"18" липня 2011 р.Справа № 34-11/180-09-4881
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "СТАТУС"
до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна"
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3
про стягнення солідарно 124454,72грн.
Головуючий суддя Фаєр Ю.Г.
суддя Гут С.Ф.
суддя Літвінов С.В.
В судовому засіданні приймали участь представники
від позивача: ОСОБА_4, діючий на підставі довіреності №821 від 21.10.10р.;
від ТОВ "Автотранс-Україна": ОСОБА_5, діюча на підставі довіреності №19-01/11-1 від 19.01.11р.
від ФОП ОСОБА_2: не з'явилися;
від третьої особи: ОСОБА_3, особисто.
В судових засіданнях 16.05.2011р. по справі оголошено перерву до 30.05.2011р. до 11год.00хв., 30.05.2011р. -до 15.06.2011р. до 10год.30хв., в порядку ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
СУТЬ СПОРУ: Закрите акціонерне товариство "Страхова компанія "СТАТУС" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів солідарно суму збитків у розмірі 124454,72грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.10.2009р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №11/180-09-4881.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.11.2009р. до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_3
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.12.2009р. провадження у справі було зупинено до розгляду пов'язаної справи № 25/145-09-5551.
Ухвалою від 20.09.2010р. провадження у справі було поновлено.
Рішенням господарського суду Одеської області від 27.10.2010р. здійснено заміну закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "СТАТУС" на його правонаступника - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "СТАТУС", у позові відмовлено повністю.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.10р. рішення господарського суду Одеської області від 27.10.10р. у справі №11/180-09-4881 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.11р. касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "СТАТУС задоволено частково, постанову Одеського апеляційного господарсько суду від 21.12.10р. та рішення господарського суду Одеської області від 27.10.10р. у справі №11/180-09-4881 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області, яку згідно протоколу розподілу справ між суддями від 06.04.2011р. автоматизованої системи документообігу господарського суду Одеської області призначено судді Фаєр Ю.Г.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.04.2011р. справу №11/180-09-4881 прийнято до провадження судді Фаєр Ю.Г. з присвоєнням №34-11/180-09-4881.
За клопотанням представника ТОВ "Автотранс-Україна", ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2011р. строк розгляду справи №34-11/180-09-4881 продовжено до 21.06.2011р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.11р. справу №34-11/180-09-4881 призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області, та згідно протоколу розподілу справи між суддями від 15.06.11р. автоматизованої системи документообігу господарського суду Одеської області, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Фаєр Ю.Г., суддя Гут С.Ф., суддя Літвінов С.В.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.06.11р. прийнято справу №34-11/180-09-4881 до колегіального розгляду.
Відповідач ТОВ "Автотранс-Україна" проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов від 02.11.2009р. (вх.№28109), поясненнях від 16.11.2009р. (вх.№29611), від 07.10.2010р. (вх.№26730) та від 30.05.2011р. (вх.№16842/2011).
Відповідач ФОП ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов від 16.05.2011р. (вх.15266/2011).
02.12.2009р. за вх.№31352 третя особа надала пояснення у справі.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
01.11.2007р. між володарем транспортного засобу марки MERCEDES 609D держ.№НОМЕР_1 (транспортний засіб) фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (підприємець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" (перевізник) укладено договір №34 про умови використання автобусного маршруту, відповідно до умов якого предметом цього договору є врегулювання взаємовідносин сторін, які виникають в процесі надання перевізником послуг з надання місця на маршруті що використовується перевізником, з метою перевезення пасажирів та багажу.
Згідно п.3.1. даного договору підприємець за надані послуги перевізника, щомісячно у період з 25 по 30 число поточного місяця здає в касу перевізника суму у розмірі 600грн.
Пунктом 4.3 договору сторони передбачили, що підприємець або особа, яка керує транспортним засобом, самостійно несе повну відповідальність за заподіяну ними третім особам шкоду.
21.01.2008р. об 11год.30хв. по пр-ту Шевченка у м.Одеса зі сторони Шампанського провулку сталося зіткнення автомобілів “MERCEDES 609”, д/н НОМЕР_1, що є власністю фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, під керуванням водія ОСОБА_3 (який керував даним ТЗ на підставі подорожнього листа №094419, маршрут №137) та автомобіля "RANGE ROVER", д/н НОМЕР_3, що належить ОСОБА_6, під керуванням водія ОСОБА_7 (на підставі довіреності).
