01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.06.2008 № 42/220
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: Іваненко І.П. - довіреність № У07/7947 від 18.12.2007 р.
Радзівіло Т.О. - довіреність № Д07/1833 від 25.03.2008 р.
від відповідача: Титаренко О.Є. - довіреність № 110/905-1523 від 15.11.2007 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.04.2004
у справі № 42/220
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"
до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"
про стягнення 278413,9 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.07.2004 р. у справі №42/220 позов Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (далі - АЕК “Київенерго”, позивач) до Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду “Житло-Сервіс ” (далі - КПЕРЖФ “Житло-Сервіс”, відповідач) про стягнення 278 413 грн. задоволено частково:
- позов в частині стягнення 1 353,65 грн. основного боргу залишено без розгляду;
- стягнуто з КПЕРЖФ “Житло-сервіс” на користь АЕК “Київенерго” - 187 225 грн. 04 коп. - основного боргу, 7 557 грн. 86 коп. - пені, 1 100 грн. 94 коп. - суми, на яку зріс борг у зв'язку з інфляційними процесами, 255 грн. 51 коп. - 3 % річних, 1 700 грн. - витрат по сплаті державного мита, 89 грн. 54 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові.
В обґрунтування своїх вимог, відповідач зазначає, що Господарським судом м. Києва було порушено застосування норм матеріального права та окремі висновки, які викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що стало причиною прийняття неправильного рішення. Зокрема, при визначені розміру основного боргу судом не застосовано вимоги ст.ст.77, 80 ЦК УРСР, обов'язковість застосування яких передбачено ст. 75 ЦК УРСР, разом з цим застосування судом положень Інструкції Національного банку України про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 25.04.2001 р. № 135 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 25.04.2001 р. № 368/5559, стало причиною невідповідності висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що вимоги відповідача є безпідставними і необґрунтованими, тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою від 29.06.2008 р. апеляційна скарга прийнята до провадження і призначена до розгляду на 01.09.2004 р.
В подальшому, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2004 р. по справі була призначена судово-бухгалтерська експертиза, після проведення якої апеляційне провадження було поновлено ухвалою від 17.04.2008 р. і призначений до розгляду на 13.05.2008 р.
Розгляд справи, в порядку ст. 77 ГПК України, відкладався, а також оголошувалась перерва.
В судове засідання 03.06.2008 р. з'явились представники сторін. Від позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло письмове клопотання про виклик в судове засідання для надання усних пояснень експерта, який провів судово-бухгалтерську експертизу, а в судовому засіданні 03.06.2008 р. ним було заявлено усне клопотання про призначення по справі повторної судово-бухгалтерської експертизи. Судовою колегією було відмовлено в задоволенні заявлених клопотань.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.
29.09.2000 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 1310166, відповідно до якого позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно Додатку № 1 до договору, а відповідач - своєчасно оплачувати спожиту теплову енергію у гарячій воді на умовах, в порядку, в обсягах та терміни, які передбачені Додатком № 4 до договору.
Відповідно до пункту 3.2.1. відповідач зобов'язався дотримуватися кількості споживання теплової енергії та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
За змістом пункту 5.1. договору від 29.09.00 облік споживання відповідачем теплової енергії проводиться по приладах обліку.
Відповідно до пункту 2 Додатку № 4 до договору, відповідач щомісяця з 12 по 15 число отримує в районному відділенні теплозбуту платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює і повертає один примірник в РВТ.
Пунктами 3, 4 зазначеного додатку до договору передбачено, що відповідач несе відповідальність та вживає заходи: по своєчасному і в повному обсязі щомісячному перерахуванню грошових коштів отриманих від орендарів, перерахуванню населенням грошових коштів, згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27.01.97 № 80 “Про порядок розрахунків за житлово-комунальні послуги”, в межах фактичного споживання теплової енергії, а також щомісячно до 25 числа сплачує позивачу вартість теплової енергії, яка використовується орендарями.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-ІV, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України (стаття 216 Цивільного кодексу Української РСР) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Однак, відповідач не виконав свої зобов'язання по сплаті отриманої теплової енергії належним чином в установлений строк відповідно до вказівок договору, внаслідок чого заборгованість перед позивачем за договором № 1310166 від 29.09.20003 р. станом на 01.02.04 становила 187 225,04 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалось позивачем на підставі відомостей обліку використання теплової енергії за показниками лічильників, наданих відповідачем. Обсяги нарахувань спожитої теплоенергії за відповідний період відповідачем не оспорюються, за винятком розбіжності в нарахуваннях на суму 1 353,68 грн. по процентних співвідношеннях розподілу загальної кількості Гкал. по розрахункових періодах за період з жовтня 2000 по 01.02.2004 року.
Проте з наданих позивачем та відповідачем розрахунків заборгованості вбачаються розбіжності щодо порядку зарахування надходжень грошових коштів за спожиту теплову енергію згідно договору № 1310166 по періодах, за які погашалася заборгованість, які позивач отримав від ГЮЦ КМДА протягом грудня 2000 року - серпня 2001 року в сумі 103 825,91 грн.
