Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"27" травня 2008 р. Справа № 9/39-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. , Барбашова С.В.
при секретарі Соколовій Ю.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Варуха Ю.В., Краснонос О.В.
3-я особа - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Конвалія», м. Шостка, Сумська область (вх. № 843 C/3) та апеляційну скаргу ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" м. Суми, в ос. філії "Шосткинський райавтодор" м Шостка (вх № 853 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 11.03.08 р. по справі № 9/39-08
за позовом ТОВ "Конвалія" м. Шостка
до ДП "Сумський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" м. Суми, в ос. філії "Шосткинський райавтодор" м Шостка
третя особа Відділ державної виконавчої служби в Ковпаківському районі, м. Суми
про стягнення 378910,88 грн.
встановила:
У квітні 2005 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 282 549,15 грн., в тому числі 172 664,97 грн. штрафу та 85 375,19 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 6 547,02 грн. інфляційних збитків, 17 961,97 грн. річних.
В подальшому позивач подав до господарського суду додаткову заяву, якою збільшив свої позовні вимоги і просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 378 910,88 грн., в тому числі 169 679,13 грн. штрафу, 85 031,74 грн. пені, 22 223,13 грн. проценти річних та інфляційні збитки в розмірі 101 976,88 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 06.06.2006р. по справі № 17/223-05, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду 19.07.2006р., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 82 148,76 грн. пені, 169 679,13 грн. штрафу, інфляційних в розмірі 101 976,88 грн., річних - 22 223,13 грн., витрат по держмиту 3 760,28 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 117,10 грн.
В частині стягнення пені позов задоволено частково в межах річного строку позовної давності за прострочку оплати з 29.04.2004р. в сумі 82 148,76 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2006р. по справі № 17/223-05 рішення господарського суду Сумської області від 06.06.2006р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.07.2006р. по даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області, з посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували вимог ч. 6 ст. 232, ст.. 258, ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, не дослідили питання щодо строків позовної давності при нарахування позивачем пені та штрафу, а також судами не досліджено нарахування позивачем пені в межах шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач подав до господарського суду Сумської області заяву № 190 від 09.11.2006р., в якій просив визнати поважною причину пропуску строку позовної давності на стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, стягнути з відповідача на свою користь 337 159,81 грн., в тому числі три проценти річних від простроченої суми в розмірі 22 223,13 грн., інфляційні збитки в сумі 101 976,88 грн., штраф в сумі 169 679,13 грн. та пеню в сумі 43 280,67 грн.
Рішенням господарського суду Сумської області від 27.02.2007 р. по справі № 17/223-05 позов задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивача -3% річних від простроченої суми в сумі 22 223,13 грн., інфляційних збитків в сумі 101 976,88 грн., пені в сумі 43 280,67 грн., держмита 1674,80 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 118 грн. з розстрочкою виконання рішення на шість місяців зі сплатою рівними долями кожного місяця. В частині позовних вимог щодо стягнення штрафу в сумі 169 679,13 грн. відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2007р. по справі № 17/223-05 рішення господарського суду Сумської області від 27.02.2007р. змінено. Позовні вимоги в частині стягнення 169 679,13 грн. штрафних санкцій задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 169 679,13 грн. штрафних санкцій та 848,40 грн. державного мита. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.12.2007р. по справі № 17/223-05 рішення господарського суду Сумської області від 27.02.2007р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2007р. по даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області, з посиланням на те, що всупереч вимог закону при новому розгляді справи суд першої та апеляційної інстанції не врахували строку позовної давності, не дослідили нарахування позивачем пені в межах шестимісячного строку. Крім того, судами не дана оцінка аргументам позивача стосовно причин поважності пропуску строку позовної давності; не звернуто уваги на вимоги ст. 231 ГК України щодо стягнення штрафних санкцій.
На момент розгляду справи в суді першої інстанції та відповідно до наданого до суду обґрунтування позивачем позиції по справі № 9/39-08 (17/223-05), його вимоги залишаються незмінними та без врахування зауважень, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 25.12.2007р.
Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Лущик М.С.) від 11.03.2008р. по справі № 9/39-08 (17/223-05) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16 618,60 грн. пені, 76 405,07 грн. інфляційних збитків, 3% річних в розмірі 18 450,52 грн., 1 114,74 грн. витрат по держмиту, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення штрафу в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач з вказаним рішенням не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі. Апеляційну скаргу позивач мотивує тим, що вказане рішення було прийняте судом першої інстанції з порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема, посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано поважності причин пропуску позивачем строку позовної
Позивач з вказаним рішенням не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі. Апеляційну скаргу позивач мотивує тим, що вказане рішення було прийняте судом першої інстанції з порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема, посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності при нарахуванні штрафних санкцій; вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано зменшено розмір пені, трьох процентів річних та інфляційних; не з'ясоване питання, чи відноситься підприємство відповідача до державного сектора економіки та як фінансується дане підприємство; не погоджується з посиланням суду на ту обставину, що при розрахунку позовних вимог позивачем не взято до уваги, що відповідач протягом 2004-2005 років проводив розрахунки щодо існуючої заборгованості через Ковпаківський ВДВС Сумського МУЮ.
Відповідач з вказаним рішенням не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд змінити рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008 р. по справі № 17/223-05 в частині задоволення позовних вимог позивача, а саме в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ "Конвалія" пені в сумі 16 618,60 грн., посилаючись на відсутність підстав для нарахування пені, оскільки, на його думку, позивачем порушені умови договорів в частині своєчасного виставлення рахунків.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій просить суд відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги та задовольнити апеляційну скаргу позивача, змінивши рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008 р. по справі № 9/39-08 (17/223-05) та задовольнивши позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала, в судове засідання не з'явилася.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2008р. розгляд справи відкладено на 27.05.2008р. у зв'язку з нез'явленням представника позивача та зобов'язано, зокрема позивача надати докази в обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи щодо участі представника ТОВ «Конвалія» в іншому судовому засіданні в день слухання справи в суді апеляційної інстанції.
27.05.2008р. позивач в судове засідання не з'явився, витребуваних доказів поважності причин відсутності свого представника в судовому засіданні не надав, але надіслав телеграму про відкладення розгляду справи на інший строк в зв'язку із зайнятістю представника ТОВ «Конвалія» в іншому судовому процесі.
Колегія суддів залишає клопотання позивача про відкладення розгляду справи без задоволення, оскільки викладені обставини не підтверджені документальними доказами, а позивач мав можливість направити до судового засідання апеляційної інстанції іншого представника, до того ж пунктом 4 ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 06.05.2008р. сторони попереджено, що в разі неявки представників сторін, справа може бути розглянута без їх участі.
Отже, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у відповідності до статей 4-3, 22 Господарського процесуального кодексу вжито необхідних заходів для всебічного та повного розгляду справи по суті, а сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів розглянула апеляційні скарги, перевірила матеріали справи, заслухала присутніх у судовому засіданні представників відповідачів і встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, за період вересень 2003 р. - березень 2004 р. між позивачем та відповідачем укладено кілька договорів купівлі-продажу та поставки товарно-матеріальних цінностей, зокрема, договір поставки товару № 58 від 01.09.2003 р., договори поставки бітуму та дьогтю №№ 69, 71 від 01.10.2003 р.; договір поставки бітуму № 75 від 03.11.2003 р.; договори купівлі-продажу товарів №№ 84, 85 від 19.12.2003 р., № 87 від 22.12.2003 р., № 88 від 23.12.2003 р., № 90 від 26.12.2003 р., № 92 від 30.12.2003 р.; договір поставки дизпалива та бензину № 2 від 02.01.2004 р.; договори поставки дизпалива та бензину № 4 від 26.01.2004 р., № 5 від 16.02.2004 р. договір купівлі-продажу товару № 29 від 31.03.2004 р.; договір поставки товарів на 2004 р. від 23.03.2004 р. (т. 1, а.с. 22-36).
Відповідно до умов вищевказаних договорів позивач поставляв відповідачеві товар, за який відповідач зобов'язувався оплатити їх вартість у місячний строк з дня одержання товарно-матеріальних цінностей. На підставі цих договорів позивач продав, а відповідач фактично отримав товарно-матеріальних цінності на загальну суму 576 463,12 грн.
Вказані суми боргу підтверджені належним чином первинними бухгалтерськими документами: довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, накладними, актами виконаних робіт.
Відповідач, в свою чергу, не заперечував факт отримання ним товару на вказані в позовах суми, але, суму боргу не сплачував, а навпаки, використовуючи своє процесуальне право на оскарження рішення, звертався зі скаргами до апеляційного та касаційного судів.
