01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"12" липня 2011 р. Справа № 6/059-11
12 липня 2011 року Справа № 6/059-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Комунального підприємства теплових мереж “Миронівкатепломережа” про стягнення боргу за договором № 06/09-976 ТЕ-17 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 23 вересня 2009 року,
представники:
позивача: ОСОБА_1. (дов. № 170/10 від 23.12.2010 року);
відповідача: ОСОБА_2. (дов. 177 від 22.04.2011 року).
У травні 2011 року Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі -ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж “Миронівкатепломережа” (далі -КПТМ “Миронівкатепломережа”, відповідач) про стягнення боргу за договором № 06/09-976 ТЕ-17 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 23 вересня 2009 року.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 06/09-976 ТЕ-17 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання від 23 вересня 2009 року щодо оплати отриманого природного газу, у зв'язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 32 689,25 грн основного боргу, 2 508,70 грн пені, 3 758,79 грн інфляційних втрат та 1 248,16 грн 3% річних, всього 40 204,90 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01 червня 2011 року порушено провадження у справі № 6/059-11 та призначено її до розгляду на 21 червня 2011 року.
В судовому засіданні 21 червня 2011 року відповідачем подано заперечення № 217 від 20 червня 2011 року проти позову, в яких він просить відмовити в задоволенні позовних вимог оскільки дана заборгованість підлягає списанню.
У зв'язку з необхідністю витребування у сторін додаткових документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 12 липня 2011 року.
30 червня 2011 року та 07 липня 2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області позивачем подані письмові пояснення № 31/10-7550 від 24 червня 2011 року та відповідно № 31/10-7976 від 06 липня 2011 року.
Присутній в судовому засіданні 12 липня 2011 року представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечив.
12 липня 2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, врахувавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
23 вересня 2009 року між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (постачальник за договором, позивач у справі) та Комунального підприємства теплових мереж “Миронівкатепломережа” (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено договір № 06/09-976ТЕ-17 поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (далі -договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.), постачальник зобов'язується передати у власність покупцю природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору.
Згідно п. 1.3. договору газ, що постачається за даним договором, використовується покупцем виключно для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом даного договору.
Пунктом 2.1. договору визначено, що постачальник передає покупцю в період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року газ в обсязі до 19 тис. куб. м. в тому числі по місяцях: жовтень -3 тис. куб. м., листопад -7,5 тис. куб. м., грудень -8,5 тис. куб. м.
Як визначено п. 4.1. договору, постачальник передає газ покупцеві на комерційному вузлі/вузлах обліку газу покупця.
У відповідності до п. 4.4. договору обсяг газу, визначений згідно з п. 4.3. договору, є підставою для визначення обсягу газу, переданого за цим договором в пунктах приймання-передачі. Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість. Акт приймання-передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання-передачі газу між газотранспортним підприємством та споживачами, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником. Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу.
Сторонами, п. 5.1. договору, погоджено, що ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 593,448 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:
- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ -2%;
- податок на додану вартість за ставкою 20%. До сплати за 1000 куб. м. природного газу -727,32 грн., крім того ПДВ -20%, всього з ПДВ -872,78 грн.
Загальна сума цього договору складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.4. договору).
Згідно п. 6.1. договору оплата за газ згідно п. 5.1. проводиться грошовими коштами у такому порядку:
- перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця;
- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів гагу до 20 та 30 числа поточного місяця.
Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 11.1. договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року, а в частині розрахунків за газ -до їх повного здійснення.
Господарським судом досліджено, що 21 грудня 2009 року між сторонами була підписана Додаткова угода № 1 до договору поставки природного газу від 23 вересня 2009 року, якою сторони доповнили п. 2.1. договору підпунктом 2.1.1. в наступній редакції: “постачальник передає покупцю в період з 01 січня 2010 року по 30 квітня 2010 року газ в обсязі до 38 тис. куб. м. в тому числі по місяцях: січень -15 тис. куб. м., лютий - 10 тис. куб. м., березень -8 тис. куб. м., квітень -5 тис. куб. м., разом 38 тис. куб. м.”
Відповідно до п. 2. Додаткової угоди № 1, сторони змінили п. 11.1. договору, а саме визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 жовтня 2009 року по 30 квітня 2010 року, а в частині розрахунків за газ -до їх повного здійснення.
Господарським судом встановлено, що на підставі та у відповідності до договору позивач своєчасно та в повному обсязі передавав відповідачеві за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року та з січня 2010 року по квітень 2010 року природний газ. Претензій щодо недобросовісного виконання позивачем своїх договірних зобов'язань від відповідача не надходило.
