ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 23/2716.06.11
За позовом Закритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
до Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві
про стягнення 94 190,02 грн., -
Суддя Морозов С.М.
Секретар судового засідання Грузький Ю.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №09-32/525 від 11.09.2009р.);
від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 07.06.2011).
В судовому засіданні 16 червня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Обставини справи:
Закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»(надалі -позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (надалі - відповідач) збитки в сумі 94 190,02 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив порядок здійснення виконавчого провадження з виконання наказу Арбітражного суду м. Києва від 20.02.2001 № 14/152, чим завдав позивачу збитків.
Відповідач відзиву на позов не надав, в судових засіданнях проти позову заперечував.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.12.2001 (суддя Демидова А.М.) прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 03.01.2002. Ухвалою від 03.01.2002 зупинено провадження у справі до закінчення розгляду справи №23/509-б про банкрутство ВАТ «Київський мотоциклетний завод».
Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва від 30.03.2009 справу передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 30.05.2011 поновлено провадження у справі, розгляд справи призначений на 07.06.2011. В судове засідання 07.06.2011 позивач не з'явився, розгляд справи відкладено до 16.06.2011. Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
13 травня 1999 року Арбітражним судом м. Києва було винесене рішення по справі №14/152 за позовом Промінвестбанку України до ВАТ «Київський мотоциклетний завод», яким позов задоволено, стягнуто з ВАТ «Київський мотоциклетний завод» на користь Промінвестбанку України 349 999,63 грн. основного боргу, 75 773,09 грн. пені, 750,00 грн. збитків та 21 663,64 грн. державного мита за рахунок майна, заставленого за договором іпотеки від 31.12.1997р.
20.02.2001р. на виконання вказаного рішення Арбітражним судом м. Києва було видано наказ № 14/152 про стягнення з ВАТ «Київський мотоциклетний завод»на користь Промінвестбанку України вказаних сум коштів.
01.03.2001р. державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Іванець Г.О. відкрите виконавче провадження по примусовому виконанню наказу №14/152 від 20.02.2001 Арбітражного суду м. Києва про стягнення з ВАТ «Київський мотоциклетний завод» на користь Промінвестбанку України 349 999,63 грн. основного боргу, 75 773,09 грн. пені, 750,00 грн. збитків та 21 663,64 грн. державного мита за рахунок майна, заставленого за договором іпотеки від 31.12.1997 (постанова про відкриття виконавчого провадження від 01.03.2001 міститься в матеріалах справи).
04.07.2001 відповідачем було направлено позивачу лист № 152/10, в якому повідомлено про те, що в зв'язку з надходженням до відповідача листа Київського міського управління юстиції № 725 від 11.06.2001 разом з листом Міністерства юстиції України від 31.05.2001 за № 19-6-256 щодо забезпечення призупинення примусової реалізації майна державних підприємств, виконати наказ Арбітражного суд м. Києва від 20.02.2001 № 14/152 не виявляється за можливе.
Позивач зазначає про те, що невиконання відповідачем його обов'язків щодо своєчасного виконання рішення суду, призвело до завдання позивачу збитків в сумі 94 190,02 грн., у вигляді неотриманих доходів. Виходячи із розрахунку позивача неотримані доходи складаються з сум неотриманням відсотків по наданим кредитам банку.
Розглянувши позовні вимоги та наявні в матеріалах справи доказі в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, у відповідності до ст. 1 ГПК України захисту господарським судом підлягають порушені або оспорювані права і охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно з частиною другою статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.
У відповідності до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ст. 1 цього закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ст. 2 цього закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
У відповідності до положень ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки; проводить оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.
Таким чином, державний виконавець є посадовою особою, на які покладені повноваження щодо здійснення примусового виконання судових рішень, та він не вступає в будь-які господарські правовідносини зі сторонами виконавчого провадження.
Як свідчать матеріали справи, та підтверджується рішенням Арбітражного суду м. Києва від 13.05.1999, заборгованість перед позивачем виникла у зв'язку з невиконанням ВАТ «Київський мотоциклетний завод»зобов'язань за кредитним договором №43 від 30.12.1997.
Оскільки статтею 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України встановлена обов'язковість судових рішень до виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, відповідальність за невиконання таких рішень несуть боржники. На органи ж державної виконавчої служби покладені обов'язки щодо примусового виконання судових рішень в разі невиконанні їх у добровільному порядку боржниками у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Тому органи державної виконавчої служби можуть нести відповідальність лише за неналежне виконання таких обов'язків у порядку, визначеному законодавством України.
Статтею 121-2 ГПК України встановлює порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби, за якою скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.
Таким чином, законодавством встановлений чіткий порядок оскарження дій або бездіяльності органів Державної виконавчої служби шляхом подання відповідної скарги до господарського суду, який виніс рішення, а не в порядку позовного провадження.
Позивачем не надано доказів того, що дії чи бездіяльність відповідача щодо виконання наказу Арбітражного суду м. Києва від 20.02.2001 визнана судом неправомірною у порядку, встановленому ст. 121-2 ГПК України чи в порядку адміністративного судочинства. А тому позивачем не доведено порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Згідно ч.1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Водночас, сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання ним прибутку в результаті випадкового збігу обставин.
Крім того, згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що між її діями та шкодою є безпосередній причинний зв'язок. Для кваліфікації збитків у формі упущеної вигоди обов'язковою умовою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями боржника і виникненням у кредитора збитків. Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Таким чином, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Всупереч ст. 33 ГПК України позивач не надав доказів наявності всіх елементів складу правопорушення з боку відповідача, що могло б призвести до завдання позивачу збитків, не довів наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та завданими збитками, не довів розмір таких збитків та, таким чином, не довів факт порушення відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів.
За таких обставин, позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 33,49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 91, 93 ГПК України.
Суддя С.М. Морозов
Дата підписання повного тексту рішення 21.06.2011р.