Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
(вступна та резолютивна частини)
11.07.2011 р. 15:45 Справа № 2а-3302/11/1470
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С., суддів: Мороза А. О., Зіньковського О. А., при секретарі судового засідання Мотельчук А.В., у відкритому судовому засіданні розглянувши справу,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
сільськогосподарське підприємство "Нібулон",
вул. Каботажний спуск, 1 (вул. Фалеївська, 9-Б),
м. Миколаїв, 54030
до Державного агентства земельних ресурсів
України,
вул. Народного ополчення, 3, м. Київ, 03680
третя особаДержавний комітет України із земельних ресурсів,
вул. Народного ополчення , 3, м. Київ, 03680
провизнання протиправним та скасування висновку
від 04.03.2011 №55-11 та зобов'язання вчинити певні дії,
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним і скасувати висновок державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 04.03.2011 року №55-11.
3. Зобов'язати Державне агентство земельних ресурсів України провести повторну державну експертизу землевпорядної документації «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон»для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області»та надати висновок державної експертизи щодо її відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.
4. Зобов'язати Державне агентство земельних ресурсів України прийняти рішення щодо погодження землевпорядної документації «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон»для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області».
Судовий збір у розмірі 8,50 грн. стягнути на користь ТОВ СП «Нібулон».
6. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд
Головуючий суддя В. С. Брагар
Судді А. О. Мороз
О. А. Зіньковський
Миколаївський окружний адміністративний суд
54002, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11
11.07.2011 р. 15:45 Справа № 2а-3302/11/1470
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С., суддів: Мороза А. О., Зіньковського О. А., при секретарі судового засідання Мотельчук А.В., у відкритому судовому засіданні розглянувши справу,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
сільськогосподарське підприємство "Нібулон",
вул. Каботажний спуск, 1 (вул. Фалеївська, 9-Б),
м. Миколаїв, 54030
до Державного агентства земельних ресурсів
України,
вул. Народного ополчення, 3, м. Київ, 03680
третя особаДержавний комітет України із земельних ресурсів,
вул. Народного ополчення , 3, м. Київ, 03680
провизнання протиправним та скасування висновку
від 04.03.2011 №55-11 та зобов'язання вчинити певні дії,
за участю представників:
від позивача ОСОБА_3, довіреність № 667 від 16.12.10 р.;
від позивача Васильєв А. О.;
від відповідача не з'явився;
від третьої особи Державний комітет України із земельних ресурсів Корнукій В. В.;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Нібулон»(надалі -ТОВ СП «Нібулон», позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державного комітету України із земельних ресурсів (надалі -Держкомзем, первісний відповідач) про визнання протиправним та скасування висновку державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 04.03.2011 року №55-11 (надалі -висновок) та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.05.2011 року на підставі клопотання позивача було здійснено заміну первісного відповідача його правонаступником - Державним агентством земельних ресурсів України (надалі -Держземагентство, відповідач).
За ініціативою суду Держкомзем залучено до участі у справі в якості третьої особи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюваний висновок є необґрунтованим, протиправним та прийнятим з порушення норм матеріального права, посилаючись на невідповідність висновку вимогам Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про землеустрій»та Закону України «Про оренду землі».
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач та третя особа позов не визнали і просили суд відмовити в його задоволенні повністю. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач та третя особа послалися на те, що Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон»для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області (далі -проект землеустрою) передбачає відведення частини дна Каховського водосховища, що, на думку відповідача та третьої особи, суперечить вимогам ст. ст. 79, 125 Земельного кодексу України. Також відповідач та третя особа зазначили, що таке проектне рішення не може бути реалізовано в порядку ст. 55 Закону України «Про землеустрій»та ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а відповідно до ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів. Крім цього, відповідач та третя особа послалися на те, що проведення робіт, пов'язаних з розташуванням водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу має відбуватися відповідно до ст. ст. 14, 86 Водного кодексу України. Також третя особа в судовому засіданні зазначила, що відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України законом не передбачено можливості надання на умовах оренди позивачу спірної земельної ділянки водного фонду для цілей, визначених проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, заслухавши пояснення сторін суд, -
Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 року № 445/2011, Держземагентство є правонаступником Держкомзему, у тому числі за укладеними міжнародними договорами України, стороною в яких є Держкомзем.
