28 липня 2011 року < Текст > Справа № 2а-0870/5050/11
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
при секретарі судового засідання Корольові О.О.,
за участю:
позивача - не з'явився;
представника відповідача - не з'явився;
представника третьої особи - не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції
третя особа Управління Пенсійного фонду в Якимівському районі Запорізької області
про визнання дій неправомірними та скасування
У липні 2011 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) з позовом до державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції (далі - відповідач), в якому, з урахуванням прийнятих судом уточнень, просить визнати неправомірними дії відповідача та скасувати постанову від 04.07.2011 про арешт коштів з виконання вимоги №Ф-301/У від 11.05.2011 УПФУ у Якимівському районі про стягнення з відповідача боргу та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 13.05.2011.
У судовому засіданні 26.07.2011 до участі у справі у якості третьої особи залучено Управління Пенсійного фонду в Якимівському районі Запорізької області.
У судовому засіданні 26.07.2011 позивач позивні вимоги підтримала у повному обсязі та надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Зокрема зазначила, що вимоги від 11.05.2011 №Ф-152/У на 295,12грн. та від 11.05.2011 №Ф-301/У на 866,46грн. не отримувала, а отримувала вимоги від 04.02.2011 №Ф-152/У на 295,12грн та від 01.11.2010 №Ф-301/У на 866,46грн. Вказує, що вимоги не є виконавчим документом та не містять всіх необхідних реквізитів. Вважає дії відповідача протиправними, а постанови, винесені у межах виконавчого провадження такими, що підлягають скасуванню. З урахуванням викладеного просила позов задовольнити.
У судове засідання 28.07.2011 позивач не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується розпискою про встановлену дату і час судового засідання.
Представник відповідача у судовому засіданні 26.07.2011 проти позову заперечив та надав пояснення, викладені у письмових запереченнях на позов. Зокрема вказує, що вимоги пенсійного фонду є виконавчими документами. У даному випадку вимоги містять всі необхідні реквізити, а про наявність боргу позивач була поінформована. Пояснює, що дії відповідача під час винесення оскаржуваних постанов відповідають приписам чинного законодавства України та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
У судове засідання 28.07.2011 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується розпискою про встановлену дату і час судового засідання.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, проте надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.
Ураховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі учасників процесу, за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку із неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, на підставі приписів ч.6 ст.12 та ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.
13.05.2011 відповідачем винесено постанову ВП №26391012 про відкриття виконавчого провадження , якою відкрито виконавче провадження з виконання вимоги про сплату боргу від 11.05.2011 №Ф-152/У УПФУ в Якимівському районі Запорізької області про стягнення з позивача 245,12грн. Також 13.05.2011 відповідачем винесено постанову ВП №26391232 про відкриття виконавчого провадження , якою відкрито виконавче провадження з виконання вимоги про сплату боргу від 11.05.2011 №Ф-301/У УПФУ в Якимівському районі Запорізької області про стягнення з позивача 866,46грн. Оскільки відповідачем відкрито два виконавчих провадження відносно позивача, виконавчі провадження об'єднані в зведене виконавче провадження №26697768, сума стягнення за яким становить 1 277,74грн (постанова від 23.05.2011).
В подальшому відповідачем були винесені постанови про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника та оголошення заборони та його відчуження, які були скасовані у зв'язку із помилками відповідними постановами начальника державної виконавчої служби Якимівського районного управління юстиції від 04.07.2011 та від 08.07.2011.
04.07.2011 відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника та накладений арешт у межах суми 1 277,74грн. на рахунки позивача у банківських установах.
Вважаючи такі постанови протиправними, позивач звернулась до суду із вимогою про їх скасування.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми законодавства, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із приписами ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із приписами п. 2.1 Інструкціі про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду Українивід 19.12.2003 №21-1 (даілі - Інструкція) страхувальниками є, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок).
Позивач, у відповідності до приписів Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Інструкції є страхувальником та повинна сплачувати страхові внески.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Пунктом 8.1 Інструкції встановлено, що стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій.
Відповідно до п. 8.2 Інструкції вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Аналогічна норма також міститься у ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналізуючи вищезазначені норми, суд вважає недоведеним твердження позивача, що вимога Пенсійного фонду не є виконавчим документом, а тому відповідач не повинен був відкривати виконавче провадження. Таке твердження спростоване приписами Інструкції та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у яких чітко вказано, що вимога є виконавчим документом.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач була поінформована про наявність вимог та заборгованості зі сплати внесків, оскільки сама зазначила у судовому засіданні 26.07.2011, що отримувала вимоги від 04.02.2011 №Ф-152/У на 295,12грн та від 01.11.2010 № Ф-301/У на 866,46грн. Такі вимоги позивачем у судовому порядку не оскаржувались.
У зв'язку із викладеним вище, суд вважає недоведеним твердження позивача про її необізнаність щодо існування вимог Управління Пенсійного фонду України у Якиміському районі.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (із внесеними змінами та доповненнями, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №606).
Відповідно до ст.1 Закону №606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 17 Закону №606 встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом (ч.1 ст.17).
Згідно із п. 8 ч. 2 ст.17 Закону №606 підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, а саме, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу. Тобто, у даному випадку, вимога є рішенням органу державної влади, виконання якого покладено на державну виконавчу службу.
Статтею 18 Закону №606 встановлені вимоги до виконавчого документу. Так, у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.
Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Форма вимоги про сплату боргу затверджена у Інструкції (додаток 9).
Судом встановлено, що вимоги, на підставі яких відкрите виконавче провадження, оформлені у відповідності до вимог Інструкції, а тому твердження позивача про відсутність обов'язкових реквізитів у вимогах є недоведеним та спростовується матеріалами справи.
Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження встановлені ст.26 Закону №606. Перелік таких підстав є вичерпним.
Із урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження з виконання вимог від 11.05.2011 №Ф-152/У на 295,12грн та від 11.05.2011 № Ф-301/У на 866,46грн.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем на підставі ст.ст. 17, 25 Закону №606 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та наданих позивачу строк для добровільного виконання рішення. У встановлений строк позивач суму боргу не сплатила.
Відповідно до ст.32 Закону №606 заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Згідно ст. 52 Закону №606 звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт.
На підставі норм Закону №606 відповідачем 04.07.2011 винесено постанову на накладено арешт на кошти позивача у межах суми стягнення, що містяться на рахунках у банківських установах.
Аналізуючи вище викладені норми та дослідивши матеріли справи суд дійшов висновку, що відповідач під час винесення постанов про відкриття виконавчого провадження та про арешт активів діяв у межах своїх повноважень та у відповідності до приписів Закону №606, а тому твердження позивача про протиправність указаних рішень є недоведеними та необгрунтованими.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст.2 КАС України).
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ураховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність своїх дій під час винесення оскаржуваних постанов, у зв'язку із чим позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст.11, 161-163, 167 КАС України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова в повному обсязі, у відповідності до вимог ст. 160 КАС України, оформлена і підписана 29.07.2011.
Суддя Ю.В.Калашник