ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 61/28122.06.11
За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Крю"
до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колорит"
про: стягнення заборгованості 148 401 грн. 84 коп.
Суддя Івченко А.М.
Представники
Позивача:ОСОБА_1, довіреність №1 від 26.04.2011
Відповідача:не з'явились
В судовому засіданні 22.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Крю" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колорит" про стягнення заборгованості 148 401 грн. 84 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2011 порушено провадження у справі № 61/281, розгляд справи призначено на 22.06.2011.
Представник позивача в судове засідання 22.06.2011 з'явився, подав уточнені розрахунки позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на його користь 119 190 грн. 40 коп. основного боргу, 7 174 грн. 63 коп. три відсотки річних, 22 050 грн. 22 коп. збитків від інфляції, підтримав позовні вимоги з урахуванням наданих уточнень.
Відповідач в судове засідання 22.06.2011 не з'явився, своїх представників не направив, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав.
Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Як убачається з матеріалів справи, ухвали суду, якими сторін повідомлялось про розгляд справи надсилались судом належним чином, однак відповідач своїм правом не скористався.
У судовому засіданні 22.06.2011 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -
01.02.2009 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір №454 поставки товарів (надалі -Договір), згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю, а покупець приймати та оплачувати алкогольну продукцію (товар).
Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов Договору позивач здійснив поставку відповідачу товару згідно видаткової накладної №ГК-0000519 від 12.03.2009 на суму 166 233 грн. 60 коп.
Згідно укладеної між сторонами Додаткової угоди №1 до Договору від 01.02.2009, оплата товарів здійснюється протягом 45 (сорок п'ять) календарних днів з дати відвантаження товарів постачальником на склад покупця.
Відповідач свої грошові зобов'язання за Договором виконав частково, а саме сплатив позивачу 29.04.2009 в сумі 6 233 грн. 60 коп.
Крім того, 30.04.2009 відповідачем було здійснено повернення позивачу товару згідно видаткової накладної (повернення) №5292 на суму 40 809 грн. 60 коп.
Таким чином, відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворилась перед позивачем заборгованість в розмірі 119 190 грн. 40 коп. (166 233 грн. 60 коп.- 6 233 грн. 60 коп.- 40 809 грн. 60 коп.).
Сторонами було підписано та скріплено печатками акт звірки розрахунків, згідно якого на 21.09.2009 заборгованість відповідача перед позивачем складає 119 190 грн. 40 коп.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо поставки товару від відповідача не надходило, тоді як відповідач за цей товар розрахунок не здійснив.
Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.
Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань в повному обсязі, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 119 190 грн. 40 коп. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних та інфляційні збитки від простроченої суми відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Як визначено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з розрахунком позивача вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 174 грн. 63 коп. трьох відсотків річних, 22 050 грн. 22 коп. збитків від інфляції визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, а саме на розрахунковий рахунок відповідача.
Розглянувши заяву, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що не вжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»від 22.12.2006 р. № 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судовими доказами, за визначенням ст. ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.
За змістом інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики забезпечення позову», адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів, без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів, також з матеріалів справи судом не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача.
Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Позивачем не представлено доказів, які б свідчили, що відповідач має намір приховати кошти, наявні на банківських рахунках, а також не зазначено перелік майна та рахунків на які має бути накладено арешт.
Тому, клопотання позивача про забезпечення позову, задоволенню не підлягає.
Витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 47, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Колорит" (02094, м. Київ, вул. Попудренко, буд.15-А; код 34476834) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Крю" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, б.24-А; код 33194422) 119 190 (сто дев'ятнадцять тисяч сто дев'яносто) грн. 40 коп. основного боргу, 7 174 (сім тисяч сто сімдесят чотири) грн. 63 коп. три відсотки річних, 22 050 (двадцять дві тисячі п'ятдесят) грн. 22 коп. збитків від інфляції, 1 484 (одна тисяча чотириста вісімдесят чотири) грн. 15 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Крю" (04060, м. Київ, вул. Щусєва, б.24-А; код 33194422) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення 0 (нуль) грн. 13 коп. недоплаченого державного мита на користь Державного бюджету України.
4. Видати накази після набрання рішення законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
СуддяА.М. Івченко
Дата підписання рішення: 27.06.2011