець своєчасно оплатити та прийняти Товар, який є виробами та частинами виробів, що утворилися в результаті демонтажу, які втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу, виготовлені з вуглецевої сталі, списані Постачальником відповідно до Актів списання, які є невід'ємною частиною цього Договору (п.1.1 Договору).
Строк дії Договору встановлений з моменту підписання і до 31.12.2009 (пункт 7.4 Договору).
Відповідно до пункту 2.1 Договору поставка Товару здійснюється окремими партіями у міру готовності товару до передачі Покупцю. Базис поставки -франко-склад Покупця, приймання товару здійснюється з обов'язковим оформленням Акту приймання-передачі, який є підставою для взаєморозрахунків (пункт 2.2 Договору).
Згідно з пунктом 2.4 Договору моментом передачі Товару вважається підписання сторонами Акту приймання-передачі з вказівкою кількості Товару, його характеристик та джерела походження.
Загальний обсяг поставок сорок дев'ять тон (пункт 2.5 Договору). Ціна товару складає шестисот п'ятдесят грн. за одну тону Товару, у т.ч. ПДВ, строк оплати -по факту передачі товару, форма оплати -розрахунки за поставлену партію Товару здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі виставленого Постачальником рахунку протягом 10 банківських днів (розділ 3 Договору).
Судом встановлено, що згідно з даними акту звірення взаємних розрахунків станом на 07.07.2011 /а.с.64/ спірною є заборгованість у розмірі 28 574,00 грн. за рахунком №СФ-000452, який був виставлений Відповідачу 17.09.2009 за металлолом у кількості 43.960 тон.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Зобов'язання, що виникають на підставі Договору є господарськими зобов'язаннями, та предметом Договору є товар, який використовується у підприємницькій діяльності. Таким чином, до спірних відносин застосовується правила статті 265 ГК України та статті 712 ЦК України, і Договір є договором поставки.
Частина перша статті 712 ЦК України встановлює, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною першою статті статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частина перша статті 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Судом встановлено, що пунктами 2.2. та 2.4 Договору передбачено обов'язкове складання Акту приймання-передачі при прийманні товару і саме складанням такого акту визначається момент передачі товару Покупцю та є підставою для взаєморозрахунків. Строк же оплати встановлений пунктом 3.2 Договору -по факту передачі Товару, на підставі виставленого Постачальником рахунку (пункт 3.3 Договору).
Однак, Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів отримання Відповідачем товару на суму 28 574,00 грн., а саме Акту приймання-передачі товару на вказану суму.
Надана Позивачем накладна б/н на отримання 43,960 тон металолому /а.с.69/ на ім'я ТОВ «Сервет»не може вважатися доказом отримання Відповідачем товару, оскільки вона не містить дати складання, відбиток печатки підприємства отримувача відсутній, вона може свідчити лише про передачу товару ТОВ «Сервет»(Відповідач за організаційно-правовою формою -приватне підприємство). Крім того, Позивачем не надано суду доказів того, що особа, яка підписала цю накладну є представником Відповідача та має повноваження на отримання цього Товару за накладною.
За таких обставин, заявлені позовні вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості за договором №23/2-кл від 02.03.2009 у розмірі 28 574,00 грн. суд визнає такими, що не підлягають задоволенню через їх недоведеність.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суддя підпис О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 02.08.2011.