"26" липня 2011 р.Справа № 24/98-10-3315
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Мацюри П.Ф.,
Суддів: Андрєєвої Е.І. та Михайлова М.В.,
при секретарі судового засідання Подуст Л.В.
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю
ОСОБА_2, за довіреністю
від відповідача: ОСОБА_3, за довіреністю
ОСОБА_4, за довіреністю
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ексімнафтопродукт"
на рішення господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2010 року
у справі №24/98-10-3315
за позовом Одеської залізниці
до Публічного акціонерного товариства "Ексімнафтопродукт"
про стягнення 14781811,8 грн.,
У липні 2010 року Одеська залізниця звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Ексімнафтопродукт" про стягнення 14781811,8 грн. за користування вагонами та зберігання вантажу у вагонах.
Рішенням господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2010 року по справі № 24/98-10-3315 (суддя Оборотава О.Ю.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 12593918,04 грн. суму заборгованості, 25500 грн. державного мита й 236 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги обгрунтовані підтверджуються розрахунком суми заборгованості відповідача перед позивачем, плати за користування вагонами 4822304,20 грн. (без урахування ПДВ), збору за зберігання у вагонах 5672627,50 грн. (без урахування ПДВ), і підлягає стягненню ПДВ 1049493,2 грн.
Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить рішення місцевого суду скасувати в частині стягнення заборгованості у сумі 12593918,04 грн.та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача залишити без задоволення, посилаючись на те, що позивачем не доведена вина ВАТ "Ексімнафтопродукт" у порушенні будь-яких зобов'язань, у тому числі з вивантаження вагонів, у виникненні суми боргу, не зроблено повний й обгрунтований розрахунок суми боргу. Скаржник стверджує, що затримані вагони є власністю іноземних підприємств та приписані до залізниць інших держав, у зв'язку із чим вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав, а не сплачують цю плату в порядку, передбаченому Правилами користування вагонами та контейнерами. На думку відповідача, нарахування позивачем ПДВ 20% на суму плати за користування іноземними вагонами та збору за зберігання вантажу у вагонах відповідача також вважає безпідставним, оскільки перевезення вантажу здійснювалось в транзитному митному режимі через територію України. Відповідач не визнає своєї вини у затримці вагонів та стверджує, що затримки трапилися лише з вини позивача, оскільки той нерегулярно та з перебоями подавав вагони під розвантаження, у зв'язку з чим в одні періоди подавалися вагони менш ніж це було передбачене нормою, а в інші - навпаки більше ніж відповідач був здатний розвантажити згідно своїх технічних можливостей, які відображені в договорі на подачу та збирання вагонів. Окрім того, скаржник зазначає, що позивач не дотримувався передбаченого чинним законодавством порядку повідомлення про затримку вагонів, та належним чином не встановлені та непідтверджені факти таких затримок.
При розгляді апеляційної скарги відповідачем було надано додаткові документи як додатки до апеляційної скарги та додаткових пояснень, які були залучені до матеріалів справи.
21.12.2010 року за вх. №3024Д2 до апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу (т.13, а.с.1-5), в якому він просить залишити оскаржуване рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
При розгляді справи у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи виникла необхідність призначити судову експертизу, оскільки для вирішення питань, які виникли підчас перегляду справи в апеляційному порядку, на думку суду, необхідні спеціальні знання в галузі бухгалтерського обліку і використання спеціалізованих нормативних актів на залізничному транспорті приперерахуванні плати і штрафних санкцій при перевезенні вантажів..
Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникли при вирішенні господарського спору, по справі проведена судово бухгалтерсько-документальна експертиза та апеляційне провадження у справі №24/98-10-3315 було зупинено до закінчення проведення судово бухгалтерсько-документальної експертизи. Перед експертом ставилися питання чи документально обгрунтовано нарахування збору за зберігання вагонів у сумі 5672627,50 грн (без урахування ПДВ); 4822304,20 грн. плати за користування вагонами, 1049493,2 грн. ПДВ в період січня-березня 2 010 року та в якій сумі обчислюється розмір плати за користування вагонами та збір за зберігання вантажу у вагонах в період січня-березня 2010 р., у зв'язку з положеннями нормативних актів діючих на залізничному транспорті України та укладеного між сторонами договору
11.072011р. за вх.№3024/Д11 апеляційний господарський суд отримав від експерта Бочкарьової Е.І. висновок судово-економічної експертизи по даній справі.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12 липня 2011 року по справі № 24/98-10-3315 було поновлено провадження у справі.
