79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
28 липня 2011 р. № 2а-5605/11/1370
Львівський окружний адміністративний суд в складі :
головуючого - судді Костів М.В.
при секретарі судового засідання Ткач Б.В.
з участю представників:
від позивача : Солдатекно А.В.;
від відповідача : Цицик О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Датекс С” до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова, м. Львів, від 28.04.2011 № 0001991502 на суму податку на додану вартість 423219 грн.,
встановив:
Адміністративний позов заявлено Товариства з обмеженою відповідальністю “Датекс С”, м. Львів, до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова, м. Львів, про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова, м. Львів, від 28.04.2011 № 0001991502 на суму податку на додану вартість 423219 грн.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2011 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 31.05.2011 р. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст. 150 КАС України.
В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що відповідач безпідставно виніс оскаржуване рішення, помилково вважаючи, що позивач здійснював документування фактично не понесених витрат. Посилається на фактичне виконання умов договору з ПП “Міоком”, сплату податку на додану вартість в ціні робіт. Просить позов задовольнити.
Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених в запереченні. Ствердив, зокрема, що висновки відповідача ґрунтуються на акті документальної невиїзної перевірки контрагента позивача -ПП “Міоком”, складеному ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя 11.02.2011 р. №285/15-2/37129404, згідно із яким особи, які значаться директором та засновником вказаної організації надали пояснення про те, що ПП “Міоком” було зареєстровано ними за винагороду, ніяких документів, пов'язаних із діяльністю вказаної організації вони не підписували. Просить у позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Відповідачем проведено невиїзну перевірку позивача, що підтверджується актом від 18.04.2011 р. №926/15-2/36153038 “Про результати документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю “Датекс С” (код ЄДРПОУ 36153038) щодо підтвердження господарських відносин із ПП “Міоком” (код ЄДРПОУ - 37129404) згідно додатку №5 до Декларації з ПДВ поданої за жовтень 2010 р.. лютий 2011 р.”. Перевіркою встановлено завищення податкового кредиту в декларації з ПДВ за жовтень 2010 р. на суму 338575 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 338575 грн., чим порушено п. п. 7.4.1., 7.4.5., 7.5.1. Закону України “Про податок на додану вартість”.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.04.2011 № 0001991502 на суму податку на додану вартість 423219 грн.
Як вбачається зі змісту акту, такі висновки відповідача ґрунтуються на акті документальної невиїзної перевірки контрагента позивача -ПП “Міоком”, складеному ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя 11.02.2011 р. №285/15-2/37129404, згідно із яким особи, які значаться директором та засновником вказаної організації надали пояснення про те, що ПП “Міоком” було зареєстровано ними за винагороду, ніяких документів, пов'язаних із діяльністю вказаної організації вони не підписували.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2010 р. між позивачем (замовник) та ПП “Міоком” (виконавець) був укладений договір №1036/19 на виконання робіт, за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за адресою м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 1. 08.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/16 на виконання робіт, за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за адресою м. Львів. вул. Клепарівська, 39а на аналогічних умовах. 01.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/2 на виконання робіт, за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 226 на аналогічних умовах. 08.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/18 на виконання робіт за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за цією ж адресою на тих же умовах. 07.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/15 на виконання робіт за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за цією ж адресою на тих же умовах. 06.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/8 на виконання робіт за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за цією ж адресою на тих же умовах. 01.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/3 на виконання робіт за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за цією ж адресою на тих же умовах. 01.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/1 на виконання робіт за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи за цією ж адресою на тих же умовах. 08.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/17 підряду на виконання проектних робіт за адресами м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія, 1 та м. Хмельницький, вул. Театральна, 36. 11.10.2010 р. між тими ж сторонами був укладений договір №1036/22 на виконання робіт, за яким виконавець зобов'язався виконати електромонтажні роботи у м. Хмельницький. Вул. Театральна, 36.
З актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість виконаних підрядних робіт, податкових накладних вбачається, що договори фактично виконувались сторонами і таке виконання було прийнято позивачем як належне.
Посилання відповідача на пояснення директора та засновника ПП “Міоком”, факт порушення кримінальної справи за ознаками злочину -фіктивне підприємництво, носить характер припущення, оскільки розслідування справи не завершено, обвинувального вироку судом не винесено. Належних доказів на підтвердження стверджуваних посилань зазначених осіб відповідач суду не надав.
Згідно із ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Однак, таких ознак нікчемності з матеріалів справи не вбачається. Порушення однією із сторін правочину вимог законодавства щодо подання звітності не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку.
Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Долучені до матеріалів справи документи, які підтверджують фактичне виконання господарських зобов'язань встановленим вимогам відповідають.
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" в редакції, чинній на дату існування спірних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Згідно із пп. 7.2.1., п. 7.2 ст. 7 вказаного закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити. З матеріалів справи вбачається відповідність податкових накладних зазначеним вимогам.
Згідно п.п. 7.4.1. вказаного закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з :придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 7.4.4. закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Враховуюче вищевикладене позивач підставно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаєморозрахунках з контрагентами. Розбіжності в даних посадкових декларацій позивача та його контрагентів за наявності у позивача підстав декларування відповідних значень, не тягне за собою висновок про незаконність відображення таких операцій в бухгалтерському обліку. Позивач не несе відповідальності за правильність ведення бухгалтерського обліку контрагентами та повноту сплати ними податків.
Згідно із п. 1.32. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Згідно із п. 5.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. З урахуванням наведеного, позивач підставно включив понесені ним по оспорюваній операції витрати до складу валових витрат.
Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
З вищенаведеного вбачається, що для виникнення права на бюджетне відшкодування необхідними є: 1) наявність у платника від'ємного значення суми податку; 2) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Так, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не встановлює зв'язку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість. Отже, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість», не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який згідно цього закону поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за стверджувану несплату податку контрагентом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, банківські виписки, податкові накладні, реєстри отриманих і виданих податкових накладних є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Отже, позивач, одержавши у встановленому порядку податкову накладну, відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.
Частина друга пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, у відповідача, у даному випадку відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних рішень, оскільки чинне на дату їх винесення законодавство не встановлює підстав для таких дій.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 6-12, 69 -71, 86, 137, 158, 159-163, 167 КАС України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м. Львова від 28.04.2011 № 0001991502.
3. Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Датекс С” (м. Львів, вул. Патона 7а) 3,40 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Костів М.В.
З оригіналом згідно
Суддя Костів М.В.
Повний текст постанови виготовлено 29.07.2011 року.