Відповідно до п.1 цього Положення Держземагентство є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Відповідно до п.22 даного Положення Держземагентство бере участь у погодженні документації із землеустрою, організовує та проводить в установленому законодавством порядку державну експертизу проектів землеустрою, документації з оцінки земель, а також матеріалів і документації з оцінки земель, а також матеріалів і документації державного земельного кадастру та за погодженням із Мінагрополітики України надає за результатами її проведення відповідні висновки.
Таким чином, до повноважень Держземагентства, окрім інших повноважень, відноситься проведення в установленому законодавством порядку державної експертизи проектів землеустрою.
Статтею 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини третьої статті 18 КАС України справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.
Отже, спір у даній справі підсудний Миколаївському окружному адміністративному суду.
19.02.2010 року позивач звернувся до Запорізької обласної державної адміністрації з клопотанням № 1799/01-56 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 12 га за рахунок земель водного фонду для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу з відвантаженням зернових та олійних культур на річковий транспорт ТОВ СП «Нібулон», яка розташована за межами населених пунктів в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області.
Відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації від 11.03.2010 року №64 позивачу було надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 12 га із земель водного фонду Кам'янсько-Дніпровського району за межами населеного пункту для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу.
Доказів оскарження, опротестування, скасування або визнання недійсним розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації від 11.03.2010 року №64 в установленому законом порядку або його невідповідності вимогам чинного законодавства України відповідачем та третьою особою не надано, його законність та чинність відповідачем та третьою особою не заперечується.
Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»акти місцевих державних адміністрацій ненормативного характеру, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.
Отже, у колегії суддів відсутні правові підстави не застосовувати розпорядження Запорізької обласної державної адміністрації від 11.03.2010 року № 64 при вирішенні спору у даній справі.
Проектом землеустрою було встановлено, що площа земельної ділянки, передбаченої для відведення, становить 10,2909 га.
Проект землеустрою був розроблений та погоджений усіма необхідними службами, а саме: районним архітектором виконавчого комітету Кам'янсько-Дніпровської районної ради Запорізької області (висновок від 12.05.2010 року №34); Енергодарським сектором регулювання природокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Запорізькій області (висновок від 20.05.2010 року №143); Кам'янсько-Дніпровською міжрайонною СЕС (висновок від 18.05.2010 року №31); санітарно- епідеміологічною станцією Запорізької області (висновок від 18.05.2010 року №31); управлінням культури і туризму Запорізької обласної державної адміністрації (висновок від 27.05.2010 року №989); Запорізьким регіональним управлінням водних ресурсів (висновок від 29.04.2010 року №0565).
Відповідно до вимог ст. ст. 123, 186? Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був поданий до Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, яка погодила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянка, а також погодила можливе відведення земельної ділянки загальною площею 10,2909 га та подальшу передачу її в оренду позивачу (висновок від 21.05.2010 року №16).
Висновки, які були надані вище переліченими службами, є позитивними та не мають жодних зауважень чи застережень.
Доказів оскарження, опротестування, скасування або визнання недійсними вище перелічених висновків в установленому законом порядку або їх невідповідності вимогам чинного законодавства України відповідачем та третьою особою не надано, їх законність та дійсність відповідачем та третьою особою не заперечується.
Отже, у колегії суддів відсутні правові підстави не застосовувати висновки районного архітектору виконавчого комітету Кам'янсько-Дніпровської районної ради Запорізької області від 12.05.2010 року №34; Енергодарського сектора регулювання природокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Запорізькій області від 20.05.2010 року №143; Кам'янсько-Дніпровської міжрайонної СЕС від 18.05.2010 року №31); санітарно-епідеміологічної станції Запорізької області від 18.05.2010 року №31; управління культури і туризму Запорізької обласної державної адміністрації від 27.05.2010 року №989; Запорізького регіонального управління водних ресурсів від 29.04.2010 року №0565 та Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою від 21.05.2010 року №16 при вирішенні спору у даній справі.
Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Правову основу державної експертизи землевпорядної документації складають Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України «Про землеустрій», цей Закон, закони України та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері державної експертизи землевпорядної документації.
Враховуючи вимоги даної статті та вимоги ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», яка встановлює обов'язковість проведення державної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було направлено позивачем до Держкомзему для проведення обов'язкової первинної експертизи.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Отже, Держземагентство, правопопередником якого є Держкомзем, є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи.
З письмових пояснень відповідача та третьої особи, поданих у судовому засіданні, вбачається, що проект землеустрою, з приводу якого виник спір, надійшов до Держкомзему та був зареєстрований 08.02.2011 року за №55-11.