20.07.2011 року за вх.№3024Д12 до апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи додаткових документів, яке було задоволено судовою колегією.
Крім того, до вищезазначених документів відповідачем було додано завірену належним чином копію статуту, з якого вбачається, що під час розгляду справи сталася зміна найменування господарського товариства у відповідності до вимог законодавства.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, доповнень та відзиву, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права.
Задовольняючи позовні вимоги Одеської залізниці суд першої інстанції виходив із норм ч.2 ст.119 Статуту залізниць України, згідно з якими плата за користування вагонами і контейнерами залізниці сплачується вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.
Крім того суд першої інстанції застосував норми ст. 46 Статуту залізниць України та п. 8 Правил зберігання вантажів (надалі Правил), затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000р. №644, у відповідності до яких одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Посилання суду першої інстанції на вимоги ст. 46 Статуту залізниць України та п. 8 Правил зберігання вантажів щодо плати за зберігання вантажів в вагонах, колегія судів виходить з того, що така плата передбачає наявність вини одержувача і наявність належного повідомлення одержувача про надходження вантажу на станцію призначення, чи про затримку вагонів на підходах до неї з його вини.
Щодо обставин наявності або відсутності вини відповідача і його обізнаності про прибуття вагонів на станцію призначення чи їх затримку на підходах до неї слід також зазначити, що відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Апеляційний суд вважає, що при таких обставинах позивач повинен був довести належними засобами доказування дотримання порядку повідомлення вантажоодержувача про прибуття вантажу на його адресу на станцію призначення, чи про затримку вагонів на підходах до неї з вини відповідача, факт відмови відповідача від приймання вантажів, що надійшли на його адресу, а також факт зберігання вантажу понад встановлені терміни безоплатного зберігання, довести, що затримка вагонів на станції призначення чи на підходах до неї, а також понаднормативне зберігання не залежало від залізниці, а залежало виключно від відповідача.
У відповідності до п. 10 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113, затримка вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення оформляється наказом залізниці, актом про затримку вагонів форми ГУ-23а, що складається станцією затримки вагонів.
Акт про затримку вагонів форми ГУ-23а одночасно може бути підставою для нарахування залізницею збору за зберігання вантажів у вагонах.
Відомості зазначені в акті, передаються станцією у “Повідомленні про затримку вагонів” на станцію призначення, яка повинна інформувати вантажовласника про затримку вагонів з його вини шляхом передачі йому копії такого “Повідомлення…” не пізніше двох годин після його отримання станцією призначення (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником ).
У вирішенні спорів про стягнення з вантажовласника плати за користування вагонами у випадку затримки вагонів і контейнерів на підходах до станції призначення судам належить перевіряти дотримання залізницями цього порядку. Такі вимоги висловив Вищій господарський суд в своєму Роз'ясненні від 29.09.2008, № 04-5/225 “Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею”.
З наявних матеріалів справи апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Одеська залізниця не дотрималась цього порядку, а саме позивач не надав суду належні докази направлення повідомлень станціями затримки вагонів на станцію призначення Одеса - Пересип Одеської залізниці та належного, повідомлення відповідача про затримку вагонів з його вини, а саме докази передачі відповідачеві копій “Повідомлень про затримку вагонів” не пізніше двох годин після їх отримання станцією призначення.
