Іменем України
26 липня 2011 року справа № 5020-835/2011
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
„Культурна спадщина України”, ідентифікаційний код 36758833
(99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 21, кв. 3)
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
ідентифікаційний номер НОМЕР_1
(99038, АДРЕСА_2)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунального підприємства Севастопольської міської Ради
„Приморський бульвар”, ідентифікаційний код 36025852
(99011, м. Севастополь, вул. Капітанська, 2)
про стягнення 10 580,00 грн.
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
позивач (ТОВ „Культурна спадщина України”) -Распутіна О.П. -керівник, довідка статистики серії АА № 381062 від 14.02.2011;
позивач (ТОВ „Культурна спадщина України”) -ОСОБА_3 -представник, довіреність б/н від 01.06.2011;
відповідач (ФОП ОСОБА_1) - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 29.04.1999;
відповідач (ФОП ОСОБА_1) - ОСОБА_4 -представник, довіреність б/н від 16.06.2011;
третя особа (КП СМР „Приморський бульвар”) -ОСОБА_5 -представник, довіреність б/н від 30.05.02011.
Обставини справи:
30.05.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Культурна спадщина України” (далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач) про стягнення 10 580,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами № 14 від 17.01.2011 та № 13 від 18.01.2011 про спільне використання причальних місць, в частині оплати вартості користування причальними місцями за узгодженими сторонами графіками.
Ухвалою від 31.05.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 5020-835/2011.
Ухвалою від 06.07.2011 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Приморський бульвар”.
В судовому засіданні 21.07.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 25.07.2011, а 25.07.2011 -до 26.07.2011. Після перерви розгляд справи продовжено.
Представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач заперечує проти задоволення позову та в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов /арк. с. 42/ та доповнення до відзиву /арк. с. 101/, відповідно до яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема, з підстав неукладеності спірних договорів внаслідок недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов цих договорів.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення з підстав, викладених у письмових поясненнях /арк. с. 54-56/ та доповненні до письмових пояснень /арк. с. 105/, зокрема, через відсутність у позивача правових підстав вимагати у відповідача оплати за користування чужим майном внаслідок неправомочності позивача розпоряджатися причальними місцями, які є комунальною власністю і належать територіальній громаді та перебувають на балансі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Приморський бульвар”.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, відповідача та третьої особи, суд -
17.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Культурна спадщина України” (Сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Сторона-2) укладено Договір № 14 про спільне використання причальних місць /арк. с. 7/ (далі -Договір № 14), за яким Сторона-2 отримала право спільного використання причального місця НОМЕР_3, розташованого на причалі НОМЕР_4 набережних імені Корнілова та Приморського бульвару в м. Севастополі за призначенням відповідно до Правил користування маломірними (малими) суднами на водних об'єктах м. Севастополя, тобто підхід/відхід маломірного судна „УКС-1043К”, з метою посадки/висадки пасажирів при організації морських прогулянок по Севастопольській бухті кожного дня з 8:00 до 20:00 у вільний від стоянки суден Сторони-1 час на період з 01.04.2011 по 30.10.2011 (абзац перший пункту 1.1 Договору № 14).
Відповідно до Графіка оплат до Договору № 14 /арк. с. 8/, який міститься у Додатку № 2 до вказаного Договору, та відповідно до абзацу третього пункту 6.1 є його невід'ємною частиною, оплата за Договором № 14 повинна здійснюватися до 20 числа поточного місяця та складає: за квітень, жовтень -по 2 500,00 грн, за травень-вересень -по 2 790,00 грн на місяць.
Строк дії Договору № 14 визначений сторонами у його розділі 5, відповідно до пункту 5.1 якого Договір № 14 набирає чинності з дати його підписання Сторонами та діє з квітня 2011 року по 30 жовтня 2011 року.
18.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Культурна спадщина України” (Сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Сторона-2) укладено Договір № 13 про спільне використання причальних місць /арк. с. 11/ (далі -Договір № 13), за яким Сторона-2 отримала право спільного використання причального місця НОМЕР_5, розташованого на причалі НОМЕР_4 набережних імені Корнілова та Приморського бульвару в м. Севастополі за призначенням відповідно до Правил користування маломірними (малими) суднами на водних об'єктах м. Севастополя, катером для морських прогулянок „УКС-0410К”, з метою надання транспортно-екскурсійних послуг для жителів та гостей міста Севастополя 2011 року (Розділ 1 Договору № 13).
Відповідно до Графіка оплат до Договору № 13 /арк. с. 12/, який міститься у Додатку № 2 до вказаного договору, та відповідно до абзацу третього пункту 6.1 є його невід'ємною частиною, оплата за Договором № 13 повинна здійснюватися до 20 числа поточного місяця та складає: за квітень, жовтень, листопад -по 2 500,00 грн, за травень-вересень -по 2 790,00 грн.
