ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 10/16914.06.11
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпік Казино Україна»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 4 367,34 грн.
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Грузький Ю.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2 (довіреність від 11.09.2009 року);
від відповідача: не з'явились.
В судовому засіданні 15 червня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпік Казино Україна»(позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) заборгованості в розмірі 4 367,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач має повернути позивачеві безпідставно отримані останнім кошти в розмірі - 4 367,34 грн.
Ухвалою від 26.04.2011р. прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 26.05.2011р. Ухвалою від 26.05.2011р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників відповідача було відкладено до 9.06.2011р.
9 червня 2011 року було оголошено перерву до 15 червня 2011 року.
Відповідач надав до суду відзив на позовну в якому вказав, що вимоги позивача є безпідставними.
У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/289 від 18.09.1997 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд,-
18 червня 2007 року між позивачем (надалі - Покупець) та відповідачем (далі по тексту - Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 54 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі -Договір або Договір купівлі-продажу), відповідно до п. 1 Договору Продавець продає, а Покупець купує колекцію одягу (у подальшому товар), в асортименті і за цінами відповідно накладної, на умовах 50% попередньої оплати.
Розділом 2 передбачено, що Продавець передає товар Покупцю, а Покупець здійснює повну оплату отриманого товару на момент відгрузки.
Позивач зазначає, що на виконання умов Договору Продавцем було поставлено Покупцю товару на загальну суму 124 323,48 грн., при цьому, Покупцем було оплачено товар на суму 128 690,82 грн., відтак, заборгованість відповідача за Договором становить -4 367,34 грн.
Судом встановлено, що в порядку досудового врегулювання спору позивач 12.01.2011р. направив відповідачу лист з вимогою повернути безпідставно отримані кошти в розмірі 4 367,34 грн. та попередив відповідача про припинення дії договору з моменту отримання останнім такого листа (копія листа в справі). Позивач зазначає, що суму заборгованості за Договором відповідач на його рахунок не провів.
З відповідними твердженнями позивача відповідач не погоджується та в своєму відзиві зазначив, що остання оплата Продавцю була проведена Покупцем 14.04.2008р. і на момент фактичного припинення роботи по договору сторони не мали один до одного претензій. Окрім цього вказав, що на підставі пропущення позивачем строків позовної давності його вимоги є безпідставними.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте згодом відпала.
При цьому, можливість застосування зазначених наслідків не перебуває у залежності від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій.
Виходячи із змісту наведених положень, можливість реалізації зазначеного кондикційного зобов'язання вимагає наявності наступної сукупності умов:
- збільшення (набуття) майна у набувача (або збереження такого майна) з одночасним зменшенням майна у потерпілого у відповідному розмірі (або не збільшення такого майна);
- збільшення (збереження) майна у набувача за рахунок потерпілого;
- відсутність правових підстав для збільшення (збереження) майна у набувача.
Встановлення наявності сукупності зазначених умов є предметом доказування для позивача та, відповідно, оцінки наявних доказів для суду.
18 червня 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 54 відповідно до п. 1 Договору Продавець продає, а Покупець купує колекцію одягу (у подальшому товар), в асортименті і за цінами відповідно накладної, на умовах 50% попередньої оплати.
Згідно п. 7.1. та п. 7.2. Договору, цей договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2007р. За відсутністю письмової пропозиції від сторін (однієї зі сторін) про припинення дії договору, договір вважається продовженим автоматично до 31 грудня наступного року і т.д.
В матеріалах справи відсутні докази надання будь-якої зі сторін саме пропозицій щодо припинення вказаного Договору. Окрім цього, позивачем до суду не надано доказів отримання відповідачем листа від 12.01.2011р.
Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається (ст.654 ЦК України).
В матеріалах справи також відсутні докази розірвання договору сторонами відповідно до вимог чинного законодавства України. Таким чином, суд дійшов висновку, що Договір автоматично пролонгувався сторонами на кожний наступний рік та на момент розгляду справи продовжує свою дію.
Відповідно до п. 1 Договору Продавець продає, а Покупець купує колекцію одягу (у подальшому товар), в асортименті і за цінами відповідно накладної, на умовах 50% попередньої оплати.
Продавець передає товар Покупцю, а Покупець здійснює повну оплату отриманого товару на момент відгрузки (р. 2 Договору).
Позивач зазначає, що Продавець поставляв, а Покупець оплачував наданий Продавцем товар, а саме -одяг, в асортименті і за цінами відповідно накладної.
Судом встановлено, що з наданих позивачем в матеріали справи накладних на товар Продавцем було передано Покупцю товар лише на суму у розмірі 93 939,48 грн. (копії накладних №№ 7, 6, 8, 12, 13, 12, 14, 15, 16, 18 та 21 містяться в справі), тоді як позивач вказує, що отримав від відповідача товар на суму 124 323,48 грн. В свою чергу, позивач зазначає, що здійснив оплату за товар на рахунок відповідача у розмірі 128 640,82 грн., при цьому, матеріалами справи підтверджено лише сплату у сумі 120 254,92 грн. (копії платіжок №№ 2803, 3074, 3897, 4123, 4333, 4486, 4839, 5334, 5335, 5465, 5698, 5700, 6129, 150, 831, 1657, 2218 та 2217 містяться в справі).
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що недоведеним є факт перерахування позивачем коштів відповідачу за товар на суму - 128 640,82 грн., при цьому, позивачем також не доведено факту поставки Продавцем Покупцю товару на суму - 124 323,48 грн., а тому, необґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача передплачених Покупцем грошових коштів в сумі - 4 367,34 грн., як безпідставно отриманих коштів Продавцем.
Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Котков
Дата підписання повного тексту рішення 17.06.2011р.