04.03.2011 року за №55-11 Держкомземом за результатами державної експертизи землевпорядної документації було складено висновок, в якому зазначено, що відведення земельної ділянки частини дна Каховського водосховища не відповідає, на думку Держкомзему, положенням ст. 79 та ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України. Таке проектне рішення, на думку Держкомзему, не може бути реалізовано в порядку ст. 55 Закону України «Про землеустрій», ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі». Проведення робіт, пов'язаних з будівництвом перевантажувального терміналу має відбуватись відповідно до ст. ст. 14, 86 Водного кодексу України. Висновок підписаний експертами: директором Департаменту державної експертизи та ліцензування Шишовим М.А., заступником директора Департаменту -начальником відділу державної експертизи землевпорядної документації Кудря О.С., головним спеціалістом відділу державної експертизи землеоціночної документації Чмутовою Л.Є., провідним спеціалістом відділу державної експертизи землеоціночної документації Васюковою Н.А. і затверджений заступником голови Держкомзему Левушевським І.Д.
Держкомземом надано таку підсумкову оцінку результатів державної експертизи: проект землеустрою не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо неправильного застосування відповідачем норм земельного і водного законодавства, зокрема, ст. 79, ч.3 ст.93 Земельного кодексу України, ст. 55 Закону України «Про землеустрій», ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»та ст. ст. 14, 86 Водного кодексу України виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Отже, саме відповідні норми Конституції України, Земельного кодексу України, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
У оскаржуваному висновку та в своїх запереченнях проти адміністративного позову відповідач та третя особа посилається на ст. 79 Земельного кодексу України, яка визначає, що земельна ділянка -це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. При цьому вказує, що земельна ділянка, передбачена до відведення і з приводу якої виник адміністративний спір у даній справі, таким ознаками не наділена, оскільки знаходиться під водою і є дном.
Проте колегія суддів вважає, що відповідач та третя особа, застосовуючи дане положення закону, припустилися помилки і належним чином не врахували приписи зазначеної правової норми Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.
Каховське водосховище є водним об'єктом в розумінні ст. 1 Водного кодексу України, а тому земельна ділянка під ним має усі ознаки, визначенні ст. 79 Земельного кодексу України.
В судовому засіданні представником третьої особи визнано той факт, що дно Каховського водосховища є земельною ділянкою.
Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Жодних винятків з цього правила для земельних ділянок дна водних об'єктів земельне законодавство не містить.
Води не охоплюються поняттям «земельна ділянка»і є окремим об'єктом правового регулювання. З приводу надання у користування водного об'єкта або його частини ТОВ СП «НІБУЛОН»до Держкомзему не зверталось.
Відсутність у земельної ділянки частини дна Каховського водосховища меж в натурі (на місцевості), які б збігались з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами, не є перешкодою для виконання робіт із землеустрою, визначення меж такої земельної ділянки на місцевості на підставі відповідної документації із землеустрою і встановлення межових знаків.
Встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками відбувається в порядку, передбаченому Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (надалі -Інструкція про встановлення меж), затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 року №376, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 року за №391/17686.
Наразі, відповідно до пункту 2.1 Інструкції про встановлення меж встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України: технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками; технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (частини перша та друга статті 56 Закону України «Про землеустрій») або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч. 3 ст. 56 Закону України «Про землеустрій») - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
Отже, при передачі земельної ділянки у користування із земель державної власності затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки є належною правовою підставою для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Пункт 3.9 Інструкції про встановлення меж передбачає випадки, коли встановлення в натурі (на місцевості) межових знаків не є обов'язковим, зокрема, на водних об'єктах. У такому випадку поворотні точки меж земельної ділянки можуть позначатися маркуванням фарбою.
Доводи Держкомзему та Держземагентства щодо неможливості, на їх думку, встановити межі запроектованої території в натурі (на місцевості) та закріпити їх межовими знаками встановленого зразка, жодними доказами не підтверджені і носять характер суб'єктивних припущень.
Чинне на момент складання відповідачем оскаржуваного висновку законодавство України не містило правових норм, які б в імперативній формі забороняли визначати та встановлювати в натурі (на місцевості) межі земельної ділянки дна водного об'єкту.