Строк дії Договору № 13 визначений сторонами у його 5 розділі, відповідно до пункту 5.1 якого Договір № 13 набирає чинності з дати його підписання Сторонами та діє з 01 квітня 2011 року по 28 листопада 2011 року.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасного та повного внесення оплати за використання причальних місць за Договорами №№ 13, 14 спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, 17.01.2011 та 18.01.2011 сторонами підписані Договори №№ 13, 14 /арк. с. 7, 11/, які є змішаними договорами, тобто містять елементи різних видів договорів, зокрема, договору про спільну діяльність, договору найму (оренди), попереднього договору (договору про наміри).
Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України. Так, сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).
Проте, згідно із частиною другою статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини третьої статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з частиною четвертою статті 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Як убачається з пункту 1.1 Договорів №№ 13, 14, предметом цих договорів є спільне використання причальних місць. Проте, зі змісту наданих суду доказів випливає, що сторонами не досягнуто згоди щодо визначення конкретних причальних місць, які мають передаватися у спільне використання за спірними договорами. Такого висновку суд дійшов, виходячи з наступних обставин.
Відповідно до пункту 1.1 Договору № 14 сторони дійшли згоди щодо спільного використання причального місця НОМЕР_3, розташованого на причалі НОМЕР_4 набережних імені Корнілова та Приморського бульвару в м. Севастополі, а відповідно до Графіку оплат до Договору № 14, який є невід'ємною частиною зазначеного Договору, оплаті підлягає вже причальне місцеНОМЕР_5.
При цьому у підпункті 2.2.4 Договору № 14 зазначено, що Стороні-2 дозволено швартування виключно маломірного судна, зазначеного у договорі, з причального місця НОМЕР_5.
Тобто зі змісту Договору № 14 неможливо встановити, щодо якого саме причального місця сторони укладали договір спільного використання: місця НОМЕР_3 або місця НОМЕР_5?
Аналогічно і з Договором № 13.
Так, відповідно до пункту 1.1 Договору № 13 сторони дійшли згодо щодо спільного використання причального місця НОМЕР_5, розташованого на причалі НОМЕР_4 набережних імені Корнілова та Приморського бульвару в м. Севастополі, а відповідно до Графіку оплат до Договору № 13, який є невід'ємною частиною договору, оплаті підлягає причальне місце НОМЕР_6. Наведене також свідчить про те, що сторони не дійшли згоди, яке саме причальне місце передається відповідачу для спільного використання із позивачем.
Крім того, сторонами не встановлено порядку передачі причальних місць у спільне використання. Доказів передачі відповідачу причальних місць, які є частинами об'єкта нерухомості, -причалу - у спільне використання за Договорами №№ 13, 14 суду не надано, а отже, суд не може перевірити чи було взагалі передано певні причальні місця відповідачеві за спірними Договорами для спільного використання.
Наведене свідчить про недосягнення сторонами згоди щодо предметів Договорів №№ 13, 14.
Згідно з частиною п'ятою статті 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
Як зазначалось вище, вартість послуг за Договорами №№ 13, 14 визначена у Додатках № 2 до спірних договорів, які містять Графіки оплат.
Проте суд звертає увагу на те, що у розділі 2 Договорів №№ 13, 14 на відповідача взагалі не покладено обов'язок оплачувати послуги за вказаними Графіками, тобто ці послуги можуть бути оплачені якоюсь іншою особою.
Також сторони не встановили порядок проведення оплати: або відповідні кошти перераховуються на банківський рахунок позивача, або, зважаючи на те, що відповідач є фізичною особою, -можуть вноситися безпосередньо до каси ТОВ „Культурна спадщина України”.
Крім того, сторонами не визначено, які саме послуги підлягають оплаті у спірних Договорах.
Так само незрозуміло, чому у Договорах мова йде про одне причальне місце, а у відповідних Графіках оплат, які є невід'ємними частинами цих Договорів, оплаті підлягають інші місця?
Таким чином, сторонами не досягнуто згоди щодо ціни послуг стосовно спільного використання причальних місць №НОМЕР_3 та 14 за відповідними Договорами №№ 14, 13, а також умов оплати вартості послуг, передбачених цими Договорами.
Відповідно до частини сьомої статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язань сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Сторонами погоджено, що Договори №№ 13, 14 набирають чинності з моменту їх підписання (пункт 5.1 Договорів), а отже, договір № 14 вступає в силу з 17.01.2011, а договір № 13 -з 18.01.2011. Натомість, в цьому ж самому пункті 5.1 Договорів зазначено, що Договір № 14 діє з квітня 2011 року по 30 жовтня 2011 року, а Договір № 13 -з 01 квітня 2011 року по 28 листопада 2011 року.
Наведене свідчить про те, що сторони не дійшли згоди щодо моменту набрання чинності спірними Договорами, тобто не погодили таку їх істотну умову як строк.
Також суд звертає увагу на суперечливість викладених у спірних Договорах умов їх розірвання.