Позивачем надані до матеріалів справи рішення господарського суду Сумської області від 23.09.2004 р. по справі № 17/346-04 та від 29.11.2004 р. по справі № 17/441-04, залишені без змін постановами Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2004 р. та від 22.02.2005 р. (т. 1, а.с. 96-107). На підставі вказаних рішень з відповідача на користь позивача було стягнено відповідно 204 499,29 грн. та 371 963,83 грн. основного боргу на поставлені позивачем у вересні 2003 р. - березні 2004 р. товарно-матеріальні цінності.
Таким чином, вказаними судовими рішеннями встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по спірним договорам, який відповідно до ст. 35 ГПК України не потребує доказування.
Однак питання щодо стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних та річних при винесенні зазначених рішень позивачем не ставилось, тому позивач звернувся до суду з позовною заявою, з урахуванням наданих уточнень від 09.11.2006р., про стягнення зазначених санкцій.
В своїх обґрунтуваннях позивач просив поновити пропущений строк позовної давності для звернення до суду та стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 22 223,13 грн., інфляційні збитки в сумі 101 976,88 грн., штраф в сумі 169 679,13 грн., пеню в сумі 43 280,67 грн.
Суд першої інстанції в своєму рішенні, проаналізувавши наведені позивачем доводи на підтвердження поважності причин пропущення строку позовної давності, дійшов висновку про відсутність підстав для його поновлення, оскільки позивач не подав належних документальних доказів, що строк пропущено з поважних причин.
Місцевим господарським судом під час вирішення спору встановлено, що при проведенні розрахунку штрафних санкцій (штрафу, пені) позивачем не враховані вимоги ст. ст. 258, 261 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, оскільки розрахунок проводився без врахування строку позовної давності; розрахунок трьох процентів річних та інфляційних збитків проводився без врахування проведених відповідачем розрахунків, а позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій подані з порушенням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Крім того, позивач мав право та можливість своєчасно, у межах строку позовної давності звертаючись до господарського суду Сумської області з позовними заявами про стягнення з відповідача суми основного боргу так і вимагати стягнення суми штрафних санкцій, річні та інфляційні збитки. Але своїм правом, наданим чинним законодавством України, позивач не скористався.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення штрафу не підлягають задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, здійснюючи розрахунок позовних вимог позивачем не було взято до уваги, що відповідач протягом 2004-2005 років проводив розрахунки через Ковпаківський відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції, про що свідчить лист Ковпаківського ВДВС від 27.06.2007р. № 3-4677 (т. 3, а.с. 122). Наслідок чого позивач проводив розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних збитків за період, коли заборгованість відповідача перед позивачем вже не існувала.
Відповідно до умов укладених між позивачем та відповідачем договорів, в разі прострочки оплати товару покупець (відповідач) сплачує продавцеві (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладених з позивачем договорів щодо своєчасної сплати за одержані від позивача товарно-матеріальні цінності відповідачеві нарахована пеня за прострочку оплати з 30.10.2003 р. по 30.06.2004 р., яка згідно з поданим уточненим розрахунком складає 43 280,67 грн.
Але, беручи до уваги приписи ст. 258, ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, враховуючи, що розрахунок пені позивачем проводився більш ніж за шість місяців, і без врахування строку позовної давності, позовні вимоги в цій частині, за висновками місцевого господарського суду, підлягають частковому задоволенню в розмірі 16 618,60 грн.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Згідно з наданим розрахунком ТОВ «Конвалія», який міститься в матеріалах справи, розмір трьох процентів річних від простроченої суми складає 22 223,15 грн., інфляційних збитків 101 976,88 грн.
Однак, враховуючи, що позивачем були проведені розрахунки за період, коли заборгованість відповідача перед позивачем не існувала, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних підлягають частковому задоволенню відповідно в сумі 76 405,07 грн. та 18 450,52 грн., оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами діючого законодавства.
З даними висновками господарського суду повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Оскаржене рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам, оскільки суд при його прийнятті взяв до уваги обставини, суттєві для розгляду цього спору, а висновки, викладені в ньому, узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.
Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не враховано поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності при нарахуванні штрафних санкцій та необґрунтовано відмовлено у його поновленні.
Колегія суддів вважає такі твердження безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України при наявності поважних причин суд має право визнати причину пропущення позовної давності поважною та поновити строк для захисту порушеного права.
Проте, місцевий господарський суд правомірно визнав причини пропуску строку позовної давності не поважними, оскільки позивач не надав належних доказів, які підтверджували ті факти, на які він посилається і вважає їх поважними причинами.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення господарського суду Сумської області від 23.09.04р. по справі № 17/346-04 та на рішення господарського суду Сумської області від 29.11.04р. по справі № 17/441-04, по яким з відповідача стягнуто на користь позивача заборгованість в сумі 204 499,29 грн. та 371 963,83 грн.