Доводи Держкомзему та Держземагентства про те, що запроектована до відведення територія не володіє однією з ознак земельної ділянки (не має установлених меж) і не може бути об'єктом земельних відносин, не відповідають реальному змісту ст. 79 ЗК України та Інструкції про встановлення меж і тому не можуть прийматись судом.
Необґрунтованим є посилання відповідача та третьої особи на ст. 125 Земельного кодексу України, відповідно до якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, оскільки правовідносини землекористування, які регулює дана стаття, зокрема відносини, пов'язані з орендою землі, між позивачем та власником земельної ділянки ще не виникли.
Згідно вимог земельного законодавства такі правовідносини виникають тільки після отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердження цього проекту та надання земельної ділянки в оренду. В даному випадку такий юридичний факт не мав місця, оскільки відсутній позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації.
Законодавчі положення, закріплені в ст. 125 Земельного кодексу України, визначаються момент та підстави виникнення права на земельну ділянку, але жодним чином не регулюють правовідносини, що виникають під час проведення державної експертизи землевпорядної документації та надання земельної ділянки у користування, зокрема, в оренду.
Тому ст. 125 Земельного кодексу України не підлягає застосуванню при проведенні державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та вирішенні питання щодо його оцінки та погодження.
Посилання Держкомзему на те, що проектне рішення не може бути реалізовано в порядку ст. 55 Закону України «Про землеустрій»та ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», визнається колегією суддів хибним і необґрунтованим, оскільки не містять будь-якої переконливої мотивації та фактичних даних, на підставі яких можна було б стверджувати, що поданий на експертизу проект землеустрою не відповідає вказаним нормам, стандартам та правилам і Держземагентством і Держкомземом конкретно не визначено, в чому саме полягає неможливість реалізації наданого позивачем проекту землеустрою. Доказів того, що реалізувати наданий позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неможливим, в тому числі неможливості встановлення меж запроектованої території в натурі (на місцевості) та закріпити їх межовими знаками встановленого зразка, відповідачем та третьою особою не надано. Крім того, Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації»та іншими законами України до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державної експертизи не віднесено визначення можливості реалізації проектних рішень.
Частина четверта ст. 15 Закону України «Про оренду землі»визначає перелік невід'ємних частин договору оренди землі, зокрема, невід'ємною частиною договору оренди землі є акт встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Проте такий договір оренди землі щодо земельної ділянки, з приводу якої виник спір, на момент складання оскаржуваного висновку і розгляду справи судом не укладений, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин норм ст. 15 Закону України «Про оренду землі».
Доводи Держкомзему та Держземагентства про відсутність однієї із невід'ємних частин договору оренди землі - акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) згідно з вимогами ст. 55 Закону України «Про землеустрій», що, на їхню думку, свідчить про відсутність об'єкта оренди і є підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації права оренди земельної ділянки, є безпідставними.
Орендні правовідносини, врегульовані Законом України «Про оренду землі», виникають з певного юридичного факту -укладення договору оренди землі.
Утім матеріали справи не містять доказів укладення договору оренди земельної ділянки дна Каховського водосховища, з приводу якої виник спір, позивачем не укладався.
Тому посилання Держкомзему та Держземагентства на відсутність однієї зі складових договору оренди землі -акту визначення меж земельної ділянки в натурі, що є підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації права оренди земельної ділянки, є безпідставним і не має жодного значення для вирішення спору у даній справі, а правові норми Закону України «Про оренду землі»не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Колегія суддів звертає увагу на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки містить розбивочне креслення перенесення проекту в натурі та каталог координат кутів зовнішніх меж землекористування, що свідчить про можливість належним чином ідентифікувати земельну ділянку, з приводу якої виник спір, на місцевості та визначити її межі в натурі.
Частина друга ст. 55 Закону України «Про землеустрій»визначає, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідач та третя особа зазначає, що на воді такі точки визначити неможливо. При цьому відповідач в своїх письмових запереченнях та третя особа в судовому засіданні не пояснили суду та не визначили у оскаржуваному висновку (з посиланням на вимоги законодавства), яким чином повинно визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) при тому, що земельна ділянка розташована під водним об'єктом.
Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Отже, перелік видів використання, для яких на умовах оренди органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування юридичним особам можуть надаватись земельні ділянки водного фонду, не є вичерпним.
