Категорія №8.2.9
Іменем України
08 червня 2011 року Справа № 2а-3467/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Щипачовій Г.Є.
при секретарі: Лихоліт Ю.С.
за участю сторін:
представників позивача: Єфременко О.В., Можайської Л.І.
представник відповідача: Татаренко О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Первомайського комунального автотранспортного підприємства до Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000401500/0, № 0000411500/0, від 16.03.2010,-
26 квітня 2011 року після роз'єднання справ у окремі провадження було прийнято до провадження адміністративний позов Первомайського комунального автотранспортного підприємства до ДПІ у м. Первомайську, яким просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000401500/0 та №0000411500/0 від 16.03.2010 на загальну суму 6996,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення норм чинного законодавства здійснив перерозподіл платежів за платіжними дорученнями, якими зазначав період за який здійснювалися платежі, чим обмежив суб'єкта господарювання у праві погашати поточні платежі, що призводить до виникнення нового податкового боргу та застосування до платника податків штрафних санкцій. Позивач вважає, що відповідача відсутні повноваження змінювати призначення платежу, самостійне визначене платником податків у платіжному дорученні, а тому не було підстав нараховувати штрафні санкції за затримання сплати податкових зобов'язань.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та зазначив, що відповідач діяв у межах повноважень та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Позивач у справі - Первомайське комунальне автотранспортне підприємство є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Первомайської міської ради 18.01.1996 року (а.с.16).
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” № 509 державні податкові інспекції в містах забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим законом та іншими законодавчими актами за порушення податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів в порядку, встановленому цим законом та іншими законами України, а відповідно до п.1 ст.8 Закону України № 509 податкова адміністрація здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Згідно ст. 11 Закону № 509 органи ДПІ у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами, мають право:
- здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, незалежно від способу їх подачі;
- застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів суми недоїмки, пені, у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
Відповідно до ст. 13 Закону № 509, посадові особи органу ДПС зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів підприємств, забезпечувати виконання покладених на ДПС функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно розділу 2 Наказу ДПА України від 18.07.2005 № 276 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України" облік надходжень платежів до бюджету здійснюється на підставі виписки з рахунків у вигляді електронного реєстру розрахункових документів, таким чином, уточнюючі розрахунки не входять до складу документів, згідно яких проводиться облік бюджетних надходжень.
Відповідно до п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 11.12.2000 р. № 2181-ІІІ (зі змінами та доповненнями)(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку плати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем фактичного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 50 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Приписами зазначеної норми визначено, що розмір штрафних (фінансових) санкцій залежить від фактично сплаченої суми податкового зобов'язання та кількості днів прострочення.
Судом встановлено, що 16.03.2010 року податковим органом було здійснено невиїзну перевірку своєчасності податкових зобов'язань, за результатами якої було складено акт №94/15-20160970 (а.с.13-15).
Відповідачем на підставі акту перевірки були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення про нарахування штрафних санкцій за затримку сплати податкового зобов'язання з земельного податку за затримку на 2295 календарних дні у розмірі 50% у розмірі 5640,39 грн. та за затримку на 1 календарний день у розмірі 20% у розмірі 1356,05 грн.
Спірне питання полягає в тому, що на думку позивача відповідач без наявних на те повноважень змінював призначення платежу, зазначеного в платіжних дорученнях, перерозподіляючи їх на погашення податкової заборгованості за календарною черговістю, що призвело до порушення терміну сплати податкових зобов'язань та безпідставного нарахування штрафних санкцій.
Посилання представника відповідача на правомірність зарахування сплаченої позивачем суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу згідно пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами ” є незмістовними, з наступних підстав.
Відповідно до п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181-III (зі змінами та доповненнями) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового, зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Таким чином, податкова служба не повинна зарахувати сплачені підприємством суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу, оскільки ця норма не визначає кола осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків.
Зазначена норма не визначає, хто зобов'язаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обов'язок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу (у даному випадку - органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" або іншими законами з питань оподаткування.