Унаявних рисах зазначених в позові без викладення обставин і зазначення доказів, що підтверджують позов про стягнення з відповідача плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу ґрунтуються на стверджені Одеської залізниці про те, що відповідач був винен у затримці вагонів на залізничних станціях: Колосівка, Кропивницька, Помошна, Тимкове, Трикратне, Єреміївка, Роздільна-Сортувальна, Кремидівка, Мігаєво, Балта, Куліндорово, Бандурка, Користовка,Вознесенськ, Кінецьпіль, Одеса-Застава, Любашівка, Кировоград, Одеса-Товарна, Одеса-Східна, Бешкетово, у зв'язку із невиконання відповідачем середньодобової норми вивантаження вагонів за січень, лютий, березень 2010р.
В якості доказів вини відповідача Одеська залізниця додала до позовної заяви не завірені у відповідності до вимог діючого законодавства копії накопичувальних карток, згідно яких відповідачеві було нарахованого збір за зберігання вантажів при перевезені експортно-імпортних та внутрішніх вантажів та плату за користування вагонами СНД і Балтії при користуванні вагонами з експортними та внутрішніми вантажами (далі Н/К), накази про затримання вагонів (далі наказ), акти про затримку вагонів за формою ГУ-23а (далі акт), повідомлення вантажовласника про затримку вагонів (далі повідомлення). При цьому абсолютна більшість копій документів не завірена належним чином позивачем, та на це звертав увагу місцевий суд. На час винесення постанови копії документів залишилися не завіреними.
Відповідно до висновку судово-економічної експертизи №51 від 24.06.2011 року в наданому на дослідження Розрахунку суми позову нарахування збору за зберігання вантажу в вагонах у розмірі 5672627,5 грн. документально обгрунтовано у сумі 97762,4 грн., та нарахування у Рахунку суми позову збору за користування вагонами у розмірі 4822304,2 грн. документально обгрунтовано у сумі 24802,05 грн.
Наявні в матеріалах справи копії вищевказаних документів не доказують, що затримка вагонів відбувалася саме з вини відповідача, а з аналізу наданих позивачем в якості доказів вказаних копій документів вбачається, що позивачем допускалися системні порушення вимог діючого законодавства при оформленні вищевказаних документів: належно не заповнювались обов'язкові відомості, передбачені формами цих документів, передбаченими Правилами користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999р. №113 (далі Правила), копії документів мають протиріччя, які визивають сумніви в достовірності відображених в них відомостей, свідчать про недотримання залізницею порядку затримки вагонів у зв'язку із неприйняттям вантажоодержувачем вантажів, що надійшли на його адресу, вантажоодержувачем в документах вказаний не відповідач, а зовсім інші юридичні особи.
Крім того під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що затримані вагони не належать Українській залізниці, а є приватними вагонами, що приписані до залізниць держав СНД і Балтії, це підтверджується нумерацією затриманих вагонів, яка починається з цифри “5”, цифровими кодами, які вказані в відомостях плати за користування вагонами (контейнерами) форми ГУ-45, та накопичувальними картками, які наявні в матеріалах справи.
Статтею 119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою КМ України, від 06.04.1998, № 457 (далі -Статут) передбачено, що терміни “плата за користування вагонами” і “відшкодування плати за користування вагонами” не є тотожними.
У відповідності до ч. 1. ст. 119 Статуту за користування вагонами і контейнерами саме Української залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами.
У випадку користування вагонами, що належать залізниці України, плата сплачується за надану послугу по користуванню належними їй вагонами.
Частина 4 ст. 119 Статуту передбачає, що вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних договорів України з цих питань.
За диспозицією цієї норми у разі знаходження у українських вантажовласників та портів під навантажувально-розвантажувальними операціями вагонів, що належать іншим державам, відповідна українська залізниця має право на відшкодування (компенсацію) за рахунок цих вантажовласників (портів) витрат, що були понесені саме нею (залізницею) у зв'язку з оплатою іноземній залізниці вартості користування відповідними вагонами при умові, що ці витрати були нею дійсно понесені.
Вказаній нормі Статуту відповідає норма ч. 2 п. 1 Розділу 5 “Ставки плати за користування вагонами і контейнерами залізниць”Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 26.03.2009, № 317 , відповідно до якої плата за користування вагонами інших держав відшкодовується за ставками та в порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних угод України з цих питань.
