ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 61/30222.06.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Етуаль"
до Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1
про визнання недійсним договору по здійсненню функцій
розпорядника майна
Суддя Івченко А.М.
Представники
Позивача:не з'явились
Відповідача:ОСОБА_1
У судовому засіданні 22.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Етуаль" до фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору по здійсненню функцій розпорядника майна від 15.05.2006 про банкрутство ТОВ «Чаросвіт».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 порушено провадження у справі № 61/302, розгляд справи призначено на 22.06.2011.
Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених в письмовому відзиві на позов, зазначаючи, про те, що подання позивачем позову зумовлене затягуванням та невиконанням зобов'язань за договором по здійсненню функцій розпорядника майна по справі про банкрутство ТОВ «Чаросвіт»від 15.05.2006, тому відсутні підстави для визнання правочину недійсним.
Судом, у відповідності з вимогами ст. 81-1 ГПК України, складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд -
15.05.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Етуаль" (далі-позивач) та фізичною-особою підприємцем Захарчуком Віталієм Степановичем (далі -відповідач) укладено договір по здійсненню функцій розпорядника майна у справі про банкрутство ТОВ “Чаросвіт”.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що позивач вважає, що договір по здійсненню функцій розпорядника майна від 15.05.2006 підлягає визнання недійсним, оскільки на момент укладення спірного договору у відповідача була відсутня ліцензія арбітражного керуючого.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За змістом даного договору замовник (позивач) доручив, а виконавець (відповідач) прийняв на себе здійснення функцій арбітражного керуючого у справі про банкрутство ТОВ “Чаросвіт”.
Відповідно до умов вказаного договору, відповідач здійснює функції, повноваження, права та обов'язки у відповідності з чинним законодавства та з врахуванням інтересів позивача (п.1.1.1); позивач надає відповідачу документи та дані, інші матеріали, які необхідні для виконання ним процедур банкрутства (п.1.1.2).
З письмових заперечень відповідача слідує, що перед підготовчим засіданням суду у справі 23/166-б до нього звернувся представник позивача ОСОБА_2 з пропозицією дати згоду на призначення відповідача розпорядником майна по справі № 23/166-б, де позивач є ініціюючим кредитором, на пропозицію ОСОБА_2, відповідач підготував спірний договір, підписав його, скріпив печаткою та надав його ОСОБА_2, як представнику позивача.
Ухвалою підготовчого засідання від 15.05.2006 у справі № 23/166-б Господарський суд міста Києва призначив ОСОБА_1 розпорядником майна ТОВ “Чаросвіт”.
Крім того слід зазначити, що протягом розгляду справи № 23/166-б про банкрутство ТОВ “Чаросвіт” у керівництва ТОВ “Етуаль” (ініціюючий кредитор) не виникло жодних питань та сумнівів, як щодо особи арбітражного керуючого ОСОБА_1, який здійснював функції розпорядника майна ТОВ “Чаросвіт”, так і щодо наявності правових підстав здійснення ОСОБА_1 таких функцій, зокрема такі докази у матеріалах справи відсутні.
За загальним правилом зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
У судовому засіданні оглянуто оригінал ліцензії арбітражного керуючого ОСОБА_1, яка діяла на момент укладення спірного договору, що повністю спростовує доводи позивача.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.
Тобто, в даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору, затягування розгляду іншої справи) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. В позові відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя
Дата підписання рішення 27.06.2011 А.М. Івченко