Так, за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року та з січня 2010 року по квітень 2010 року позивачем було поставлено відповідачеві природний газ на загальну суму 32689,25 грн, зокрема, у жовтні 2009 року на суму 1698,43 грн, у листопаді 2009 року на суму 3810,58 грн, у грудні 2009 року на суму 5928,83 грн, у січні 2010 року на суму 8111,65 грн, у лютому 2010 року на суму 6285,78 грн, у березні 2010 року на суму 5510,76 грн, у квітні 2010 року на суму 1343,22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу б/н від 31.10.2009 року, від 30.11.2009 року, від 31.12.2009 року, від 31.01.2010 року, від 28.02.2010 року, від 31.03.2010 року та від 30.04.2010 року відповідно (оригінали оглянуті судом у судовому засіданні). Вказані вище акти підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, за період поставки природного газу за договором, відповідач свої зобов'язання з оплати отриманого природного газу не виконав, доказів оплати суду не надав.
Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості отриманого природного газу, господарським судом встановлено, що на момент розгляду спору у суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 32 689,25 грн (загальна вартість поставленого природного газу).
Посилання відповідача у заперечені № 217 від 20 червня 2011 року на Закон України «Про деякі питання заборгованості заборгованості за спожитий природний газ та електроенергію” від 12.05.2011 року № 3319-VI щодо списання заборгованості за природний газ підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію як на обставину, що є підставою для відмови в задоволені позову суд не приймає до уваги, оскільки наведені відповідачем доводи не спростовують факт наявності боргу відповідача.
Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.
У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобов'язання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст.714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
При цьому, об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав жодних доказів на підтвердження проведення оплати в повному обсязі за поставлений у період з жовтня 2009 року по квітень 2010 року природний газ. Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків за отриманий природний газ відповідачем надано не було.
З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 32689,25, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 2508,70 грн пені, нарахованої на суму боргу 32689,25 за період з 24 листопада 2010 року по 24 травня 2011 року, тобто, за шість місяців, що передують зверненню з позовом до суду, згідно п.п. 7.2., 7.10. договору.
Так, п. 7.2 договору № 06/09-976ТЕ-17 від 23 вересня 2009 року передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. Згідно п. 7.10 договору неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 11 числа відповідного місяця. При цьому, позивачем нараховується пеня в період з 24.11.2010р. по 24.05.2011р., протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п. 7.10 договору.
Так, в п. 7.10. договору зазначено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Абзацом 2 ч.3 ст. 6 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це…
Так, стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.
Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, ч. 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п.6.1), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 24.11.2010р. по 24.05.2011р., як зазначає позивач.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пунктом 7.10. договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.
Отже, умови пункту 7.10. договору № 06/09-976ТЕ-17 від 23 вересня 2009 року суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
Водночас, закон, зокрема положення ст. ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, не містить прямої вказівки на недійсність договору щодо зміни сторонами порядку обчислення позовної давності.
Відтак у суду, немає підстав для висновку, що пункт 7.10. договору № 06/09-976ТЕ-17 від 23 вересня 2009 року є нікчемним в силу вимог ч. 2 ст. 215 ЦК та таким, що не вимагає визнання його недійсним у судовому порядку.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24 листопада 2010 року у справі № 21/108-10, у постанові Київського апеляційного господарського суду від 31 березня 2011 року у справі № 21/108-10/6 та у постанові Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 у справі № 21/108-10/6.
Таким чином, оскільки, пункт 7.10. договору № 06/09-976ТЕ-17 від 23 вересня 2009 року суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.
Водночас, пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.
В ч. 2 ст. 217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Як зазначалось вище, позивачем нараховується пеня в період з 24.11.2010р. по 24.05.2011р.
Проте, судом встановлено, що у позивача з'являється право на нарахування пені, з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня коли позивач дізнався про порушення свого права (з початку перебігу позовної давності), а відтак, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 24.11.2010р. по 24.05.2011р., як зазначає позивач.
Таким чином, беручи до уваги вимоги вищенаведених правових норм, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Цивільного кодексу України та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а також те, що відповідно до умов договору відповідач у справі повинен був провести остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору), господарський суд зазначає, що період нарахування пені визначається наступним чином.
Здійснюючи розрахунок пені, господарський суд розраховує пеню за період з 11 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на суму поставленого газу за місяць та припиняє її нарахування через 6 місяців, у відповідне число останнього місяця строку (як то визначено ч. 3 ст. 254 ЦК України).
Так, позивач просить суд стягнути пеню за період з 24.11.10 року по 24.05.11 року (181 день), згідно п. 7.2., 7.10. договору, тобто 6 місяців, що передує зверненню з позовом.
Як вказано судом вище, п. 7.10. договору визнано судом недійсним в силу вимог ст.ст. 203, 215, 260, 261 ЦК України та ст. 232 ГК України, а тому право на нарахування пені у відповідача з'являється з моменту виникнення прострочення у відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.