Земельне законодавство України не містить положень, які б в імперативній формі забороняли надання юридичним особам в користування земельних ділянок водного фонду, в тому числі і земельних ділянок дна водних об'єктів. Тому перебування земельної ділянки під водою не може вважатись правовою перешкодою для її відведення та надання в користування на умовах оренди.
Колегія суддів вважає, що посилання відповідача та третьої особи на те, що поданий позивачем на експертизу проект землеустрою не відповідає, на їхню думку, вимогам ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України, є також безпідставними, оскільки ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України стосується заборони передачі в оренду земельних ділянок, штучно створених у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об'єктів, або на земельних ділянках дна водних об'єктів. В даному ж випадку проект землеустрою стосується відведення земельної ділянки водного фонду для облаштування водних підходів та операційної акваторії, що не передбачає штучне створення земельних ділянок.
Зазначений проект землеустрою не передбачає і в силу положень Закону України «Про землеустрій»не може передбачати штучного створення земельних ділянок. Цей проект передбачає лише відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди, а не виконання будь-яких робіт.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про землеустрій»призначення землеустрою полягає в наступному: а) реалізація державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо; б) надання інформації для правового, економічного, екологічного і містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель; в) встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів; г) прогнозування, планування і організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях; ґ) організація території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни; д) розробку і здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості ґрунтів, рекультивації порушених земель і землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам; е) організація території підприємств, установ і організацій з метою створення умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель несільськогосподарського призначення; є) отримання інформації щодо кількості та якості земель, їхнього стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про землеустрій»об'єктами землеустрою є: 1) територія України; 2) території адміністративно-територіальних утворень або їх частин; 3) території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
З огляду на викладене об'єктом землеустрою не є і не може бути спорудження об'єктів транспортної інфраструктури, в тому числі і виконання будівельних днопоглиблювальних робіт. Розробка проектів будівництва не є предметом регулювання Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Закону України «Про оренду землі»та інших актів земельного законодавства України.
Отже, Держкомземом при складанні оскаржуваного висновку було неправильно застосовано ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів доходить висновку про те, що передача в користування на умовах оренди земельних ділянок дна Каховського водосховища, як і земельних ділянок дна інших водних об'єктів на території України, законодавством не заборонена.
Посилання Держземагентства і Держкомзему на те, що проведення робіт, пов'язаних з розташуванням водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу має відбуватися виключно відповідно до ст. ст. 14, 86 Водного кодексу України без відведення земельної ділянки, колегією суддів відхиляється з огляду на таке.
Стаття 14 Водного кодексу України визначає компетенцію Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.
Наданий позивачем проект землеустрою не передбачає передачі позивачеві в користування водного об'єкту, а надання земель водного фонду в користування не тягне за собою автоматичного виникнення у землекористування права водокористування або інших речових прав на водний об'єкт лише в силу набуття права на використання земельної ділянки дна водного об'єкта. Отже, ст. 14 Водного кодексу України не підлягає застосування у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Стаття 85 Водного кодексу України визначає, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством, на що Держкомзем помилково не звернув уваги.
Земля (земельні ділянки) і води (водні об'єкти) є різними об'єктами правового регулювання, для яких встановлюються різні правові режими. Поширення на водний об'єкт правового режиму розташованої під ним земельної ділянки чинним законодавством України не передбачено.
Отже, порядок надання земель водного фонду в строкове користування на умовах оренди та припинення права користування ними встановлюється виключно земельним законодавством, а тому норми водного законодавства, зокрема, ст. ст. 14, 86 Водного кодексу України, застосовані Держкомземом помилково.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.12.2010 року №к-3478/09 у справі за позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до Одеської обласної державної адміністрації та Одеської обласної ради (реєстраційний №13331804) та у постанові Верховного Суду України від 24.12.2001 року по справі №4202-9/98 за позовом прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Ялтинського морського торгового порту до приватного підприємства «Класіко»та Ялтинської міської ради народних депутатів.
Стаття ж 86 Водного кодексу України, на яку послався Держкомзем, встановлює не порядок надання земель водного фонду в користування, а визначає винятково перелік видів господарської діяльності, яка може провадитись на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів, але не врегульовує питання, пов'язані з наданням таких земельних ділянок в користування, і не містить в імперативній формі заборони надання земельних ділянок дна водних об'єктів у строкове користування на умовах оренди.
Так, відповідно до ст. 86 Водного кодексу України на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.