Плата за користування вагонами встановлена “Правилами експлуатації, пономерного обліку та розрахунків за користування вантажними вагонами власності інших держав”, затвердженими 24 травня 1996 року у відповідності з Рішенням 15 засідання Ради по залізничному транспорту держав-учасниць СНД. Згідно з цими Правилами залізнична адміністрація -користувачка сплачує залізничній адміністрації -власниці вагонів за користування вантажними вагонами її інвентарного парку. Плата за користування вагонами нараховується на підставі даних про пономерний облік передавання вагонів по міждержавним стиковим пунктам. Оплата за користування вагоном передбачається за час його знаходження на залізничній адміністрації -користувачці з моменту приймання до моменту його передачі на іншу залізничну адміністрацію або залізницю третьої країни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1996 № 1312 “Про номерний облік простою вантажних вагонів, які належать іншим державам” запроваджено номерний облік простою вагонів, які належать іншим державам і експлуатуються в Україні, а також встановлено, що вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами, які належать іншим державам, від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажно-розвантажувальних операцій в порядку, визначеному Державною адміністрацією залізничного транспорту відповідно до міжнародних договорів України з цих питань.
Таким чином, відповідно до “Правил експлуатації, пономерного обліку та розрахунків за користування вантажними вагонами власності інших держав”, затверджених на п'ятнадцятому засіданні Ради залізничного транспорту держав -учасниць Співдружності Незалежних Держав 24.05.1996р. зазначені іноземні вагони передаються іноземними залізницями українським залізницям, які і є користувачами цих вагонів. За користування ними відповідну плату іноземним залізницям вносять саме українські залізниці.
Вантажовідправники, вантажоодержувачі та порти не є користувачами іноземних вагонів, одержаних ними від українських залізниць для виконання вантажних операцій
Колегія суддів зазначає, що Одеська залізниця просить суд не відшкодувати плату за користування іноземними вагонами, а стягнути з відповідача саме плату за користування вагонами, яка передбачена за користування вагонами залізниць України.
Доказів оплати позивачем відповідним іноземним залізницям плати у зв'язку із отриманням від них у користування вагонів позивач господарському суду не надав.
Апеляційним господарським судом також встановлено, що відповідачем було укладено генеральний контракт №2 від 31.12.2006 р. з Компанією “ZAO Ukrtranzitservice LTD" (Британські Вергінські острова), умовами якого передбачено надання послуг з навантаження. вивантаження, накопичення, перевантаження з одного виду транспорту на інший, вантажів нафти і нафтопродуктів, у тому числі експортних та тих, що слідують через митну територію України транзитом.
Одеською залізницею були нараховані відповідачеві суми податку на додану вартість за надані послуги щодо транзитного вантажу, що підтверджується наявними в матеріалах розрахунками Одеської залізниці.
Відповідно до п. 6.2.4 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість ”від 03.04.1997 року №168/97ВР, із подальшими змінами та доповненнями операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону.
Згідно з п. 5.15 ст. 5 Закону України “Про податок на додану вартість” звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.
За вимогами ст. 5 Закону України “Про транзит вантажів” транзитними вантажами є насипні, наливні, навалочні, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Такі вантажі, а також транспортні засоби транзиту і контейнери вважаються прохідними через територію України у разі, якщо проходження цих вантажів з перевантаженням, складуванням, подрібненням на партії, зміною транспортного засобу транзиту чи без таких операцій є частиною повного маршруту перевезення, що розпочинається і закінчується за межами території України.
Відповідно до ст. 6 Закону України, “Про транзит вантажів” від 20.10.1999, № 1172-XIV із подальшими змінами та доповненнями, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading).
У разі транзиту вантажів залізничним транспортом до митних органів на дільницях, на які поширюється сфера застосування Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), подається накладна ЦІМ (СІМ). У разі транзиту вантажів залізничним транспортом на інших дільницях до митних органів подається накладна УМВС (СМГС) або накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), що містить відомості, необхідні для здійснення митного контролю.
На підставі матеріалах справи колегія суддів дійшла до висновку що у вищезазначений період здійснювався транзит вантажів через митну територію України, який супроводжувався регламентованою ст. 6 Закону України “Про транзит вантажів” документацією, а саме накладними СМГС, копії яких наявні в матеріалах справи.