З приводу зазначеної ДТП щодо водія ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення Правил дорожнього руху України, а саме п.п.2.3 "б", 12.3, 13.1 та постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 12.08.2008р. по адміністративній справі №3-33022/08, водія ОСОБА_3 визнано винним у вчинені порушення, передбаченого ст.124 КУпАП України.
Автомобіль "RANGE ROVER", д/н НОМЕР_3, що отримав пошкодження в результаті ДТП 21.01.2008р., застрахований громадянином ОСОБА_8, який діяв на підставі довіреності від 27.11.2006р., в ЗАТ “Страхова компанія “Статус”, у відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту НТ №000516 від 26.02.2007р.
Згідно висновку автотоварознавчого дослідження №86 від 11.02.2008р., здійсненого відкритим акціонерним товариством „ОДЕСА-АВТО”, відновлювальний ремонт автомобіля марки "RANGE ROVER", д/н НОМЕР_3, склав 153762,48грн.
У зв'язку зі страховим випадком, на підставі страхового акту №3055-У.Р від 15.09.2008р. позивач виплатив страхове відшкодування в сумі 148934,72грн. згідно платіжних доручень №1008 від 28.05.2008р., №921 від 13.05.2008р., №876 від 07.05.2008р., №1067 від 05.06.2008р. Витрати на проведення автотоварознавчого дослідження склали 510грн., які згідно платіжного доручення №336 від 20.02.2008р. були сплачені ВАТ „ОДЕСА-АВТО”.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована в ЗАТ "Міська страхова компанія" за полісом ВА/4743467 І-типу, у зв'язку з чим, 14.05.2009р. ЗАТ "СК "Статус" звернулося до ЗАТ "Міська страхова компанія" із заявою на виплату страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 24990грн., яке було виплачено останньою у повному обсязі.
Також, позивач зазначає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Оскільки, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ВА/4743467 ліміт відповідальності складає 24990грн., фактичні витрати, що пов'язані з даним страховим випадком та підлягають відшкодуванню відповідачами складають 124454,72грн.
29.07.2009р. позивач звернувся до ТОВ "Автотранс-Україна" з вимогою відшкодувати шкоду в порядку регресу, в задоволені якої останнім було відмовлено з підстав укладення 01.11.07р. з ФОП ОСОБА_2 договору №34 про умови використання автобусного маршруту та згідно п.2.1.13 та 4.3 якого останній самостійно несе відповідальність за шкоду, завдану ним третім особам.
На регресну вимогу до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за №1037 від 21.09.2009р. відповіді не надходило.
Відповідач ТОВ "Автотранс-Україна" проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що є перевізником і на підставі відповідної ліцензії АВ №322012 надає послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування. Для організації здійснення перевезень на автобусному маршруті ТОВ "Автотранс-Україна", крім власних спеціалістів (працівників) та транспортних засобів, додатково, на підставі господарських договорів, залучало фахівців відповідної кваліфікації із транспортними засобами. Правовідносини між залученими фахівцями (не працівниками ТОВ "Автотранс-Україна") та ТОВ "Автотранс-Україна" були врегульовані умовами укладених господарських договорів.
Так, 01.11.2007р. між ТОВ "Автотранс-Україна" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір №34 про умови використання автобусного маршруту, відповідно до умов якого останній зобов'язався експлуатувати транспортний засіб у належному технічному стані відповідно розкладу руху з додержанням схеми руху по маршруту, Правил дорожнього руху і вимог Міністерства транспорту України по забезпеченню безпечного перевезення пасажирів. При виконанні умов договору №34 від 01.11.2007р. ОСОБА_2 використовував власний автомобіль "MERSEDES 609", д/н НОМЕР_1, належний йому згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2.
Згідно п.2.1.13 та п.4.3 Договору №34 від 01.11.2007р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 самостійно несе відповідальність за шкоду, завдану ним третім особам. Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, але ані власник автомобіля "MERSEDES 609", д/н НОМЕР_1 - ОСОБА_2, ані його водій ОСОБА_3 у трудових відносинах з ТОВ "Автотранс-Україна" ніколи не перебували і не перебувають.