Так, пунктом 5.2 Договорів №№ 13, 14 передбачена можливість [дострокового] розірвання договору за умови письмового повідомлення іншої Сторони. У такому випадку, як зазначено у Договорах, Договір припиняє свою дію після спливу 5 днів з дня направлення іншій Стороні повідомлення про припинення договору. Водночас, у другому реченні цього ж пункту вказано, що у даному випадку умови розірвання договору визначаються за взаємною згодою сторін, тобто Договорами передбачено укладення якоїсь додаткової угоди стосовно умов розірвання цих Договорів, що виключає його автоматичне розірвання через 5 днів з дня направлення відповідного повідомлення.
За викладених обставин, суд дійшов висновку про недосягнення Сторонами згоди щодо строків та умов розірвання спірних Договорів.
Таким чином, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов Договорів №№ 13, 14.
Частиною восьмою статті 181 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Отже, Договір № 14 від 17.01.2011 про спільне використання причальних місць та Договір № 13 від 18.01.2011 про спільне використання причальних місць є неукладеними, тобто такими, що не породжують будь-яких юридичних наслідків, прав та обов'язків для сторін таких договорів, в тому числі і обов'язку для відповідача по внесенні ним оплати за користування причальними місцями №№ НОМЕР_6,НОМЕР_5.
Зважаючи на вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 10 580,00 грн заборгованості за Договорами №№ 13, 14 є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.
При цьому судом взяті до уваги пояснення третьої особи, відповідно до яких позивач взагалі був неправомочним на укладання з відповідачем Договорів №№ 13, 14.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності.
Судом встановлено, що причальні місця, щодо використання яких сторони намагалися укласти спірні Договори, є комунальною власністю, належать територіальній громаді, та за наказом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради № 292 від 30.03.2009 /арк. с. 76/ передані на баланс Комунальному підприємству Севастопольської міської Ради „Приморський бульвар”, яке залучено до участі у даній справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі -КП СМР „Приморський бульвар”, третя особа).
30.12.2010 між третьою особою та позивачем укладено договір № 01/2011, предметом якого є розміщення третьою особою маломірних суден позивача на причалах, розташованих на набережних імені Корнілова та Приморського бульвару м. Севастополя (далі -Договір № 01/2011) (п. 1.1 Договору № 01/2011) /арк. с. 14/.
При цьому Договором № 01/2011 не передбачена можливість передачі позивачем в піднайом іншим особам комунального майна, що знаходиться на балансі третьої особи.
Доводи позивача щодо фактичного виконання відповідачем умов Договорів №№ 13, 14 спростовуються наступними доказами.
15.04.2011 між КП СМР „Приморський бульвар” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договори № 25 /арк. с. 62-65/, № 26 /арк. с. 69-72/ про спільну діяльність по благоустрою та використанню причальних місць.
За умовами Договору № 25 відповідачу надано право спільного використання причального місця НОМЕР_6 на причалі НОМЕР_4, розташованого в м. Севастополі в районі набережних Корнілова та Приморського бульвару; за умовами Договору № 26 -місця НОМЕР_5.
Відповідно до актів приймання-передачі до Договорів №№ 25, 26 КП СМР „Приморський бульвар” передало фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 право користування причальними місцями №НОМЕР_6,НОМЕР_5/арк. с. 67, 74/.
31.05.2011 та 30.06.2011 сторонами підписані акти приймання-передачі робіт (надання послуг) №№ ОУ-0000168, ОУ-0000169, ОУ-0000281, ОУ-0000282 /арк. с. 106-109/, з яких убачається, що третьою особою відповідачу надані послуги щодо використання причальних місць. Сторони претензій один до одного не мають.
Отже, надані позивачем виписки з книги швартування /арк. с. 58, 59/ та фотографії /арк. с. 60/ не можуть розглядатися судом як докази використання причальних місць за Договорами №№ 13, 14, оскільки можуть підтверджувати, зокрема, використання відповідачем причальних місць за Договорами №№ 25, 26.
Крім того, по наданих фотографіях /арк. с. 60/ взагалі неможливо встановити ані час фотозйомки, ані конкретне місце швартування суден, а з фотографії, розташованої на ніжній половині шістдесятого аркушу справи незрозуміло, яке судно розміщено на зображенні та чи має воно відношення до предмета даного спору.
Доводи відповідача щодо розірвання спірних Договорів № 13, 14 судом відхиляються з підстав встановлення судом факту неукладеності спірних договорів, оскільки неможливо розірвати Договір який не укладено.
Згідно з частиною другою статті 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Позивач не надав суду доказів правомочності передачі чужого майна у спільне використання третім особам (в даному випадку -відповідачу).
Статтями 32-34 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення наведених норм позивачем не доведено як факту наявності між сторонами договірних відносин, так і факту використання відповідачем причальних місць №НОМЕР_6,НОМЕР_5 саме за Договорами №№ 14, 13.
Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя підпис В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
оформлено і підписано
01.08.2011.