Таким чином, з моменту винесення зазначених рішень позивач мав достатньо часу та мав можливість своєчасно звернутись до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення штрафних санкцій.
За таких обставин, позивач подав клопотання про поновлення строку позовної заяви, але не подав належних аргументованих документальних доказів, що вони порушені з поважних причин, тому відсутні підстави для поновлення строку позовної давності.
Позивач в апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано зменшено розмір пені, трьох процентів річних та інфляційних збитків.
Колегія суддів не погоджується з наведеними запереченнями, оскільки судом першої інстанції в оскарженому рішення дана достатньо повна оцінка обставинам справи, з посиланням на норми матеріального права та, зокрема зазначено, що позивачем був проведений розрахунок за період, коли заборгованість відповідача перед позивачем вже не існувала, оскільки протягом 2004-2005 років відповідач перераховував позивачу грошові кошти через державну виконавчу службу. Отже, датою виконання судових рішень є дата отримання відділом державної виконавчої служби грошових коштів.
Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків від інфляції та 3% річних відповідно в сумі 76 405,07 грн. та 18 450,52 грн.
Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (пені, штрафу). Стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.
Слід зазначити, що Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначений граничний розмір пені, розмір якої не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.
Умовами договору поставки від 23.03.2004р. на 2004 рік в розділі відповідальність сторін сторони визначили, що в разі прострочення оплати товару покупець сплачує поставщику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент такої поставки та не звільняється від виконання обов'язків по оплаті.
Отже, розрахунок пені повинен проводитись з застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент поставки товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, з урахуванням викладених обставин, колегія суддів визнає правомірність висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог по стягненню з відповідача пені в розмірі 16 618,60 грн.
ТОВ «Конвалія» в апеляційній скарзі вважає, що місцевим господарським судом необґрунтовано відмовлено в стягненні з відповідача штрафу в розмірі 169 679,13 грн. (30% від суми заборгованості) за несвоєчасне виконання зобов'язань, також позивач посилається на те, що судом не з'ясовані обставини, чи відноситься підприємство відповідача до державного сектора економіки, та як фінансується дане підприємство.
Колегія суддів визнає безпідставність та необґрунтованість наведених тверджень, виходячи з наступних підстав.
Статтею 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за походженням сторін не допускається
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем позовна заява подана 29.04.2005р., строк сплати закінчився 30.12.2004р., таким чином позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій подані з порушенням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Крім того, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Натомість, позивачем заявлені позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 30%, до того ж обов'язок надання доказів чи відноситься ДП “Сумський облавтодор» ВАТ ДАК “Автомобільні дороги України» в особі філії “Шосткинський райавтодор» до державного сектора економіки та як фінансується дане підприємство покладається на позивача, який обґрунтовує свої вимоги належними документальними доказами.
За таких обставин місцевим господарським суд обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 169 679,13 грн.
Отже, на думку колегії суддів, позивач не обґрунтував і не довів належними та допустимими доказами правомірність заявлених вимог. Разом з цим, факти, викладені в апеляційній скарзі та його посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час вирішення справи.
Відповідач в апеляційній скарзі не погоджується з рішенням господарського суду Сумської області в частині стягнення пені в розмірі 16 618,60 грн., посилаючись на відсутність підстав для нарахування пені, оскільки, на його думку, позивачем порушені умови договорів в частині своєчасного виставлення рахунків.
Колегія суддів вважає посилання відповідача необґрунтованими та такими, що спростовуються умовами договору та дійсними обставинами справи, оскільки факт наявності заборгованості встановлений відповідними рішеннями господарського суду, а умовами договору від 23.03.04р. сторони передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язання у вигляді пені.
Рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008р. по даній справі в частині стягнення інфляційних збитків та 3 % річних відповідачем не оскаржується.
Ст. 33 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язок доказування, який розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача позбавлені фактичного та правового обґрунтування на їх підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008р. по справі № 9/39-08 (17/223-05) прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
Враховуючи викладене та керуючись ст..258, ч. 5 ст. 261, п. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, ст.. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конвалія" м. Шостка та апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Сумський облавтодор»Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України»в особі філії “Шосткінський райавтодор», м. Шостка залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 11.03.2008р. по справі № 9/39-08 (17/223-05) залишити без змін.
Головуючий суддя Демченко В.О.
Судді Такмаков Ю.В.
Барбашова С.В.