Справа № 04/1339а
"05" червня 2008 р.
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Упиря І.І. при секретарі -Кадусі Н. В., за участю представників сторін :
від позивача - Пічкур С.Д., Недоїдок О.М. -представники за довіреностями, від відповідача -Петрушевець В.В., Рябоконь М.М. -представники за довіреностями, від третьої особи -Василенко Т.В. -представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом Селянського ( фермерського) господарства “Максим» до Звенигородської районної ради Черкаської області, третя особа -ВАТ “Ватутінський комбінат вогнетривів» про визнання протиправним та скасування рішень
Позивач заявив позов про визнання протиправними та скасування рішень Звенигородської районної ради від 15.09.2006 року №4-6/У та від 14.11.2007 року №11-5/У.
Представники позивача в засідані суду позовні вимоги підтримали з обставин викладених в позовній заяві.
Відповідач, проти позову заперечує з мотивів, що оспорювані рішення ним прийняті відповідно до чинного законодавства та у відповідності з визначеними повноваженнями, відповідно до протесту прокурора та ст. 4 Земельного кодексу України.
Третя особа, у відзиву на позов та представник третьої особи в засіданні суду проти позову заперечують з мотивів, що ця земельна ділянка, яка була надана позивачу знаходиться на території Мурзинського родовища вогнетривких глин і на цю земельну ділянку “Ватутінському комбінату вогнетривів» надано спеціальний дозвіл та гірничий відвід, що дає йому право на розробку Мурзинського родовища.
25.06.1996 року “Ватутінський комбінат вогнетривів» у встановленому поряку отримав гірничий відвід і ліцензію на експлуатацію третьої північної ділянки зазначеного родовища. Строк дії ліцензії становив 20 років. Земельна ділянка, що надана гр. Недоїдок М.О. це площа розвитку сировинної бази комбінату.
В засіданні суду встановлено, що позивачу 22.10.1999 року рішенням Звенигородської районної ради №8-11 в постійне користування була надана земельна ділянка площею 50 га ріллі із земель запасу Неморозької сільської ради, що підтверджується актом на постійне користування землею серії ЧР № 4-113.
15.09.2006 року Звенигородська районна рада, розглянувши протест прокурора Звенигородської міжрайонної прокуратури, прийняла рішення №4-6/У “Про протест Звенигородської районної прокуратури на рішення районної ради від 22.10.1999 року №8-11 “Про відведення гр. Недоїдку М.О. земельної ділянки для створення фермерського господарства “ яким скасувала рішення №8-11 від 22.10.1999 року.
Рішенням від 14.11.2007 року №11-5/У “Про скасування державного акту на право постійного користування землею виданого Недоїдку М.О.», державний акт на право постійного користування землею від 24.03.2000 року був скасований.
Позивач вважає, що спірні рішення є абсолютно незаконними та не обґрунтованими, прийняті з порушенням вимог чинного законодавства та перевищенням повноважень.
Приймаючи спірні рішення позивач вважає, що відповідач вийшов за межі виключних повноважень, наданих йому ст.. 10 ЗК України ( 2001 року). Згідно вказаної норми районні ради мають право розпоряджатися землями лише, які належать на праві спільної власності відповідних територіальних громад. Згідно п. 12 Перехідних положень ЗК України, до розмежування земель державної і комунальної власності щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади, в даному випадку це районна державна адміністрація.
Жодних рішень з приводу вилучення у фермерського господарства земельної ділянки не приймалося Звенигородською районною державною адміністрацією.
Посилання відповідача на припис прокурора не є достатньою підставою для скасування законного рішення. Так, припис внесено через шість років після прийняття рішення про надання земельної ділянки. Позивачу даний припис не направлявся і він з ним не ознайомлений.
Вислухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази суд вважає, що позовні вимоги задовленню не підлягають з наступних обставин.
З 1955 по 1960 роки за результатами геологічної розвідки виявлені великі поклади вогнетривких глин розташованих на території Звенигородського району. Відповідно до семирічного плану розвитку Черкаського економічного району було прийнято рішення про введення в експлуатацію Мурзинського родовища, що підтверджується актом від 19.07.1960 року складеного головним управлінням геології і охорони надр при Раді Міністрів Української РСР. В зв»язку з цим “Ватутінському комбінату вогнетривів» було видано спеціальний дозвіл на гірничий відвід, що дало право на розробку Мурзинського родовища.
Відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 24.07.1995 року №172-АТ “Про створення відкритого акціонерного товариства“, змінилася форма власності комбінату і було продовжено термін дії гірничого відводу та ліцензії за згодою Неморозької сільської ради, Звенигородської районної державної адміністрації, Черкаської обласної ради народних депутатів ( відповідно від 15.08.1996 р. №223, від 10.09.1996р. №01-15/706 та від 03.10.1996р. №855.
Оскільки, вторинні каоліни згідно ПКМУ № 827 від 12.12.1994 року віднесені до корисних копалин загально-державного значення, то листами від 21.04.1995 р, №495 та від 25.02.2000 року №400 ВАТ “Ватутінський комбінат вогнетривів» звернувся до Звенигордської районної ради з проханням не допустити роздержавлення земель Мурзинського родовища. Листом від 20.04.2000 року № 01-17/67 Звенигродська районна рада Черкаської області повідомила комбінат про те, що землі з родовищем каоліну віднесні до земель запасу Неморозької сільської ради.
Згідно викопійовки з плану землекористування КСП “Неморож» земельна ділянка 50 га яка була надана позивачу знаходиться на північній ділянці Мурзинського родовища .
Згідно з програмою освоєння земель Мурзинського родовища встановлений поетапний план освоєння земельної ділянки по роках 2009-2017 рік.
Відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України ( в ред. 1992р), ст.. 66 Земельного кодексу України спірна земельна ділянка відноситься до земель промисловості ( гірничодобувної).
Розмір земельної ділянки, що надається для гірничодобувних цілей, визначається відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельної ділянки здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.
Згідно акту про надання гірничого відводу від 17.02.1997 року №65 площа проекту гірничого відводу становить 328,8 га .
В протесті на рішення Звенигородської районної ради від 22.10.1999 року №8-11 “Про відведення гр. Недоїдку М.О. земельної ділянки для створення фермерського господарства» прокурор Звенигородської міжрайонної прокуратури Черкаської області вказує, що земельна ділянка була надана гр. Недоїдку М.О. з порушеням ст. 4 Земельного кодексу України ( в ред. 1992 року) та всупереч постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого забезпечення» від 12.12.1994 року №827, оскільки земельна ділянка знаходилась на території Мурзинського родовища вторинних каолінів і відноситься до загальнодержавної власності, яка розробляється ВАТ “Ватутінський комбінат вогнетривів» м. Ватутіне, Черкаської області з 1982 року і роздержавленню та приватизації не підлягає.
В установленому законом порядку ВАТ “Ватутінський комбінат вогнетривів» ще в 1996 році отримав гірничий відвід та ліцензію на експлуатацію третьої -північної ділянки зазначеного родовища, строк дії ліцензії становить 20 років.
Земельна ділянка гр. Недоїдка М.О. знаходиться на землях розвитку сировинної бази підприємства.
Таким чином, суд приходить до висновку, що приймаючи рішення про надання гр.. Недоїдку М.О. земельної ділянки для створення фермерського господарства від 22.10.1999 року №8-11 відповідач відповідно до вимог ст. 4, 68 Земельного кодексу України ( в ред.1992р) не врахував, що відповідно до проектно-технічної документації ця земельна ділянка відноситься до сировинної бази Мурзинського родовища і є об»єктом постійного освоєння, а тому в постійне користування не може бути надана.
Виходячи з установлених законодавством умов надання земельних ділянок не можна вважати таким, що суперечать закону, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування ( пост. Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7).
Отже, оспорювані рішення прийняті відповідачем відповідно до чинного законодавства та у відповідності з повноваженнями передбаченими ст.ст. 43, 44 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні».
За таких обставин суд вважає в позові відмовити повністю.
Керуючись ст. ст.94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В позові відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки встановлені відповідно до ст. 186 КАС України.
СУДДЯ І.І.Упир
Постанова підписана 09.06.2008р.