Так, норми підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, пункту 10.1 статті 10, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 зазначеного Закону уповноважують податковий орган на здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу за платника податків (а не через нього, як у даному випадку, при самостійному виконанні таким платником свого конституційного обов'язку по сплаті сум податку) шляхом винесення безпосередньо податковим органом як органом стягнення: рішення про стягнення активів, надіслання банку, обслуговуючому платника, платіжної вимоги на суму податкового боргу, складення та надіслання платнику податків повідомлення про здійснення перерозподілу суми, що сплачена платником податку саме в погашення податкового боргу, окремо на погашення пені та інше. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про складення податковим органом будь-яких із вищенаведених документів. Відповідно до норм Конституції та законів України податковий орган зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 2 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року N 509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.
На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2005 року за № 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-ХІУ “Про Національний банк України” Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів. Пунктом 1.7 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками. З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику .
Беручи до уваги вищевикладене, позивач має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів.
Таким чином, у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період. Змінюючи напрямок платежу, визначеному платником податків у платіжному документі, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, встановлений законом.
Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000401500/0 від 16.03.2010, суд частково скасовує дане податкове повідомлення-рішення з наступних підстав.
Згідно додатку №1 до акту перевірки, до розрахунку штрафних санкцій за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями №0000401500/0 та №0000411500/0 від 16.03.2010 увійшли суми штрафних санкцій, нарахованих за розрахунками №2077 від 25.01.2002, №2050 від 27.01.2003, №610 від 25.01.2006 (а.с.14-15), та суми податкових зобов'язань були погашені в порядку календарної черговості платіжними дорученнями №180 від 29.03.2007, №254 від 27.04.2007, №324 від 29.05.2007, №329 від 27.06.2007, №447 від 20.07.2007, №470 від 31.07.2007, №534 від 23.08.2007, №625 від 28.09.2007, №671 від 15.10.2007, №753 від 15.11.2007, №763 від 16.11.2007, №848 від 21.12.2007, №51 від 25.01.2008, №100 від 19.02.2008, №127 від 29.02.2008, №147 від 11.03.2008, №174 від 24.03.2008 №220 від 14.04.2008, №298 від 16.05.2008, №393 від 01.07.2008, №408 від 09.07.2008, №471 від 11.08.2008 №540 від 08.09.2008, №636 від 08.09.2008, №30 від 06.11.2008, №741 від 28.11.2008, №766 від 08.12.2008, №834 від 21.12.2008, №8 від 12.01.2009, №83 від 09.02.2009, №131 від 20.02.2009, №168 від 05.03.2009, №190 від 17.03.2009, №206 від 31.03.2009, №226 від 06.04.2009, №318 від 13.05.2009, №390 від 02.06.2009 №464 від 06.07.2009, №556 від 07.08.2009, №645 від 14.09.2009, №700 від 12.10.2009, №767 від 09.11.2009, №848 від 14.12.2009, №41 від 22.01.2010, №59 від 01.02.2010, №74 від 09.02.2010.
При цьому в розрахунку штрафних санкцій відповідач зазначив кількість днів затримання сплати податкових зобов'язань більш 90 календарних днів.
Таким чином перевіркою не було встановлено порушення строків сплати податкових зобов'язань на 1 календарний день, на підставі чого приймалося оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000411500/0 від 16.03.2010. Крім того, розмір штрафних санкцій застосованих за 1 календарний день затримки сплати податкового зобов'язання, застосований податковим органом даним податковим повідомленням-рішенням, застосований більший ніж передбачений нормами чинного законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку про неправомірність прийняття податкового повідомлення-рішення №0000411500/0 від 16.03.2010.
На підтвердження своєчасності сплати земельного податку у період 2007-2010 роки позивачем надані платіжні доручення, які були зазначені в розрахунку штрафних санкцій.
З наданих платіжних доручень вбачається, що платіжні доручення мають чітке призначення платежу «податок за землю» з визначенням місяця та року, крім платіжних доручень №763 від 16.11.2007, №127 від 29.02.2008, №174 від 24.03.2008, №190 від 17.03.2009, №59 від 01.02.2010, яким позивач не визначив чітке призначення платежу, а тому у відповідача було право спрямувати платежі на погашення податкового боргу в порядку календарної черговості.
