"07" липня 2011 р.Справа № 18/37/5022-827/2011
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Охотницької Н.В.
Розглянув справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Батив", вул. Чайковського, 31/22, м. Миколаїв
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт", вул. Галицька, 174, м. Бучач, Бучацький район Тернопільської області
про cтягнення заборгованості в сумі 185 174,95 грн., з яких 180 000 грн. основного боргу, 4 335,77 грн. пені, 839,18 грн. 3% річних.
За участю представників:
Позивача: ОСОБА_1., довіреність від 09.06.2011 р.
Відповідача: ОСОБА_2., довіреність №318 від 06.07.2011 р.
В судовому засіданні учасникам судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.
Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Батив" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт" про стягнення заборгованості в сумі 185 174,95 грн., з яких 180 000 грн. основного боргу, 4 335,77 грн. пені, 839,18 грн. 3% річних.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач взяті на себе визначені умовами договору купівлі-продажу № 94 від 07.04.2011 р. зобов'язання виконав не належним чином, зокрема не провів оплату за отриманий товар (сою врожаю 2010 року в кількості 143,960 т), внаслідок чого виникла заборгованість в заявленій до стягнення сумі.
Присутній у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд позов задоволити. Зазначив, що товариство з обмеженою відповідальністю "Батив" здійснює свою господарську діяльність згідно вимог чинного законодавства, зокрема і податкового, а факт не прийняття податкових декларацій до обліку в ДПІ не є виною позивача і підставою для невиконання господарських зобов'язань відповідачем. Крім того, у поданих суду письмових поясненнях (вх. №13822(н) від 07.07.2011 р.) позивач з метою прискорення розгляду спору відмовився від заходів до забезпечення позову, заявлених у позовній заяві.
Відповідач, згідно усних пояснень повноважного представника у судовому засіданні та представленого відзиву на позов, проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 94 від 07.04.2011 р. відповідач виконав у повному обсязі, в підтвердження чого долучив копії платіжних доручень. При цьому зазначив, що заборгованість перед позивачем в розмірі 180 000 грн. у відповідача дійсно існує, однак не відноситься до зобов'язань за договором № 94 від 07.04.2011 р., так як між сторонами було укладено й інші договори на поставку сої у березні місяці 2011 року, які відповідачем не оплачені в повній мірі по тій причині, що згідно акту №289-23/31877853 від 21.06.2011 р. Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Захід агропродукт" щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку особи та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р. встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Батив" здійснюється поза межами правового поля, а правочини, здійснені ТОВ "Батив" з контрагентом -постачальником ТОВ "Торгівельна Азійська Лінія" мають ознаки нікчемних. Крім того, встановлено відсутність у ТОВ "Батив" підстав для виписування податкових накладних на поставку сої, що створює перешкоди для формування ТОВ "Захід агропродукт" свого податкового кредиту.
Разом з тим представник у судовому засіданні зазначив, що борг у заявленій сумі буде сплачений відповідачем після усунення перешкод які виникли у ТОВ "Захід агропродукт" за результатами документальної виїзної позапланової перевірки та відображені у акті №289-23/31877853 від 21.06.2011 р. Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши норми чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши подані ними докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).
07.04.2011 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Батив", в подальшому продавець, та товариством з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт", в подальшому покупцем, був укладений договір купівлі-продажу № 94 (надалі -договір), за умовами якого продавець зобов'язується продати та передати у власність покупцю сою врожаю 2010 року в кількості 143,960 тонн (надалі -товар) згідно накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору (п. 1.1. договору).
Ціна товару і загальна сума договору визначені розділом 2 даного договору і становить 4 000 грн. з ПДВ за тону сої (товару), і, відповідно, загальна сума договору становить 575 840 грн. в т.ч. з ПДВ.
Оплата вартості товару, що поставляється відповідно до умов цього договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в термін 5-7 банківських днів з моменту надання покупцю накладної на відпуск товару (п. 4.1. договору).
Згідно розділу 8 договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 13.04.2011 р. Жодна із сторін не може в односторонньому порядку припинити дію даного договору, якщо за нею залишилися перед іншою стороною невиконані зобов'язання.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Так, між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі - продажу, згідно якого, в силу ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, і у відповідності із ст. 11 цього кодексу -однією з підстав виникнення зобов'язань.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько -господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як встановлено судом, на виконання своїх договірних зобов'язань позивач передав, а відповідач отримав згідно видаткової накладної №РН-0118 від 07.04.2011 р. товар визначений договором -сою в кількості 143,960 т на суму 575 840 грн. в т.ч. з ПДВ.
Факт отримання товару -сої в кількості 143,960 т за даним договором підтверджується і представниками сторін у судовому засіданні.