ТОВ "Автотранс-Україна" вказує, що отримання ним тимчасового реєстраційного посвідчення на автомобіль не позбавляло фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 права у будь-який час експлуатувати свій автомобіль і не може свідчити про передачу автомобіля "MERSEDES 609", д/н НОМЕР_1 у виключне користування ТОВ "Автотранс-Україна" та про володіння ТОВ "Автотранс-Україна" цим автомобілем. На думку останнього, підтвердженням передачі автомобіля у користування може бути лише письмовий договір оренди з відповідним актом прийому-передачі автомобіля, але в період дії договору №34 від 01.11.2007р. договір оренди автомобіля не укладався та акти прийому-передачі не оформлялись.
ТОВ "Автотранс-Україна" наполягає на тому, що зобов'язання за цим договором ФОП ОСОБА_2 виконував як особисто, так і із залученням своїх працівників, зокрема водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_9, оплату роботи яких здійснював виключно ФОП ОСОБА_2 У період дії договору №34 від 01.11.2007р. і експлуатації автомобіля "MERSEDES 609", д/н НОМЕР_1, ФОП ОСОБА_2 самостійно отримував і розпоряджався всією виручкою, що надходила від пасажирів в якості оплати за проїзд, самостійно забезпечував пальним зазначений транспортний засіб. ТОВ "Автотранс-Україна" в свою чергу за умовами зазначеного договору здійснювало предрейсове медичне обстеження та контроль технічного стану транспортного засобу (п.2.2.5.), за бажанням ФОП ОСОБА_2 забезпечувало місце стоянки транспортного засобу (п.2.2.6.), а також забезпечувало ФОП ОСОБА_2 (його працівників) необхідною документацією, в тому числі дорожніми листами (п.2.2.3.).
ТОВ "Автотранс-Україна" вказує, що дорожні листи за будь-яких обставин не є доказами правомірного або неправомірного володіння ТОВ "Автотранс-Україна" джерелом підвищеної небезпеки, оскільки дорожні листи не є ані договором, на підставі якого виникають права і обов'язки його сторін, а ні встановленою законом підставою виникнення права володіння, ані підтвердженням фактичного тримання транспортного засобу у себе. Проте, відповідно до ст.1 Закону України "Про автомобільний транспорт", дорожній лист є документом для визначення та обліку роботи транспортного засобу. За надані послуги ФОП ОСОБА_2 щомісячно сплачував ТОВ "Автотранс-Україна" 600грн.
Також ТОВ "Автотранс-Україна" зазначає, що ст.21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у зв'язку з чим, на виконання зазначених вимог законодавства для можливості експлуатації належного йому автомобіля ФОП ОСОБА_2 19.09.2007р. застрахував свою цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану цим автомобілем в ЗАТ "Міська страхова компанія" за полісом №ВА/4740897 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
ТОВ "Автотранс-Україна" наполягає на тому, що на момент ДТП, експлуатацію автомобіля згідно Договору №34 від 01.11.2007р. здійснював ФОП ОСОБА_2, а безпосередньо керував автомобілем водій ОСОБА_3 ФОП ОСОБА_2, як особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за полісом №ВА/4740897 від 19.09.2007р., 22.01.2008р. звернувся до ЗАТ "Міська страхова компанія" із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку.
ТОВ "Автотранс-Україна" додатково зазначає, що з урахуванням того, що транспортний засіб - автомобіль "MERSEDES 609", д/н НОМЕР_1, який був учасником ДТП 21.01.2008р. по пр-ту Шевченка в м. Одесі, ніколи не належав і не належить ТОВ "Автотранс-Україна", ані водій цього транспортного засобу ані його власник у трудових відносинах з ТОВ "Автотранс-Україна" ніколи не перебували і не перебувають, правові підстави для солідарної сплати ТОВ "Автотранс-Україна" на користь ПАТ "Страхова компанія "Статус" суми збитків, завданих ДТП 21.01.2008р., відсутні.
Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що питання відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовані положеннями ст.1187 ЦК України, у відповідності до яких під "джерелом підвищеної небезпеки" чинне законодавством України визначає діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зазначає, що за юридичною ознакою "володільцем джерела підвищеної небезпеки" визнається тільки та особа, яка володіє певним правом по відношенню до джерела підвищеної небезпеки (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо). Згідно з матеріальною ознакою "володільцем джерела підвищеної небезпеки" визнається та особа, яка одночасно з наявністю у неї одного з вищеперелічених прав, також фактично використовує, зберігає або утримує джерело підвищеної небезпеки. На момент виникнення ДТП, що сталася 21.01.2008р. володільцем джерела підвищеної небезпеки, як за юридичною, так і за матеріальною ознаками (на підставі тимчасового реєстраційного талону ВІА №218174 від 19.05.2006р.) виступало ТОВ "Автотранс-Україна".
Також фізична особа-підприємець ОСОБА_2 зазначає, що за загальними принципами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, запровадженими існуючою судовою практикою у постанові Пленуму ВСУ від 27.03.1992р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних прав за позовами про відшкодування шкоди", якщо власник передає транспортний засіб іншій особі без належного правового оформлення, то суб'єктом відповідальності є власник транспортного засобу. Якщо ж особа користувалась (керувала) транспортним засобом по довіреності або на іншій правовій підставі, то саме на неї покладається обов'язок відшкодування за завдану шкоду, а не на власника. З урахуванням зазначеного, незважаючи на те, що автомобіль марки "MERSEDES 609", д/н НОМЕР_1, належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 на праві власності, останній вважає, що сама по собі ця обставина, з урахуванням положень п.15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою КМУ від 07.09.1998р. №1388, не робить його суб'єктом юридичної відповідальності у розумінні ч.2 ст.1187 ЦК України.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 надав письмові пояснення від 02.12.2009р. (вх№31352), в яких зазначив, що восени 2005р. він звернувся до ФОП ОСОБА_2 з проханням про працевлаштування, останній відвіз його в ТОВ "Автотрансервіс" де в нього були перевірені необхідні документи на предмет відповідності для водія даної категорії, проведено співбесіду, інструктаж з техніки безпеки. Письмових заяв про прийняття на роботу до ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Автотрансервіс" він не писав. Йому був виданий технічний талон на транспортний засіб та кожного дня, виходячи на працю, він проходив медичний огляд та отримував дорожній лист в ТОВ "Автотранссервіс", автобус зберігався в автопарку "Автотрансервіс". 21.01.2008р., перебуваючи на маршруті №137 здійснив зіткнення з автомобілем "RANGE ROVER". Ремонт автобусу виконав за власний рахунок, про що наявна розписка ФОП ОСОБА_2 про відсутність будь яких претензій у зв'язку з ДТП.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін та третьої особи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
У відповідності до преамбули Закону України „Про страхування” останній регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
У відповідності до вимог ст.979 Цивільного кодексу України та ст.16 Закону України "Про страхування" за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.
Згідно ст.25 Закону України „Про страхування” здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Статтею 999 вказаного кодексу визначено, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Статтею 1187 Цивільного кодексу України встановлено порядок та підстави відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки є спеціальним деліктом, враховуючи особливості механізму завдання шкоди, а також умов виникнення деліктного зобов'язання.
Суб'єктом відповідальності за ст.1187 Цивільного кодексу України є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст.1187 ЦК необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки повинні мати місце, крім випадків, передбачених в законі.
Відповідно до ст.ст.1188, 1190 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог в письмових поясненнях, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
Вищезазначені статті, зокрема, визначають особливості відповідальності осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди. Такі особи несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.92р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.
Відповідальність осіб, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, базується на загальних положеннях ст.543 Цивільного кодексу України.
З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.2.1.13, п.4.3 договору №34 від 01.11.2007р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 самостійно несе відповідальність за шкоду, завдану ним третім особам.
Також з наявних матеріалів справи вбачається, що при виконанні договору №34 від 01.11.2007р. фізична особа-підприємець ОСОБА_2 використовував власний автомобіль "MERSEDES 609", д/н НОМЕР_1, який належить йому у відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 виданого Роздільнянським МРЕВ ДАІ ГУ УМВУ України в Одеській області 15.12.04р.
Рішенням господарського суду Одеській області від 12.02.2010р. у справі №25/145-09-5551, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.04.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2010р., у позові ФОП ОСОБА_2 до ТОВ „Автотранс-Україна” про визнання недійсним з моменту укладення п.4.3. договору про умови використання автобусного маршруту №34 від 01.11.07р., у позові відмовлено.
