"13" липня 2011 р. Справа № 13/5027/472/2011.
За позовом спільне українсько-російське підприємство товариство з обмеженої відповідальністю «Луцьктехнобуд».
До товариства з обмеженої відповідальністю «Техно-буд-сервіс».
Про визнання недійсним пунктів договору.
Суддя С.О. Миронюк.
Представники:
Від позивача -ОСОБА_1 -юрисконсульт. Довіреність № 01-12/10 від 01.12.2010 р., ОСОБА_2 - представник. Довіреність від 01.07.2011 р. № 01-07/11.
Від відповідача -ОСОБА_3 -представник. Доручення № 37/05 від 16.05.2011 р.
СУТЬ СПОРУ: спільне українсько-російське підприємство товариство з обмеженої відповідальністю «Луцьктехнобуд»м. Луцьк звернулося з позовом до товариства з обмеженої відповідальністю «Техно-буд-сервіс»с. Чагор, Глибоцького району Чернівецької області про визнання недійсним п. 4.3 договору субпідряду № 02-09 від 05.05.2009 р. в частині слів «при умові надходження від Замовника коштів Підряднику за виконані роботи на об'єкті»та п. 4.4 цього ж договору в частині слів «з моменту надходження бюджетних коштів від Замовника на рахунок Підрядника», як таких, що не відповідають вимогам статті 530 Цивільного кодексу України.
Ухвалою суду від 13.05.2011 р. порушено провадження по даній справі, судове засідання призначено на 26.05.2011 р.
Ухвалами суду від 26.05.2001 року та 14.06.2011 року розгляд справи було відкладено на 30.06.2011 р.
У судовому засіданні 14.06.2011 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву в якому відповідач заявлені до нього позовні вимоги не визнає, вважаючи, що в спірних підпунктах договору сторонами обумовлена відкладальна обставина стосовно проведення розрахунків, а відтак, позовні вимоги є безпідставними.
На день вирішення спору, присутній у судовому засіданні представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на обставини зазначені ним у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд встановив.
05 травня 2009 року між сторонами укладено договір субпідряду № 02-09 (Договір), згідно з умовами якого позивач, як субпідрядник зобов'язався виконати роботи по влаштуванню підпірної стіни на ПК 0+30-ПК 3+09.5 автомобільної дороги Р-62 від А/Д Р-24 (КРИВОРІВНЯ)-ВИЖНИЦЯ-СТОРОЖИНЕЦЬ-ЧЕРНІВЦІ, а підрядник - зобов'язується прийняти вище вказані роботи та оплатити їх відповідно до умов договору.
На виконання умов Договору позивачем виконано роботи на загальну суму 201108,00 грн., що підтверджується довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за липень, серпень та жовтень 2009 року за формою № КБ-3, актом приймання виконаних підрядних робіт № КБ-2в. Зазначені акти підписані відповідачем без жодних зауважень.
Натомість, як установлено судом і не заперечується відповідачем, останній свої зобов'язання за Договором виконав частково, а саме здійснив оплату за виконанні роботи в розмірі 100000,00 грн.
Відповідач, посилаючись на п.п.4.3, 4.4 договору № 02-09 від 05 травня 2009 року, згідно яких оплата виконаних та прийнятих робіт здійснюється відповідачем на підставі акту виконаних робіт форми КБ-2в, та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, після надходження коштів від замовника, не визнає себе таким, що порушив зобов'язання за Договором в частині розрахунків з позивачем, що й стало підставою для звернення до господарського суду з позовом про їх недійсність.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлюються ч. 1-3,5 та 6 статті 203 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Як зазначалось вище, між сторонами укладено договір субпідряду № 02-09 від 05 травня 2009 року.
Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
За договором будівельного підряду, згідно з статтею 875 Цивільного кодексу України, підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Частиною першою статті 838 Цивільного кодексу України визначено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником -як замовник, що і має місце в даних спірних відносинах.
Частиною другою вищезазначеної статті встановлено, що генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником -за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
У правовідносинах за договором N 02-09 від 05 травня 2009 р. генпідрядником є відповідач, тому він відповідає перед позивачем (субпідрядником) за виконання обов'язків особами, визначеними у договорі як замовник, а також несе відповідальність перед цими особами.
Аналіз статтей 837 та 875 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що договір підряду (субпідряду) є оплатним, і обов'язку підрядчика (субпідрядчика) виконати певну роботу відповідає обов'язок замовника (генерального підрядчика) цю роботу прийняти та оплатити.
Однак, відповідач, в обґрунтування своєї позиції, посилається на положення частини першої статті 212 ЦК України, оскільки, на його думку, в спірних підпунктах Договору сторонами обумовлена відкладальна обставина стосовно проведення розрахунків.
Згідно з частиною першою статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Разом з тим, як вже зазначалось, договір підряду є оплатним. Тобто, обов'язок відповідача як замовника за Договором, оплатити прийняті роботи виникає згідно з положеннями закону та п. 1.1 цього Договору.
При цьому в п.п. 4.3., 4.4 Договору сторонами узгоджено не умови виникнення у замовника вказаного обов'язку, а порядок і строки здійснення розрахунків, тобто строки виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язання строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Сторони у п.п. 4.3., 4.4. Договору визначили строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт вказівкою на обставини надходження коштів від замовника. Проте, така подія не може бути визнана такою, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третьої особи, визначеної в договорі як замовник без зазначення реквізитів цієї особи.
У відповідності до частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність спірних пунктів Договору, статті 530 Цивільного кодексу України, тому п. 4.3 договору субпідряду № 02-09 від 05.05.2009 р. в частині слів «при умові надходження від Замовника коштів Підряднику за виконані роботи на об'єкті»та п. 4.4 цього ж договору в частині слів «з моменту надходження бюджетних коштів від Замовника на рахунок Підрядника», як таких, що не відповідають вимогам статті 530 Цивільного кодексу України, слід визнати недійсними - відповідно, позов задовольнити у повному обсязі.
Вказана позиція узгоджується з судовою практикою викладеною в постанові Вищого господарського суду України від 28.02.2007 р. по справі № 41/437.
Одночасно суд, вказує на те, що пункти 4.3, 4.4 Договору є недійсними з моменту винесення рішення та зворотної дії в часі не мають.
Судові витрати належить стягнути з відповідача, з вини якого спір доведено до розгляду у господарському суді.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, с у д -
1. Позов задовольнити.
2. Визнання недійсним п. 4.3 договору субпідряду № 02-09 від 05.05.2009 р. в частині слів «при умові надходження від Замовника коштів Підряднику за виконані роботи на об'єкті»та п. 4.4 цього ж договору в частині слів «з моменту надходження бюджетних коштів від Замовника на рахунок Підрядника», як таких, що не відповідають вимогам статті 530 Цивільного кодексу України.
3. Стягнути з товариства з обмеженої відповідальністю «Техно-буд-сервіс»с. Чагор, Глибоцького району Чернівецької області код 34864234 на користь спільного українсько-російського підприємства товариства з обмеженої відповідальністю «Луцьктехнобуд»вул. Лідавська, 6 м. Луцьк Волинська область код 30555849 - 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.О. Миронюк.