"20" липня 2011 р. Справа № 4/139-42(7/51-42)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.,
суддівБарицької Т.Л.,
Євсікова О.О.,
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2011
у справі№ 4/139-42
за позовомПриватної фірми "Скорпіон-сервіс"
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про28 140,00 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача повідомлений, але не з'явився;
- відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4.;
Розпорядженням секретаря першої судової палати від 18.07.2011 №03.07-5/400 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Євсіков О.О.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2010 скасовані прийняті у даній справі судові рішення, а саме: постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.08.2010 та рішення господарського суду Волинської області від 10.06.2010, і справу передано на новий розгляд до господарського суду Волинської області.
За результатами нового розгляду даної справи, господарським судом Волинської області від 08.02.2011 (суддя Слободян П.Р.) відмовлено Приватній фірмі "Скорпіон-сервіс" (надалі позивач) у задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі відповідач/скаржник) про стягнення з відповідача 28 140,00 грн. неустойки, заявленої до стягнення на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2011 (судді: Тимошенко О.М., Савченко Г.І., Грязнов В.В.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з відповідача стягнуто 28 140,00 грн. неустойки.
Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, рішення місцевого господарського суду від 08.02.2011 залишити без змін. Обґрунтовуючи підстави касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
20.07.2011 до початку судового засідання від представників відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду господарським судом Волинської області, зокрема, справ №1/5004/1041/11; №5004/1177/11, яке за результатами його розгляду було відхилено судовою колегією тому, що ст. 1118 ГПК України обмежений строк розгляду касаційної скарги.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимога позивача стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку за користування річчю (майном) після розірвання угоди про надання в користування торгових площ від 30.05.2008 (надалі угода), укладеної між позивачем та відповідачем.
Розглядаючи даний спір, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд врахував подання відповідачем у справі заяви про застосування строків позовної давності від 08.02.2011 до заявлених позовних вимог, та, за результатами дослідження матеріалів справи, прийшов до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.
Апеляційний господарський суд не погодився із висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності та зазначив, що позивач цілком правомірно звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача неустойки з 29.03.2009 по 29.03.2010, тобто за рік до подання позову (02.04.2010), оскільки нарахування неустойки до 29.03.2009 виходить за межі спеціальної позовної давності в один рік та задовольнив позов в повному обсязі.
Вищий господарський суд України не може погодитися із такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.05.2008 між позивачем та відповідачем укладено угоду про надання в користування торгових площ, відповідно до п.1.1. якої позивач надає, а відповідач приймає в платне строкове користування торгову площу 17,5 кв.м. на торговому ряду пішохідно-торгової зони ринку ПФ "Скорпіон-сервіс" між вулицями Кравчука та Карпенка-Карого, місце № 54-а для встановлення тимчасової споруди і здійснення торгівельної діяльності з метою зберігання та продажу промислового або продовольчого товару.
Пунктом 6.1. Угоди передбачено, що вона вступає в силу з 01.06.2008 та діє до 31.12.2008; при цьому, кожна зі сторін може відмовитися від угоди про надання в користування торгових площ в будь-який час, письмово попередивши другу сторону за один місяць (п. 6.2.).
Як встановлено судами, позивачем 03.10.2008 прийнято наказ № 15 "Про відмову від угод надання в користування торгових площ"; даним наказом ПФ "Скорпіон-сервіс" відповідно до п. 6.2. Угоди відмовилась від Угоди.
Позивачем в порядку п. 6.2. угоди повторно надіслано відповідачу лист від 19.11.2008 про відмову від договору оренди, який був вручений відповідачу 20.11.2008, про що свідчить акт про вручення повідомлення (роз'яснення) від 20.11.2008, в якому, окрім іншого, просив протягом місяця звільнити орендоване відповідачем майно (до 20.12.2008).
Факт правомірності розірвання Угоди встановлений у рішенні господарського суду Волинської області від 12.01.2010 у справі №01/66/14-71.
Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Проте, судом першої інстанції встановлено, що відповідач торгову площу, розташовану у м. Луцьку між вул. Кравчука та вул. Карпенка-Карого, місце № 54-а, не звільнив, що й стало підставою для звернення із даним позовом.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правовим наслідком порушення зобов'язання є сплата неустойки (ст. 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).
Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, відповідачем надано заяву від 08.02.2011 про застосування строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як правомірно встановлено судом першої інстанції, право на нарахування неустойки у позивача виникло 21.12.2008 (наступний день після останнього дня, встановленого для звільнення майна відповідачем), а відтак з огляду на норми ст. 261 ЦК України саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності.
Частина 2 статті 258 ЦК України закріплює, що для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність в один рік.
Отже, враховуючи вірно встановлений судом першої інстанції початок перебігу строку позовної давності (21.12.2008), судом першої інстанції з урахуванням приписів ч. 2 ст. 258 ЦК України, вірно обрахований строк закінчення строку позовної давності по спірним вимогам, а саме: 21.12.2009.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позовна заява у даній справі подана до господарського суду Волинської області лише 02.04.2010, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого й було заявлено відповідачем у справі, й наслідком чого є правомірна відмова місцевого господарського суду у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.
Апеляційний господарський суд, в свою чергу, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, допустив порушення норм процесуального права, зокрема, ст. ст. 256, 258, 261 ЦК України, невірно встановивши початок перебігу строку позовної давності у даних правовідносинах, пов'язавши його (початок перебігу) не з початком правопорушення, а з річним строком, обчисленим від дати звернення позивача до суду, при цьому, не пославшись на жодну норму цивільного законодавства, яка б передбачала саме такий спосіб обчислення позовної давності, що призвело до неправомірного скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2011 у справі №4/139-42 скасувати.
Рішення господарського суду Волинської області від 08.02.2011 у справі №4/139-42 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді Т.Л. Барицька
О.О Євсіков