29 травня 2008 р.
№ 10/337
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кота О.В.
Суддів
Шевчук С.Р. (доповідач)
Воліка І.М.
розглянувши касаційну скаргу
Обласного комунального підприємства "Закарпаттеплокомуненерго"
на постанову
від 19.02.2008 Львівського апеляційного господарського суду
у справі
№10/337 господарського суду Закарпатської області
за позовом
Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
до
Обласного комунального підприємства "Закарпаттеплокомуненерго"
про
стягнення 1 451 101, 72 грн.
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з'явились
- відповідача: не з'явились
Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 11.12.2007р. (суддя Івашкович І.В.) відмовлено у задоволення скарги обласного комунального підприємства "Закарпаттеплокомуненерго" на постанову підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області від 19.06.2007р. №2-150/07 про звернення стягнення на майно боржника.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2008р. (головуючий Новосад Д., судді Михалюк О., Мельник Г.) вказану ухвалу суду залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення скарги.
26.05.2008р. на адресу Вищого господарського суду України від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке відхилено колегією суддів як необґрунтоване.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 17.02.2006р. стягнуто з Закарпатського обласного державного підприємства теплових мереж "Закарпаттеплокомуненерго" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 1347333,23 грн., в т.ч. 1117803,95 грн. основного боргу за спожитий природний газ, 129909,29 грн. пені, 74425,53 грн. інфляційних, 35194,46 грн. 3% річних, 13583,95 грн. судових витрат.
На виконання цього рішення видано наказ від 01.03.2006р., який пред'явлено стягувачем до виконання та на даний час знаходиться на виконання у підрозділі примусового виконання рішення відділу ДВС Головного управління юстиції у Закарпатській області в межах зведеного виконавчого провадження №2-150/7.
Під час вжиття заходів примусового виконання рішення та у зв'язку з відсутністю у боржника на рахунках відкритих у кредитних установах, коштів достатніх для погашення боргу, головним державним виконавцем ППВР ВДВС ГУЮ у Закарпатській області винесено постанову №2-150/07 від 19.06.2007р. про звернення стягнення на майно боржника.
Боржник, ОКП "Закарпаттеплокомуненерго" не погодився з постановою виконавчої служби та звернувся до суду із скаргою, за результатами розгляду якої, суди прийняли рішення про відмову в її задоволенні, з посиланням на відсутність будь-яких законодавчих заборон щодо звернення стягнення на майно комунальних підприємств та на те, що боржником не доведено порушення головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області вимог законодавства при здійсненні виконавчих дій.
Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна, оскільки вони в порушення вимог ст. 43 ГПК України, прийняті при неповному встановлені обставин справи.
Так, згідно ст. 24 Закону України »Про виконавче провадження » (далі Закон) Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 64 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника -юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові, на яке накладається арешт.
За змістом ст. 55 Закону державним виконавцем постановою про відкриття виконавчого провадження або постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині 2 цієї статті.
При цьому, статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.
Втім, приймаючи рішення про відмову у задоволенні скарги на дії підрозділу примусового виконання рішень, суди попередніх інстанцій не з'ясували обставин, пов'язаних з дотриманням державною виконавчою службою зазначених вимог Закону при здійсненні виконавчих дій, не витребували та не дослідили матеріали виконавчого провадження, зокрема, суди не перевірили дотримання здійснення виконавчих дій під час виконання саме наказу суду від 01.03.2006р у даній справі, так як виконання відбувається по зведеному виконавчому провадженні.
Окрім цього, суди не з'ясували дотримання черговості накладення арешту на майно, визначеної ст. 64 Закону України "Про виконавче провадження" та в залежності від цього не перевірили чи повідомляв виконавець власника або уповноваженого ним органу, до сфери управління якого належить майно про такі дії і чи необхідне взагалі таке повідомлення, виходячи з листа департаменту державної виконавчої служби №25-32/672, на який посилається боржник.
За таких обставин, судові рішення не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, дійсні права та обв'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.
Касаційну скаргу Обласного комунального підприємства "Закарпаттеплокомуненерго" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2008 та ухвалу господарського суду Закарпатської області від 11.12.2007р. у справі №10/337 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області в іншому складі суду.
Головуючий Кот О.В.
С у д д я Шевчук С.Р.
С у д д я Волік І.М.