Аналізуючи зазначені норми, суд дійшов до висновку, що відповідачем безпідставно платежі за вище переліченими платіжними дорученнями були спрямовані на погашення податкового боргу в порядку календарної черговості, що призвело до неправильного застосування штрафних санкцій.
Крім того, відповідач здійснюючи перевірку своєчасності сплати податкових зобов'язань вийшов за період, за яким було здійснено перевірку, та здійснив перевірку сплати податкового зобов'язання з земельного податку у період за 2002-2006 роки, що не входило до періоду перевірки.
Відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
З урахуванням того, що під час судового засідання було встановлено що відповідач неправомірно здійснив перерозподіл платежу, визначеного платником податку в платіжних дорученнях, що призвело до неправильного нарахування штрафних санкцій, суд вважає, що для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно вийти за межи позовних вимог та визнати дії ДПІ у м. Первомайську в частині змінення призначення платежу у відповідності до п.п.7.7. ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами” за платіжними дорученнями, зазначеними в розрахунку штрафних санкцій, крім №763 від 16.11.2007, №127 від 29.02.2008, №174 від 24.03.2008, №190 від 17.03.2009, №59 від 01.02.2010, незаконними.
За своєю правовою природою спірні податкові повідомлення - рішення є актами індивідуальної дії, які відповідно до статті 5 вищезазначеного закону визнаються у судовому порядку недійсними. Недійсність означає протиправність акту індивідуальної дії з моменту його прийняття.
Звертаючись до суду позивач виходив з нечинності спірних актів.
Суд зазначає, що нечинними у судовому порядку визнаються нормативно-правові акти відповідно до статті 171 КАС України, які необхідно відрізняти від правових актів індивідуальної дії - рішень суб'єктів владних повноважень, дію яких поширено на конкретних осіб, що має місце у межах спірних відносин.
З огляду на це суд дійшов висновку, що позовні вимоги Первомайського комунального автотранспортного підприємства підлягають частковому задоволенню, оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнаються судом недійсними та піддягають скасуванню.
Частиною 3 статті 94 КАС України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 17, 18, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги Первомайського комунального автотранспортного підприємства до Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000401500/0 та №0000411500/0 від 16.03.2010 задовольнити частково.
Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області щодо змінення призначення платежу у відповідності до п. 7.7. ст.7 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами” від 21.12.2000 №2181 за платіжними дорученнями №180 від 29.03.2007, №254 від 27.04.2007, №324 від 29.05.2007, №329 від 27.06.2007, №447 від 20.07.2007, №470 від 31.07.2007, №534 від 23.08.2007, №625 від 28.09.2007, №671 від 15.10.2007, №753 від 15.11.2007, №848 від 21.12.2007, №51 від 25.01.2008, №100 від 19.02.2008, №147 від 11.03.2008, №220 від 14.04.2008, №298 від 16.05.2008, №393 від 01.07.2008, №408 від 09.07.2008, №471 від 11.08.2008 №540 від 08.09.2008, №636 від 08.09.2008, №30 від 06.11.2008, №741 від 28.11.2008, №766 від 08.12.2008, №834 від 21.12.2008, №8 від 12.01.2009, №83 від 09.02.2009, №131 від 20.02.2009, №168 від 05.03.2009, №206 від 31.03.2009, №226 від 06.04.2009, №318 від 13.05.2009, №390 від 02.06.2009 №464 від 06.07.2009, №556 від 07.08.2009, №645 від 14.09.2009, №700 від 12.10.2009, №767 від 09.11.2009, №848 від 14.12.2009, №41 від 22.01.2010, №74 від 09.02.2010.
Визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000401500/0 та №0000411500/0 від 16.03.2010 про нарахування штрафних санкцій на загальну суму 6996,44 грн.
В решті позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути на користь Первомайського комунального автотранспортного підприємства з Державного бюджету судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Повний текст постанови складено та підписано 14 червня 2011 року.
СуддяГ.Є. Щипачова