79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
20 липня 2011 р. № 2а-3266/11/1370
17 год. 50 хв.
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий суддя Коморний О.І.,
секретар - Гнилиця Р.І.
з участю:
представник позивача Підгайна Н.Й.
представник відповідача Ортинська Н.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Публічне акціонерне товариство "Львівметал"
до Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова
про про скасування податкового повідомлення-рішення ,
Обставини справи.
Позивач, публічне акціонерне товариство «Львівметал», звернувся до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000032341/0, виставленого 09.03.2011 р. відповідачем, Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова.
Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю виставлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав викладених у запереченні, вважає недоведеним реальність отриманої позивачем послуги, а відтак позовні вимоги безпідставними, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та
встановив:
Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова у період з 02.02.2011р. по 15.02.2011р. проведена позапланова виїзна перевірка публічного акціонерного товариства «Львівметал»з питань правильності формування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за грудень 2010р.
За результатами та на підставі акта перевірки, відповідачем 09.03.2011. виставлено податкове повідомлення-рішення №0000032341/0, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 109164,17 грн.
Підставою виставлення вказаного податкового повідомлення-рішення слугувало встановлене перевіркою порушення позивачем п. п. 7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) внаслідок чого завищено податковий кредит за грудень 2010 року в розмірі 109164,17 грн. та п.7.7.1 п.7.7 цього ж закону, внаслідок чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту за грудень 2010 року в розмірі 109164,17 грн.
Дане порушення полягає у тому, що у видах діяльності ТзОВ «ТГ «Західсталь»не передбачено надання послуг інформаційно-консультаційного характеру і ПАТ «Львівметал не доведено використання інформаційно-консультаційних послуг отриманих від ТзОВ «ТГ «Західсталь»у власній господарській діяльності (станом на 31.12.2010 року рахується кредиторська заборгованість по даній операції), тому ПАТ «Львівметал»безпідставно включено до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суму податку на додану вартість по інформаційно-консультаційних маркетингових послугах по розробці бюджету на 2011 р. в сумі 109164,17 грн., чим порушено п.п. 7.4.4. п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість».
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Судом з матеріалів справи встановлено укладення позивачем 01.03.2010 року з товариством з обмеженою відповідальністю Торгова група «Західсталь»(виконавець) договору №27/10 на надання інформаційно-консультаційних маркетингових послуг (т.1 а.с.42), предметом якого є надання позивачеві спеціальної інформації (кваліфіковані консультації) з питань маркетингу, комерційної діяльності, фінансів і управління. Загальна сума договору становить 3000000 грн., термін дії договору -до 31.12.2010р.
Відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт №4 від 28.12.2010р., виконавець надав, а замовник (позивач) прийняв згідно договору №27/10 від 01.03.2011 року інформаційно-консультаційні послуги у вигляді розробки бюджету ПАТ «Львівметал»на 2011 рік. Вартість послуг у вказаному акті сторонами зазначена в сумі 654985,03 грн.
На підставі вказаного акта прийому-передачі виконаних робіт №4 від 28.12.2010р., ТзОВ «Західсталь»надало позивачу податкову накладну №3364, у якій зазначена сума податку на додану вартість -109164,17 грн.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.
Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
В силу ст. 42 (ч. 1) Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до Закону України «Про підприємництво»підприємницька діяльність щодо надання (отримання) інформаційних, консультаційних та маркетингових послуг не тільки не заборонена, але й не потребує ліцензування.
Конституційним принципом є принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України), громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом», а державні органи та їх посадові особи -за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом».
Таке саме відноситься і до сфери господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності щодо розподілу компетенції у системі органів, які мають забезпечити реалізацію конституційних та інших прав і свобод передбачений Конституцією України.
З урахуванням викладеного, безпідставними є доводи позивача про те, що ТзОВ «ТГ «Західсталь»не мала права надавати такого виду послуги, оскільки така діяльність передбачена у п.2.2.55, п.2.2.61, п.2.2.62, п.2.2.63, п.2.2.64, п.2.2.112, п.2.3 Статуту ТзОВ «ТГ «Західсталь»(т.1 а.с.52-54)
Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
При цьому діючим законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на інформаційно-консультаційні та маркетингові послуги.
Отже, для підтвердження отримання інформаційно-консультаційних та маркетингових послуги необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».
Водночас у матеріалах справи міститься матеріалізований результат отриманих позивачем послуг -розробка бюджету ПАТ «Львівметал»на 2011р. (т.1 а.с. 68-215), що спростовує доводи відповідача про відсутність факту отримання позивачем від ТзОВ «ТГ «Західсталь»зазначених у акті прийому-передачі виконаних робіт №4 від 28.12.2010р. послуг.
Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вміщений у ч. 2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Враховуючи закріплений у ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи і повинен запропонувати особам, які беруть у участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду не вистачає, судом витребувано у позивача докази, що стосуються, зокрема, наявності кранів, на поточний ремонт яких у бюджеті передбачено витрати (т.1 а.с.177), та докази здавання в оренду приміщень, розрахунок оплати яких передбачено як прибуткова частина бюджету (т.1 а.с. 177-180).
На вимогу суду такі докази позивачем надано та долучено до матеріалів справи (т.2 а.с. 66-68, 82-189).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податковий кредит у відповідності до п. 1.7 ст. 1 названого Закону визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:
а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дата отримання податкової накладної.
У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).
Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.
Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «ТГ «Західсталь»укладено господарський договір, факт виконання наданих позивачеві послуг підтверджується належними та допустимими доказами, відтак ТзОВ «ТГ «Західсталь»правомірно виписало податкову накладну, а позивач правомірно відобразив визначену у ній суму податку на додану вартість у податковому обліку.
При цьому суд звертає увагу відповідача, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є також дата отримання податкової накладної, відтак є безпідставним доводи відповідача про неправомірність формуванням позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість з підстав відсутності доказів оплати отриманих від ТзОВ «ТГ «Західсталь» послуг.
Судом також встановлено, що зазначена податкова накладна оформлена у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та містить необхідні реквізити, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість".
В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявної у позивача податкової накладної.
Крім того, відповідач зробивши висновок про недоведеність позивачем використання інформаційно-консультаційних послуг отриманих від ТзОВ «ТГ «Західсталь» у власній господарській діяльності в акті перевірки жодним чином не зазначив, якими ж документами повинен підтверджуватися факт надання консультаційних та інших послуг, як і не навів підстав для висновку про те, яким чином у лютому місяці 2010 року позивач може підтвердити економічний ефект від використання розробленого на цілий 2011 рік бюджету.
Тому висновки акта перевірки щодо порушення позивачем п. п. 7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) внаслідок чого завищено податковий кредит за грудень 2010 року в розмірі 109164,17 грн. та п.7.7.1 п.7.7 цього ж закону, внаслідок чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту за грудень 2010 року в розмірі 109164,17 грн. не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства з боку позивача.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняте відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню.
Оскільки позивачем підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 3,40 грн., то відповідно до ст. 94 КАС України, такий слід стягнути з Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова №0000032341/0 від 09.03.2011 р.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Львівметал» (м. Львів вул.. Навроцького 1, ЄДРПОУ 01882373) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 25.07.2011 року о 10:00 год.
Суддя Коморний О.І.