ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 36/13520.06.11
За позовом Відкритого акціонерного товариства «Гадяцький елеватор»
До Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення 19 815,66 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача ОСОБА_1 по довіреності б/н від 17.06.2011р.
Від відповідача ОСОБА_2 по довіреності № 8056/0/4-10 від 25.11.2010р.
В засіданні приймали участь
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Гадяцький елеватор»про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 16 085,73 грн. заборгованості, 2 234,88 грн. пені, 370,67 грн. 3% річних, 1 124,38 грн. витрат, пов?язаних з інфляційними процесами, у зв?язку з неналежним виконанням умов договору про відповідальне зберігання № юр-2зб/176-2011 від 22.02.2001р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2011р. порушено провадження у справі № 36/135, розгляд справи призначено на 11.05.2011р.
Представник відповідача в судовому засіданні 11.05.2011р. надав суду письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечує, посилаючись на те, що відсутні первинні бухгалтерські документи, які б свідчили про прийняття на зберігання зерна, а саме приймальні акти по формі Р-16.
В судовому засіданні 11.05.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 25.05.2011р.
В наданих представником відповідача в судовому засіданні 25.05.2011р. доповненнях до відзиву на позовну заяву відповідач зазначає, що на відповідальному зберіганні позивача знаходяться матеріальні цінності державного резерву і перебувають в управлінні Державного комітету України з державного матеріального резерву. Відповідач зазначає, що позивач виданий відповідачем наряд № 0.64/26 від 20.05.2010р. на переміщення зернопродуктів на ДП «Полтавський комбінат хлібопродуктів»не виконав, а тому відшкодування відповідачем витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей за період з 20.05.2010р. по 31.12.2010р. є безпідставним. Письмових заперечень щодо стягнення витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей за період з 01.01.2010р. по 19.05.2010р. відповідач суду не надав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р., на підставі ст. ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору у справі, розгляд справи відкладено на 15.06.2011р.
В письмових запереченнях на відзив, наданих представником позивача в судовому засіданні 15.06.2011р., позивач зазначає, що він щомісячно після складання акту направляв рекомендованими листами акти здачі-приймання робіт. Також позивач вказує на те, що закладання зерна на відповідальне зберігання здійснювалось в 1998 -2002 роках, а термін зберігання приймальних актів по формі Р-16 складає 3 роки. В підтвердження факту знаходження зерна на зберіганні позивач посилається на підписані сторонами акти звірки станом на 19.02.2011р. та станом на 01.09.2011р.
В судовому засіданні 15.06.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 20.06.2011р.
Представник позивача в судовому засіданні 20.06.2011р. надав суду Довідку АБ № 398258 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також Виписку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Серії ААБ № 195440, з яких вбачається, що організаційно-правову форму позивача змінено з Відкритого акціонерного товариства на Товариство з додатковою відповідальністю.
Представник позивача в судовому засіданні 20.06.2011р. позовні вимоги повністю підтримав, представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -
Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву, регулюються Законом України «Про державний матеріальний резерв», який є спеціальним законодавством і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний матеральний резерв»державний резерв є особливим запасом матеріальних цінностей, призначений для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.
Водночас, статтею 2 вказаного Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями.
Між Відкритим акціонерним товариством «Гадяцький елеватор»(далі позивач, зберігач) та Державним агенством з управління державним матеріальним резервом (далі відповідач, комітет) 22.02.2001р. було укладено договір № юр-2зб/176-2001 про відповідальне зберігання.
Предметом догвоору, згідно з п. 1.1 договору, є зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без надання права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.
Пунктом 9 договору визначено, що договір набирає чинності з часу підписання і діє до видання розпоряджень-нарядів на відпуск матеріальних цінностей державного резерву, що зберігається, в повному обсязі.
Відповідно до п. 4.2 договору комітет відшкодовує витрати зберігача по зберіганню, виходячи із розрахунку -2,50 грн. (з ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей державного резерву шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.
Розрахунки, згідно з п. 4.4 договору, проводяться один раз на рік, але не пізняше 15 грудня поточного року.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач у період з січня 2010 року по грудень 2010 року здійснював відповідальне зберігання цінностей, що не заперечує представник відповідача.
В порушення умов договору відповідач в 2010 році витрати на відповідальне зберігання цінностей не сплачував.
Оцінюючи подані позивачем та відповідачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 Цивільного кодексу України, Законом України «Про державний матеріальний резерв».
Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України від 16.01.2003р. Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Відповідно до п.п. 4, 10 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існували після набрання ним чинності, а правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення договору були допущенні після набраних чинності цим Кодексом.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач 20.05.2010р. видав наряд № 0.64/26 на переміщення зернопродуктів загальною кількістю 412,674 тон на Державне підприємство «Полтавський комбінат хлібопродуктів». Факт отримання зазначеного наряду позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи листами-відповідями позивача № 431 від 01.06.2010р., № 732 від 09.08.2010р.
За договором зберігання, відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Положеннями ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України передбачено обов?язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв»нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, щодо порядку і умов поставки (закладення), зберігання і відпуску матеріальних цінностей державного резерву, зареєстровані в порядку, встановленому законом, є обов'язковими для міністерств, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, постачальників і відповідальних зберігачів незалежно від форм власності.
В порушення вимог законодавства, позивач виданий відповідачем наряд № 0.64/26 від 20.05.2010р. на переміщення зернопродуктів на Державне підприємство «Полтавський комбінат хлібопродуктів»не виконав, а тому нарахування ним коштів за відповідальне зберігання матеріальних цінностей за період з 20.05.2010р. по 31.12.2010р. є безпідставним, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за цей період задоволенню не підлягають.
Суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей за період з 01.01.2010р. по 20.05.2010р. в сумі 4 782,80 грн. і необхідність їх задоволення.
Що стосується позовної вимог про стягнення з відповідача пені, то вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов?язання внаслідок односторонньої відмови від зобов?язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов?язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір, згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Оскільки умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством України не передбачено обов'язку Державного комітету України з державного матеріального резерву сплачувати пеню за прострочення виконання зобов'язання, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочення суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 370,67 грн. 3% річних, 1 124,38 грн. витрат, пов?язаних з інфляційними процесами, з урахуванням того, що з нього, як було встановлено судом, підлягає стягненню 4 782,80 грн. заборгованості з оплати витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей за період з 01.01.2010р. по 20.05.2010р.
Згідно здійсненого судом розрахунку, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 85,45 грн. витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, та 33,25 грн. 3% річних.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 4 782,80 грн. заборгованості з оплати витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей, 85,45 грн. витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, та 33,25 грн. 3% річних.
Витрати, понесені позивачем по сплаті державного мита, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 00034016) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Гадяцький елеватор» (37300, Полтавська область, Гадяцький район, м. Гадяч, вул. Леніна, 75, код ЄДРПОУ 00955650) 4 782 (чотири тисячі сімсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп. заборгованості з оплати витрат на відповідальне зберігання матеріальних цінностей, 85 (вісімдесят п?ять) грн. 45 коп. витрат, пов'язаних з інфляційними процесами, 33 (тридцять три) грн. 25 коп. 3% річних, 49 (сорок дев?ять) грн. 02 коп. державного мита та 58 (п?ятдесят вісім) грн. 39 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Повний текст рішення складено 22.06.2011р.