21 червня 2011 р. Справа № 2а-9323/10/0470
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Чабаненко С. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до закритого акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з закритого акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» на користь позивача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 181004,56 грн., а також пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 5373,70 грн.
В судове засідання прибув представник відповідача.
Позивачем в позовній заяві зазначено про розгляд справи за відсутності повноважного представника.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, а також те, що не всі сторони прибули в судове засідання та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України справа розглянута судом у письмовому провадженні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в порушення вимог ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем не виконаний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2009 рік та за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда та не зайняте інвалідом, у встановлений Законом строк не сплачено відповідну суму, яка має визначатися в розмірі половини середньої річної заробітної плати на даному підприємстві.
Відповідно до Звіту форми №10-ПІ за 2009 рік відповідачем було зазначено, що з вісімнадцяті працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на підприємстві працює десять. Згідно наданого звіту позивачем було проведено розрахунок адміністративно-господарських санкцій в розмірі 181004,56 грн. та пені за несвоєчасну сплату суми заборгованості в розмірі 5373,70 грн.
Зазначені суми позивач просить стягнути на свою користь з відповідача у відповідності до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Відповідачем суду надані письмові заперечення на адміністративний позов, згідно яких останній зазначає про те, що з боку відповідача у повному обсязі виконані всі вимоги, покладені на підприємство відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та за відсутності вини підприємства у не працевлаштуванні інвалідів, просить у задоволенні позову відмовити.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що протягом 2009 року середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача складала 438 осіб, що зазначено у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік форми № 10-ПІ.
Також матеріалами справи підтверджено, що протягом 2009 року щомісяця відповідачем подавалися до Нікопольського міськрайонного центру зайнятості звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій на робочі місця для інвалідів.
За даними Нікопольського міськрайонного центру зайнятості, протягом 2009 року до закритого акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» направлено 2 особи з обмеженими фізичними можливостями: 10.03.09р. токар - розточувальник (відповідь - не відповідає вимогам), та 16.03.09р. токар (відмова особи за висновками МСЕК), працевлаштування інвалідів за участю центру зайнятості на ЗАТ «Нікопольський ремонтний завод» у 2009 році не було.
Отже, як вбачається з вищенаведених доказів, у 2009 році на ЗАТ «Нікопольський ремонтний завод» створено робочі місця для працевлаштування інваліда з урахуванням встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» чотирьохвідсоткового нормативу робочих місць. Протягом 2009 року з інвалідами укладено трудові договори (наказ (розпорядження) №14 про прийняття на роботу від 12.06.2009 року та наказ (розпорядження) №75 про прийняття на роботу від 20.10.2009 року). Також центром зайнятості було направлено 2 особи для працевлаштування, однак одна особа не відповідала вимогам, а інша відмовилась за висновками МСЕК. Випадків відмови у працевлаштування інвалідів не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно до ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації.
Так, згідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гаранти, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.3 ст. 18 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно статті 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Із матеріалів справи вбачається, що визначені органи влади повідомлялися відповідачем про наявність вакансії для працевлаштування інваліда у визначені Законом строки та спосіб, однак на підприємство відповідача інваліди не направлялися.
Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього працевлаштування.
Таким чином, слід вважати, що відповідач здійснював всі залежні від нього дії для забезпечення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Отже, якщо роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.
На підставі викладеного суд доходить висновку, що відповідачем добросовісно виконані всі вимоги чинного законодавства щодо організації працевлаштування інваліда на підприємстві, отже адміністративно-господарські санкції та пеня позивачем нараховані безпідставно.
На підставі викладеного, керуючись статями 2, 9, 11, 18, 70-71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до закритого акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови в порядку, встановленому ст. 186 КАС України.
Суддя
С.В. Чабаненко