З вказаних накладних СМГС вбачається, що вантажі, які надходили до відповідача, є виключно транзитними вантажами, оскільки прибули вони з одного місця відправлення, розташованого за кордоном України, та направлялися транзитом через територію України до іншого пункту призначення, у зв'язку із чим знаходились під митним контролем в транзитному митному режимі, підтвердженням чого є відмітка митного органу, що починається з букви “Т”.
Оскільки згідно із Законом України “Про транзит вантажів”транзитні послуги - це діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод, то послуги, що безпосередньо пов'язані з транзитом вантажів та пасажирів, звільняються від ПДВ.
Представники Одеської залізниці не заперечували необґрунтованість позовних вимог в частині стягування ПДВ, посилаючись на те , що питання про стягнення ПДВ на час звернення до суду було недостатньо врегульоване.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно із ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає недоведеною вину відповідача у затримці вагонів на залізничних станціях.
При цьому апеляційний господарський суд вважає, що затримки вагонів в січні-березні 2010р. траплялися у зв'язку із перебоями та неритмічним подаванням під вивантаження вагонів з незалежних від відповідача причин, в результаті чого склалася ситуація, коли в деякі дні відбувалося перевищення Одеською залізницею загальної максимальної переробної спроможності відповідача, а в інші навпаки норма подачі вагонів Одеською залізницею не виконувалась. Одеська залізниця мала усвідомлювати наслідки таких дій. При цьому вагони зупинялись позивачем за власною ініціативою, а факт неприйняття відповідачем вагонів і вина останнього в неприйнятті вантажу та затримці вагонів позивачем не доведені.
Висновки, до яких дійшов апеляційний суд, співпадають з висновком судового експерта Бочкарьової Е.І.
За таких обставин, Одеською залізницею було необґрунтовано нараховано відповідачу плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу у вагонах з урахуванням часу затримки вагонів на залізничних станціях, ПДВ, що зумовило апеляційний суд зробити висновок про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі, з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при ухваленні рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та в деяких випадках засновані на припущеннях.
Оскільки не наведений аналіз документів які б засвідчили вину відповідача в порушенні зобов'язань і діючого законодавства при нарахуванні плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Висновки судово-економічної експертизи стосовно документального нарахування збору за зберігання вантажу 97762,4 грн. та збору за користування вагонами 24802,05 грн. не можуть бути розглянуті оскільки не були предметом розгляду судом першої інстанції (ст.101 ГПК України). Обставини по цим перерахуванням не наводилися і не були предметом розгляду, а тому також в цій частині не підлягають задоволенню.
Оскаржуване рішення господарського суду Одеської області прийняте без належного з'ясування і доведеності всіх обставин у справі, з невідповідністю деяких висновків, викладених у рішенні, з дійсними обставинами справи, а також з порушеннями норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення господарського суду скасуванню, в позові слід відмовити. Вартість судово-економічної експертизи у сумі 72 000,00 грн. підлягає стягненню з позивача.
Керуючись ст. ст. 25, 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Змінити первісне найменування відповідача Одеське відкрите акціонерне товариство по експорту та імпорту нафтопродуктів на Публічне акціонерне товариство "Ексімнафтопродукт"
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Ексімнафтопродукт", на рішення господарського суду Одеської області від 13 жовтня 2010 року у справі № 24/98-10-3315 задовольнити, рішення господарського суду скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Одеської залізниці (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 01071315), р/р 26003000001 в Одеській філії АК “Експресс - Банк”, МФО 328801, на користь Публічного акціонерного товариства "Ексімнафтопродукт" (65003, м. Одеса, вул. Наливна,15, код ЄДРПОУ 22465515), р/р 26003054453158, Южне ГРУ “Приватбанк”, МФО 328704, витрати пов'язанні зі сплатою державного мита - 12750 грн. та 72000 грн. оплати вартості судово- економічної експертизи.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: П.Ф. Мацюра
Судді: Е.І. Андрєєва
М.В. Михайлов