"18" липня 2011 р.Справа № 20/233-07-8063
За позовом: Фермерського господарства "Миколаївський ЖОК"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Фермерського господарства "Володимирське"
про стягнення 17 190,20 грн.
Суддя Щавинська Ю.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи - не з'явились.
СУТЬ СПОРУ: Фермерське господарство "Миколаївський ЖОК" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про стягнення неодержаного доходу (втраченої вигоди) в сумі 17 190,20 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідач неправомірно обробляв земельну ділянку, яка належить позивачу на праві приватної власності згідно державного акту від 4.04.2005р., виданого на підставі розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 14.01.2005р. № 22/А-2005, чим позбавив можливості отримати дохід у заявленій сумі.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 7.11.2007 року, на підставі клопотання відповідача, мотивованого тим, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах, які згідно з двома державними актами на право приватної власності на землю від 1.04.1993 року та двома державними актами на право постійного користування від 27.10.1993 року знаходяться у власності та постійному користуванні Фермерського господарства "Володимирське", Фермерське господарство "Володимирське" було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка не належить позивачу, а розпорядження №22/А-2005 від 14.01.2005р. "Про надання у власність земельних ділянок громадянам для ведення фермерських господарств на території Миколаївської селищної ради за межами населеного пункту" є нечинним, у зв'язку з чим відповідачем подано позов до адміністративного суду.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.11.2007 року провадження у справі у справі № 20/233-07-8063 було зупинено до вирішення адміністративним судом справи №2-а-3892/07 за позовом ТОВ "Хлібороб" до Миколаївської районної державної адміністрації про визнання нечинним вказаного розпорядження №22/А-2005 від 14.01.2005р. "Про надання у власність земельних ділянок громадянам для ведення фермерських господарств на території Миколаївської селищної ради за межами населеного пункту".
Враховуючи, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2008 року у справі №2-а-3892/07, (в подальшому було присвоєно №2а-2246/08), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010 року, які були надіслані на запит суду Одеським окружним адміністративним судом, позов ТОВ "Хлібороб" задоволено, розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації № 22/А-2005 від 14.01.2005р. "Про надання у власність земельних ділянок громадянам для ведення фермерських господарств на території Миколаївської селищної ради за межами населеного пункту" скасовано в частині надання права власності на землю ОСОБА_1, провадження у справі ухвалою від 6.07.2011р. було поновлено з призначенням розгляду.
У судове засідання 18.07.2011р., сторони, незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення, не з'явилися, про поважність причин відсутності суд не повідомили, витребувані документи не надали.
Враховуючи, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, приймаючи до уваги, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм відповідно правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України “Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач неправомірно обробляв земельну ділянку, яка належить позивачу на праві приватної власності згідно державного акту від 4.04.2005р., виданого на підставі розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 14.01.2005р. № 22/А-2005, чим позбавив можливості отримати дохід у заявленій сумі.
Відповідно до ст.35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
За змістом і направленістю положень статті 35 ГПК рішення суду з адміністративної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, - з тих же підстав, що й вирок суду з кримінальної справи та рішення суду з цивільної справи.
Як встановлено судом, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2008 року у справі №2-а-3892/07 (в подальшому було присвоєно №2а-2246/08), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010 року, які були надіслані на запит суду Одеським окружним адміністративним судом, позов ТОВ "Хлібороб" задоволено, розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації № 22/А-2005 від 14.01.2005р. "Про надання у власність земельних ділянок громадянам для ведення фермерських господарств на території Миколаївської селищної ради за межами населеного пункту" скасовано в частині надання права власності на землю ОСОБА_1
Приймаючи вказане рішення, суд встановив, що ОСОБА_1 було передано земельну ділянку, якою в момент винесення оскаржуваного розпорядження володіло та користувалося Фермерське господарство „Володимирське”. У зв'язку з чим, при винесенні розпорядження Миколаївською районною державною адміністрацією було порушено порядок передачі земельних ділянок для ведення фермерських господарств, передбачений ст.7 Закону України „Про фермерські господарства”.
Згідно з п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 р. N 43, в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.
Таким чином, державний акт посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, у зв'язку з чим при визнанні недійсним правового акта (рішення), який породжував права і обов'язки, посвідчені вказаним актом, державний акт втрачає свою дію та, виходячи з п. 3.10 Інструкції про порядок складання видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 N 43, в редакції, що була чинною на момент існування спірних правовідносин, підлягав поверненню до архіву відповідного державного органу земельних ресурсів.
Крім того, суд звертає увагу на наступне. Фактично, заявляючи позов, ФГ „Миколаївський ЖОК” наголошував на самовільному зайнятті відповідачем належної позивачу земельної ділянки.
Згідно із законодавчим визначенням, наданим у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільне зайняття земельної ділянки -це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Таким правочином, у відповідності до листа Державного комітету України із земельних ресурсів від 11.11.2008 року № 14-17-4/12991 "Щодо застосування терміна "самовільне зайняття земельної ділянки", слід вважати: укладення договору оренди (суборенди) земельної ділянки, про встановлення земельного сервітуту, договору на право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи договору на право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).
При цьому, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття, має розраховуватися на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України № 963 від 25.07.2007р.
Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.11.2011р. №6 наголошено, що згідно з пунктом 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 N 110 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N963", підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:
- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;
- протокол про адміністративне правопорушення;
- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);
- акт обстеження земельної ділянки.
Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог Фермерського господарства „Миколаївський ЖОК” як в частині доведення факту наявності суб'єктивного права, на захист якого подано позов, так і в частині обраного способу захисту, у зв'язку з чим у позові слід відмовити із покладенням судових витрат на позивача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У позові відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.
Суддя Щавинська Ю.М.
Повне рішення складено 22.07.2011р.