Враховуючи, що згідно п. 6.1. договору оплата здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008 року у справі №15/360-07 та від 06.08.2009 року у справі № 5/634-08.
Відтак, враховуючи викладене вище, судом при розрахунку пені враховуються наступні показники:
- період нарахування пені заявлений позивачем -з 24.11.10 року по 24.05.11 року.
- Період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 1689,43 грн, як не оплаченої вартості поставленого у жовтні 2009 року газу, -з 11.11.09 року по 11.05.10 року;
- період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 3810,58 грн, як не оплаченої вартості поставленого у листопаді 2009 року газу, -з 11.12.09 року по 11.06.10 року;
- період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 5928,83 грн, як не оплаченої вартості поставленого у грудні 2009 року газу, -з 11.01.10 року по 11.07.10 року;
- період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 8111,65 грн, як не оплаченої вартості поставленого у січні 2010 року газу, -з 11.02.10 року по 11.08.10 року;
- період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 6285,78 грн, як не оплаченої вартості поставленого у лютому 2010 року газу, -з 11.03.10 року по 11.09.10 року;
- період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 5510,76 грн, як не оплаченої вартості поставленого у березні 2009 року газу, -з 11.04.10 року по 11.10.10 року;
- період нарахування пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України на суму 1343,22 грн, як не оплаченої вартості поставленого у квітні 2010 року газу, -з 11.05.10 року по 11.11.10 року.
Здійснивши розрахунок пені за вищевказаними періодами (тобто, по кожному місяцю окремо) господарський суд Київської області встановив, що в період заявлений позивачем (з 24.11.10 року по 24.05.11 року) до стягнення пені не входять місяці поставок, а саме, поставки:
за жовтень, листопад, грудень 2010 року та січень, лютий, березень, квітень 2011 року, оскільки початок нарахування пені за неоплачений газ отриманий у відповідних місяцях починається з 11 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється через 6 місяців (10 числа місяця), в той час як 24 листопада 2010 року є датою початку періоду нарахування пені заявленого позивачем.
Отже, у заявлений позивачем період стягнення пені жодна з прострочених оплат отриманого природного газу, в розрізі заявлених до стягнення вартості отриманого природного газу за неоплачені поставки починаючи з жовтня 2009 року по квітень 2010 року, не потрапляє.
За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2508,70 грн за період з 24.11.10 року по 24.05.11 року є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу, позивач просить суд стягнути з відповідача 3758,79 грн інфляційних втрат за період з листопада 2009 року по квітень 2011 року, а саме:
за листопад 2009р. на суму простроченого платежу 1698,43 грн, що складає 18,68 грн інфляційних втрат;
за грудень 2009р. на суму простроченого платежу 5509,01 грн (з урахуванням боргу за попередній місяць), що складає 49,58 грн інфляційних втрат;
за січень 2010р. на суму простроченого платежу 11437,84 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 205,88 грн інфляційних втрат;
за лютий 2010р. на суму простроченого платежу 19549,49 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 371,44 грн інфляційних втрат;
за березень 2010р. на суму простроченого платежу 25835,27 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 232,44 грн інфляційних втрат;
за квітень 2010р. на суму простроченого платежу 31 346,03 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає -94,04 грн інфляційних втрат;
за травень 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає -196,14 грн інфляційних втрат;
за червень 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає -130,76 грн інфляційних втрат;
за липень 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає -65,38 грн інфляційних втрат;
за серпень 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 392,27 грн інфляційних втрат;
за вересень 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 947,99 грн інфляційних втрат;
за жовтень 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 163,45 грн інфляційних втрат;
за листопад 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 98,07 грн інфляційних втрат;
за грудень 2010р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 261,51 грн інфляційних втрат;
за січень 2011р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 326,89 грн інфляційних втрат;
за лютий 2011р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 294,20 грн інфляційних втрат;
за березень 2011р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 457,65 грн інфляційних втрат;
за квітень 2011р. на суму простроченого платежу 32689,25 грн (з урахуванням боргу за попередні місяці), що складає 424,96 грн інфляційних втрат,
всього 3758,79 грн інфляційних втрат.
Згідно з п. п. 4.4., 6.1. укладеного сторонами у справі договору № 06/09-976 ТЕ-17 від 23 вересня 2009 року сторони погодили, що приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.
Остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Як встановлено судом вище, позивачем належними та допустимими доказами доведено факт прострочки відповідачем оплати вартості отриманого товару та існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 32689,25 грн.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Водночас, судом встановлено заборгованість, яка виникла за кожний період, окремо, тобто за поставлений природній газ в кожному місяці окремо.