Будь-яких зауважень чи претензій з боку відповідача стосовно кількості, асортименті, якості товару не поступало.
Оплата за даний товар здійснена відповідачем частково, а саме: 12.04.2011 р. -50 000 грн., 13.04.2011 р. -100 000 грн., 15.04.2011 р. -50 000 грн., 18.04.2011 р. -75 840 грн., 19.04.2011 р. -50 000 грн., 29.04.2011 р. -20 000 грн., 04.05.2011 р. -30 000 грн., 11.05.2011 р. -20 000 грн., що підтверджується виписками із банківського рахунку позивача, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Таким чином, непогашеною залишається сума боргу в розмірі 180 000 грн., яку позивач просить стягнути із відповідача в судовому порядку.
Так, відповідач не заперечує, що у нього існує непогашена заборгованість перед позивачем в розмірі 180 000 грн., однак звертає увагу суду на те, що вона не відноситься до зобов'язань за договором № 94 від 07.04.2011 р., так як між сторонами було укладено й інші договори на поставку сої у березні місяці 2011 року.
Разом з тим, борг у заявленій сумі відповідач має намір сплатити після усунення перешкод для формування свого податкового кредиту.
В підтвердження того, що відповідачем виконано свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 94 від 07.04.2011 р. у повному обсязі, ним подано платіжні доручення про перерахування ТОВ "Батив" грошових коштів в розмірі 575 840 грн.
Втім, суд не може прийняти дані платіжні доручення, як належні докази здійснення відповідачем оплати саме за договором № 94 від 07.04.2011 р. виходячи з наступного.
Відповідно до п. 3.1. "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976, платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Платіжне доручення має містити такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату складання і номер; прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), ідентифікаційний номер платника та номер його рахунку; найменування та код банку платника; найменування/прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), ідентифікаційний код (номер) отримувача та номер його рахунку; найменування та код банку отримувача; суму цифрами та словами; призначення платежу; підпис платника.
Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками (п. 3.8. Інструкції).
З поданих відповідачем платіжних доручень призначення платежу яких визначено як: "За сою згідно рах у т.ч. ПДВ 20%", не дає підстав вважати, що оплата була здійснена саме за договором купівлі-продажу № 94 від 07.04.2011 р. Більше того, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що сума заборгованості в розмірі 180 000 грн. відноситься до інших договорів, як і не зазначено, яких саме та не представлено їх суду.
Таким чином, оскільки строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором минув, доказів погашення основної суми боргу в розмірі 180 000 грн. відповідачем не надано, а судом в процесі розгляду справи не здобуто, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як такі, що підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовані відповідачем.
Що стосується поданого відповідачем акту №289-23/31877853 від 21.06.2011 р. Бучацької міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Захід агропродукт" щодо документального підтвердження господарських відносин з контрагентами, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку особи та дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., судом до уваги не приймається, як доказ, що містить заперечення відповідача, оскільки не є таким в розумінні ст.ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, та не стосується предмету спору, який розглядається судом у даній справі.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України). Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.3. договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент нарахування, за кожен день прострочення.
Згідно поданого позивачем розрахунку ним нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 4 335,77 грн. за період з 18.04.2011 р. по 07.06.2011 р., з врахуванням строків виконання зобов'язань та здійсненою відповідачем частковою оплатою боргу. При розрахунку пені позивачем дотримано вимоги ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно поданого позивачем розрахунку відповідачу нараховані 3% річних в розмірі 839,18 грн. від простроченої суми за період з 18.04.2011 р. по 07.06.2011 р.
Розглянувши представлені розрахунки пені та 3% річних, з огляду на наявність заборгованості за договором, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 180 000 грн. основного боргу, 4 335,77 грн. пені, 839,18 грн. 3% річних підлягають до задоволення як такі, що підтвердженні матеріалами справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не спростовані належними та допустимими доказами відповідачем.
У відповідності до вимог ст. ст. 44 -49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт" (вул. Галицька, 174, м. Бучач, Бучацький район Тернопільської області, код ЄДРПОУ 31877853, р/р 260079905 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 338501) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Батив" (вул. Чайковського, 31/22, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 37104788, р/р 26006113256980 в ПАТ Банк "Фінанси та кредит", МФО 326933):
- 180 000 (сто вісімдесят тисяч) грн. основного боргу;
- 4 335 (чотири тисячі триста тридцять п'ять) грн. 77 коп. пені;
- 839 (вісімсот тридцять дев'ять) грн. 18 коп. 3% річних;
- 1 851 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят одну) грн. 75 коп. державного мита;
- 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.
Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання , через місцевий господарський суд.
Суддя Н.В. Охотницька