79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
22 липня 2011 р.р. 2а-8133/11/1370
суддя Львівського окружного адміністративного суду Потабенко В.А., перевіривши виконання вимог ст. ст. 105, 106 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до Заступника прокурора Львівської області Білецького Ігоря Альфредовича про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Заступника прокурора Львівської області Білецького Ігоря Альфредовича про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача за результатом розгляду повідомлень позивача від 02.02.2011 року та 17.02.2011 року;
- зобов'язання відповідача відреагувати на скарги позивача від 02.02.2011 року та 17.02.2011 року відповідно до вимог законодавства, провести перевірку фактів та надати обґрунтований процесуальний документ відповідно до ст. 97 КПК України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача, яка полягає у наданні необґрунтованої та такої, що не відповідає вимогам ст. 97 КПК України, відповіді № 08/1-3-07 від 16.03.2011 року на його скарги від 02.02.2011 року та 17.02.2011 року. Позивач зазначає, що відповідь відповідача є необґрунтованою та не відповідає чинному законодавству, на скарги не було проведено перевірки фактів порушень.
Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами.
Згідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України.
Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Згідно зі ст. 1 Кримінально-процесуального кодексу України, порядок провадження у кримінальних справах визначається Кримінально-процесуальним кодексом України.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Як вбачається з ст. 94 КПК України, приводами до порушення кримінальної справи є заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Відповідно до ст. 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню. По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Статтею 99 КПК України встановлено, що при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Відповідно до ст. 99-1 КПК України постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором -вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови. Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.
Статтею 236-1 КПК України передбачено, що скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцем розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
Згідно ст. 236 КПК України, дії прокурора можуть бути оскаржені до суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.05.2001 N6-рп/2001 кримінальне судочинство визначено, як врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Скарги на акти та дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури в частині провадження у кримінальній справі розглядаються судом в порядку, визначеному нормами Кримінально-процесуального кодексу України.
Захист прав і свобод людини при зверненні в порядку ст. 97 КПК України не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Таким чином, спірні відносини, які виникають між скаржниками та прокуратурою, слідчим, органом дізнання під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб щодо порядку прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляду регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.
Крім того, захист прав заявників, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшла заява, перевірити, чи містить звернення викладені ознаки суспільно небезпечного діяння, встановленого Кримінальним кодексом України, відповідність заяви вимогам статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України, дотримання відповідачем інших приписів, установлених Кримінально-процесуальним кодексом України.
Однак, адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав заявника.
За таких обставин вимоги заявника про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
Дана позиція також викладена в інформаційному листі від 12.03.2011 № 334/8/13-11, прийнятому Вищим адміністративним судом України та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
На підставі п.4 ст.32, п.п.2,6 ст.36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд вправі керуватись відповідними узагальненнями та роз'ясненнями рекомендаційного характеру вищого спеціалізованого суду з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції.
Згідно принципу диспозитивності, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, і не може виходити за межі позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що спір, який виник між сторонами, не є адміністративним і не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, про що постановляє відповідну ухвалу.
Керуючись п.1 ч.1, ч.5 ст. 109, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
відмовити у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Заступника прокурора Львівської області Білецького Ігоря Альфредовича про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 5 днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Потабенко В.А.
З оригіналом згідно
Суддя Потабенко В.А.