Таким чином, з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології погоджуються проекти, які передбачають виконання робіт, а не проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування. Питання проведення днопоглиблювальних робіт чи інших робіт з будівництва гідротехнічних споруд до відання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державної експертизи, тобто відповідач у даній справі, законом не віднесено.
Отже, в даному випадку, проводячи державну експертизу землевпорядної документації, Держкомзем повинен був розглядати не питання проведення днопоглиблювальних робіт, а лише проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.
Пунктом 1.2 Правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.05.2005 року №257, експлуатаційні днопоглиблювальні роботи - це днопоглиблення для підтримання заданих навігаційних габаритів на підхідних каналах (портових акваторіях).
Згідно з підпунктом 4.2.10 пункту 4.2 Інструкції про порядок складання статистичної звітності з капітального будівництва, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 28.03.1996 року №93, до будівельних робіт відносяться днопоглиблювальні роботи (крім робіт по підтриманню глибин на судноплавних ріках, каналах і в акваторіях портів, судоремонтних заводів і ремонтно-експлуатаційних баз флоту, які здійснюються за рахунок експлуатаційних коштів).
Державним класифікатором України «Класифікація видів науково-технічної діяльності ДК 015-97», затвердженим наказом Держстандарту України від 30.12.1997 року №822, будівництво каналів, роботи землечерпальні під час будівництва річкових і морських споруд, а також поглиблення дна річок, каналів, водоймищ, ставків і морських акваторій віднесено до будівельно-монтажних робіт.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій»(в редакції, чинній станом на 20.10.2009 року) право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»право на забудову земельної ділянки реалізується лише її власником або користувачем. Особа, якій не належить право користування земельною ділянкою, не може набути прав на її забудову.
Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. №466, будівельні роботи -це роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту. Будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію.
Отже, правом здійснення вищезазначених будівельних робіт і забудови земельної ділянки дна водного об'єкту може бути наділений лише власник або користувач відповідної земельної ділянки. Без набуття в установленому законом порядку права користування земельною ділянкою здійснення на дні земельної ділянки дна водного об'єкту будівельні днопоглиблювальних робіт законом не передбачено.
Проект проведення будівельних днопоглиблювальних робіт може бути розроблений і реалізований лише за наявності права на забудову земельної ділянки, передумовою для набуття якого є набуття в установленому законом порядку права користування відповідною земельною ділянкою.
Чинне земельне законодавство України, в тому числі і ч. 4 ст. 59 ЗК України, не містить заборони надання юридичним особам недержавної форми власності в користування земельних ділянок дна водних об'єктів для проведення на них будівельних днопоглиблювальних робіт і спорудження об'єктів транспортної інфраструктури водного транспорту, зокрема, каналів та інших елементів річкової портової інфраструктури.
Це підтверджується, зокрема, і судовою правозастосовчою практикою (постанова господарського суду м. Києва від 21.09.2007 року по справі №22а-8600/08р., залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2008 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.12.2010 року).
Відповідно до статті 86 Водного кодексу України на земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи. Місця і порядок проведення зазначених робіт визначаються відповідно до проектів, що погоджуються з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.
Посилаючись на положення вищевказаної норми закону, відповідач вважає, що днопоглиблювальні роботи можна проводити за проектами проведення відповідних робіт без розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування.
Утім зазначені доводи не відповідають закону, оскільки в силу статті 3 Земельного кодексу України до земельних правовідносин, в тому числі стосовно питань відведення земельних ділянок, в тому числі і земельних ділянок дна водних об'єктів, мають застосовуватись відповідні норми Земельного кодексу України.
Інших зауважень до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, крім зазначених в оскаржуваному висновку від 04.03.2011 року №55-11, у Держкомзему немає. Належність земельної ділянки, з приводу відведення якої виник спір у даній справі, до земель Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області та розташування його поза межами населених пунктів відповідачем та третьою особою не заперечується.
Таким чином, у відповідача немає підстав для відмови в погодженні проекту землеустрою, з приводу якого виник спір.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У відповідності до наведених вимог, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним рішення, з приводу якого заявлено позов, а отже зазначене рішення підлягає скасуванню.
Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду повною мірою відповідає вимогам чинного законодавства, а тому висновок Держкомзему від 04.03.2011 року №55-11є протиправним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального права.
Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що оскаржуваний висновок державної експертизи землевпорядної документації Держкомзему від 04.03.2011 року №55-11 є незаконним і порушує права та інтереси позивача та робить неможливим подальше затвердження та реалізацію проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки та отримання позивачем цієї земельної ділянки в оренду на законних підставах.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про землеустрій»документація із землеустрою підлягає державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам. Порядок здійснення державної експертизи документації із землеустрою визначається законом.
Відповідно до ст. 32 «Про державну експертизу землевпорядної документації»державна експертиза землевпорядної документації проводиться шляхом розгляду документації та матеріалів, а за необхідності - шляхом проведення обстежень у натурі (на місцевості). При проведенні державної експертизи досліджуються, перевіряються, аналізуються та оцінюються: питання дотримання вимог законодавства та встановлених стандартів, норм і правил при прийнятті проектних рішень; відповідність передбачених документацією і матеріалами заходів завданням на проектування, вимогам раціонального використання та охорони земель, а також дотриманню законних прав та інтересів власників земельних ділянок та землекористувачів, держави і суспільства; еколого-економічна ефективність проектних рішень щодо запобігання їх негативного впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки, ландшафт.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»основними принципами державної експертизи є: законність; незалежність і компетентність при проведенні державної експертизи; об'єктивність досліджень об'єктів державної експертизи; повнота аналізу та обґрунтованість висновків державної експертизи; врахування досягнень науково-технічного прогресу, встановлених стандартів, норм і правил технічної та екологічної безпеки, інших нормативно-правових актів, міжнародних угод; відповідальність за достовірність і повноту аналізу, обґрунтованість висновків державної експертизи.
Утім через допущені порушення вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про оренду землі», Водного кодексу України тощо складений Держкомземом висновок державної експертизи землевпорядної документації від 04.03.2011 року №55-11 зазначеним вимогам Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»не відповідає і тому підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»проекти землеустрою щодо відведення земель водного фонду підлягають обов'язковій державній експертизі.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»у разі спростування негативного висновку первинної державної експертизи проводиться повторна державна експертиза.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів. До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державної експертизи належать, зокрема, організація та проведення державної експертизи відповідно до закону.
Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 №445/2011, Державне агентство земельних ресурсі України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних ресурсів.
Відповідно до п. 1 даного Указу Президента України установлено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, у тому числі за укладеними міжнародними договорами України, стороною в яких є Державний комітет України із земельних ресурсів.
Відповідно до п.22 розділу 4 зазначеного Положення Державне агентство земельних ресурсів України відповідно до покладених на нього завдань бере участь у погодженні документації із землеустрою, організовує та проводить в установленому законодавством порядку державну експертизу проектів землеустрою, документації з оцінки земель, а також матеріалів і документації державного земельного кадастру та за погодженням із Мінагрополітики України надає за результатами її проведення відповідні висновки.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.
Отже, за таких обставин саме Державним агентством земельних ресурсів України має бути проведена повторна державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду з наданням висновку державної експертизи щодо його відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також прийняттям рішення щодо погодження вищезазначеної землевпорядної документації в порядку та підставах, встановлених законодавством України.
Доказів правомірності оскаржуваного висновку відповідачем та третьою особою не надано. Задоволення адміністративного позову у даній справі не є фактичним розпорядженням запроектованою земельною ділянкою, про що зазначив відповідач та третя особа у письмових поясненнях, оскільки рішення за результатами повторної державної експертизи землевпорядної документації має прийматись відповідачем самостійно в межах компетенції, на підставах та в порядку, передбачених законодавством.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним і скасувати висновок державної експертизи землевпорядної документації Державного комітету України із земельних ресурсів від 04.03.2011 року №55-11.
3. Зобов'язати Державне агентство земельних ресурсів України провести повторну державну експертизу землевпорядної документації «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон»для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області»та надати висновок державної експертизи щодо її відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.
4. Зобов'язати Державне агентство земельних ресурсів України прийняти рішення щодо погодження землевпорядної документації «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ СП «Нібулон»для розташування водних підходів та операційної акваторії перевантажувального терміналу із земель Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області».
5. Судовий збір у розмірі 8,50 грн. стягнути на користь ТОВ СП «Нібулон»
6. Роз'яснити сторонам строк с порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.
Головуючий суддя В. С. Брагар
Судді А. О. Мороз
О. А. Зіньковський
Повний текст рішення складений відповідно
до ч.3 ст. 160 КАС України та підписаний суддею 15.07.2011 р.