Так, у жовтні 2009 року борг за поставку у даному місяці складає 1698,43 грн (сума поставки), оскільки оплати не було;
у листопаді 2009 року борг за поставку у даному місяці складає 3810,58 грн (сума поставки), оскільки оплати не було;
у грудні 2009 року борг за поставку у даному місяці складає 5 928,83 грн (сума поставки), оскільки оплати не було;
у січні 2010 року борг за поставку у даному місяці складає 8111,65 грн (сума поставки), оскільки оплати не було;
у лютому 2010 року борг за поставку у даному місяці складає 6285,78 грн (сума поставки), оскільки оплати не було;
у березні 2010 року борг за поставку у даному місяці складає 5510,76 грн (сума поставки), оскільки оплати не було;
у квітні 2010 року борг за поставку у даному місяці складає 1343,22 грн (сума поставки), оскільки оплати не було, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Відтак, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно з повного місяця прострочення платежу, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові у постанові Вищого господарського суду України від 24 листопада 2010 року у справі № 21/108-10 та у постанові Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 у справі № 21/108-10/6.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, до простроченого платежу за газ, використаний у жовтні 2009 року, який повинен бути оплачений у листопаді 2009 року (до 10 числа місяця), позивач мав застосовувати індекс інфляції, визначений у січні 2010 року за грудень 2009 року і до моменту погашення боргу, і так далі за наступні місяці.
Проте, згідно поданого позивачем розрахунку інфляційних вбачається, що позивачем помилково застосовано індекс інфляції, що був визначений за місяць, в якому відповідач, згідно договору, мав оплатити отриманий газ, тобто неправильно визначено початок періоду нарахування інфляційних.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що поданий позивачем розрахунок інфляції за період з листопада 2009 року по квітнень 2011 року є не правильним та не є обґрунтованим.
Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Враховуючи вищевикладене, строки виникнення зобов'язання з оплати отриманого природного газу за договором, період нарахування інфляційних втрат за який нараховується інфляція з урахуванням заявленого позивачем періоду, вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд здійснив розрахунок інфляційних втрат за наступні періоди:
Інфляційні втрати суд нараховує за такою формулою:
Іі = Іім:100 * Б - Б, де
Іі - Інфляційне збільшення суми боргу?
Іім - Середній індекс інфляції за період?
Б - Сума боргу за місяць в якому поставлено газ з урахування недоплаченої суми за попередні місяці (грн.):
Поставлено
газу на суму
(грн.)
Місяць поставкиСплачено та дата сплати
(грн.) Сума боргу за місяць в якому поставлено газ Період нарахування втрат від інфляції
з урахуванням
умов оплати до 10 числа наступного місяця та з врахуванням того, що інфляція нараховується за повний місяць прострочки
+ період заявлений позивачем Середній індекс інфляції за період прострочки?Інфляційне збільшення суми боргу?
1698,43 грн
Жовтень 2009р. оплати не було 1698,43 грнЗ грудня
2009р.
по квітень 2011р.1.152258.16
3810,58 грн
Листопад 2009р. оплати не було3810,58 грнЗ січня
2010р.
по квітень 2011р.1.142541.10
5928,83 грн
Грудень 2009р. оплати не було5928,83 грнЗ лютого 2010р.
по квітень 2011р.1.122723.32
8111,65 грн
Січень 2010р. оплати не було8111,65 грнЗ березня 2010р.
по квітень 2011р.1.101819.28
6285,78 грн
Лютий 2010р.оплати не було6285,78 грнЗ квітня
2010р.
по квітень 2011р.1.091572.01
5510,76 грн
Березень 2010р. оплати не було5510,76 грн З травня
2009р.
по квітень 2011р.1.094518.01
1343,22 грн
Квітень 2010р. оплати не було1343,22 грнЗ червня
2009р.
по квітень 2011р.1.101135.67
всього3567,55
Оскільки, вірна сума інфляційних втрат, за розрахунком суду, за вищевказані періоди, становить 3567,55 грн, тому господарський суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3758,79 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в сумі 3567,55 грн. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 191,24 грн інфляційних втрат (3758,79 грн -3567,55 грн), суд відмовляє.
Також, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо проведення розрахунку за отримані послуги, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за період з 11.11.2009р. по 24.05.2011р. у сумі 1248,16 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд вважає, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю в сумі 1248,16 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 32689,25 грн основного боргу, 3567,55 грн втрат коштів від інфляції та 1248,16 грн 3% річних є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 83, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Визнати недійсним п. 7.10. Договору № 06/09-976 ТЕ-17 від 23 вересня 2009 року, укладеного між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” та Комунальним підприємством теплових мереж “Миронівкатепломережа”.
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж “Миронівкатепломережа” (код 20595254) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (код 31301827) 32689,25 грн основного боргу, 3567,55 грн втрат коштів від інфляції та 1248,16 грн 3% річних, а також 375,05 грн державного мита та 220,15 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В частині позову про стягнення 191,24 грн інфляційних втрат та 2508,70 грн пені відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Черногуз А.Ф.