Суди дійшли висновку, що зважаючи на те, що саме ФОП ОСОБА_2 є власником автомобіля "MERSEDES 609" д/н НОМЕР_1, то спірний пункт договору в частині покладання на ФОП ОСОБА_2 або на водія повної відповідальності за шкоду, завдану ними третім особам, відповідає вимогам ч.2 ст.1187 ЦК України, згідно якої одним з володільців джерела підвищеної небезпеки визнається його власник.
Тимчасовий талон, виданий на ТОВ "Автотранс-Україна", не є тим документом який засвідчує наявність у особи, згідно п.1 ст.317 Цивільного кодексу України, права власності на транспортний засіб, оскільки даною нормою визначається, що власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном, тоді як тимчасовий реєстраційний талон свідчить лише про наявність у особи право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Водій вищевказаного автомобіля - громадянин ОСОБА_3, який був визнаний винним у скоєні ДТП постановою Суворовського районного суду м.Одеси від 12.08.2008р., не перебував у трудових відносинах з ТОВ "Автотранс-Україна", а тому суди дійшли висновку про відсутність підстав для покладення на ТОВ "Автотранс-Україна" відповідальності на підставі ч.1 ст.1172 ЦК України.
Відповідно до ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Пунктом 2 статті 83 зазначеного кодексу передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Аналізуючи норми цивільного законодавства України на які в обґрунтування своїх вимог посилається позивач, та враховуючи, при цьому, що одним з основних принципів господарського процесу є принцип диспозитивності, тобто можливість, в даному випадку позивача, вільно розпоряджатись своїми матеріальними і процесуальними правами, суд приходить до наступного.
Позивач вибрав саме вказаний ним у позовній заяві спосіб захисту свого порушеного права. Таким чином, суд повинний розглядати його вимоги саме в межах позову про солідарне стягнення з відповідачів суми збитків.
Відповідно до ст.541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Позивачем, всупереч приписів ст.33 Господарського процесуального кодексу України, не доведений обов'язок відповідачів по справі, встановлений договором або законом, відповідати перед позивачем у якості солідарних боржників.
При цьому, покладення позивачем в позові на відповідачів солідарної відповідальності, з посиланням на положення ст.1190 Цивільного кодексу України, суд вважає помилковим, оскільки з матеріалів справи взагалі не вбачається, що шкоду було завдано спільними діями або бездіяльністю відповідачів.
Звернення позивача до ТОВ „Автотранс - Україна” і фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 саме як до солідарних боржників унеможливлює, враховуючи, що термін „солідарний обов'язок” в цивільному законодавстві передбачає, в разі виконання такого обов'язку одним з боржників, отримання ним права звернення до іншого солідарного боржника з вимогою про сплату вже йому частки солідарного зобов'язання, що, у випадку відмови задоволення позову до одного з боржників, повністю виключається.
Як було вже зазначено по тексту рішення вище, під час розгляду справи №25/145-09-5551 суди дійшли висновку про відсутність підстав для покладення на ТОВ "Автотранс-Україна" відповідальності на підставі ч.1 ст.1172 ЦК України.
Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивач одночасно зазначає різні взаємовиключні підстави своїх позовних вимог, а саме, посилається на положення ст.1190 ЦК України (Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами), на положення ч.2 ст.1187 ЦК України (Відшкодування шкоди, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом) та на положення ст.1172 ЦК України (Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданою їхнім працівником або іншою особою).
Також, в позовній заяві позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідачів суми збитків, які він зазнав, в той час як, згідно з приписами ст.27 Закону України „Про страхування” до страховика (позивача), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить лише право вимоги саме такого страхового відшкодування, а не збитків чи шкоди.
Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "СТАТУС" заявлені позовні вимоги саме про стягнення солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 суми завданих збитків у розмірі 124454,72грн., зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на позивача витрати по сплаті держмита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "СТАТУС" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Україна" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 солідарно суму збитків у розмірі 124454,72грн. - відмовити
Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку ст.85 ГПК України.
Головуючий суддя Ю.Г. Фаєр
суддя С.Ф. Гут
суддя С.В. Літвінов
Повний текст рішення складено 20.07.2011р.