Позивачем зазначена сума була врахована як погашення заборгованості по оплаті за теплоенергію, яка існувала станом до 01.12.00 договором № 1310166 від 06.09.1999 року, та зобов'язання по погашенню якої виникло у відповідача внаслідок правонаступництва відповідача щодо Державної госпрозрахункової організації “Житло-інвест”. Зазначена сума надходжень грошових коштів спрямовувалась позивачем в погашення заборгованості, що виникла до 01.12.00 року, оскільки грошові кошти надходили без зазначення періоду, за який здійснено платіж.
Відповідач вважає, що сума 103 825,91 грн. має бути зарахована за період споживання теплової енергії згідно договору № 1310166 від 29.09.2000 року в межах строку позовної давності. Крім того, зазначена заборгованість у сумі 103 825,91 грн., що утворилась до 01.12.2000 р., відповідачем визначена як така, для стягнення якої сплинув строк позовної давності згідно статті 71 Цивільного кодексу Української РСР.
Позивач зазначив, що оскільки кошти в оплату за теплову енергію надходили без чіткого призначення платежу, то суми надходжень спрямовувалися ним на погашення боргу за спожиту теплову енергію у попередні періоди.
Суд вважає правомірним зарахування позивачем коштів, отриманих від ГЮЦ КМДА в сумі 103 825,91 грн. за договором № 1310166, як погашення заборгованості, що існувала станом на 01.12.00 та зобов'язання по сплаті якої виникло у відповідача внаслідок правонаступництва.
Згідно пункту 7 розділу III Інструкції Національного банку України про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 29.03.2001 р. № 135 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 р. за № 368/5559 реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж.
Відповідачем не надано суду доказів здійснення оплати за теплову енергію за договором № 1310166 із зазначенням в призначенні платежу періоду, за який здійснено платіж.
Оскільки відповідач не вказав період, за який сплачується заборгованість, суд вважає, що позивач правомірно зараховував суми надходжень на погашення заборгованості за теплову енергію, що виникла станом на 01.12.00, починаючи з моменту її виникнення.
З наданих сторонами розрахунків заборгованості вбачається існування розбіжності на 1 353,65 грн. на користь позивача - суми нарахувань за спірний період по процентних співвідношеннях розподілу загальної кількості Гкал, які визначені у Додатку № 3 до договору. Оскільки позивачем не надано обґрунтованого розрахунку на підтвердження нарахувань на зазначену суму, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 1 353,65 грн. основного боргу підлягають залишенню без розгляду.
На день вирішення спору відповідач в добровільному порядку не сплатив на користь позивача 187 225,04 грн. заборгованості за договором № 310166 від 29.09.00.
Відповідно до пункту 10 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 436-ІV правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання ним чинності, крім випадків, коли в договорах до 01.01.04 була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.03 № 436-ІV передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Таким чином, до регулювання питання відповідальності відповідача за правопорушення, що виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, тобто до 01.01.2004 р., слід застосовувати норми Цивільного кодексу Української РСР. Однак, у відповідності до пункту 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України слід застосовувати правила строку позовної давності, встановлені Цивільним кодексом України, оскільки встановлений Цивільним кодексом Української РСР строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України, тобто до 01.01.04. Щодо регулювання питання відповідальності відповідача за правопорушення, які виникли після 01.01.2004 р., слід застосовувати норми Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 212 Цивільного кодексу Української РСР, частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
За змістом статей 178, 179 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язання можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом або пенею), зокрема, у разі прострочення виконання. Забезпечення виконання зобов'язання шляхом стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено статтями 549-552 Цивільного кодексу України.
Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України встановлена позовна давність в один рік, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Пунктом 6 додатку № 4 до договору № 1310166 від 29.09.00 передбачено, що на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.
Позивачем розмір пені розраховано відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яким встановлено, що розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Наданий позивачем уточнений розрахунок пені з 22.11.02 по 23.02.04 в сумі 39 237,1 грн. здійснений з порушенням статті 72 Цивільного кодексу Української РСР, якою передбачений шестимісячний скорочений строк позовної давності для стягнення пені за правопорушення, що існувало до набрання чинності Цивільним кодексом України, пунктом 1 частини 2 статті 258 якого передбачений річний строк позовної давності для стягнення пені.
Таким чином, у відповідності до пункту 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України з відповідача підлягає до стягнення 22 673,57 грн. пені, нарахованої в межах наданого уточненого розрахунку з 26.05.03 по 23.02.04 з урахуванням встановленого Цивільним кодексом України строку позовної давності, оскільки встановлений Цивільним кодексом Української РСР строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені за період з 26.05.03, враховуючи термін розрахунків за договором, не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України, тобто до 01.01.04.
З урахуванням того, що борг утворився саме внаслідок несплати населенням комунальних послуг, в тому числі електричної енергії, а також у зв'язку з залишенням позовних вимог щодо стягнення 1 353,65 грн. основного боргу без розгляду, суд зменшує суму пені, що правомірно нарахована за період з 26.05.03 по 23.02.04 у сумі 22 673,57 грн. до однієї третини. Таким чином, з відповідача підлягає до стягнення 7 557,86 грн. пені.
За змістом статті 214 Цивільного кодексу Української РСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Частиною 2 Прикінцевих положень Закону України “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР” встановлено, що зазначений закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Отже, на підставі вищезазначеного Закону та враховуючи те, що прострочення грошового зобов'язання відповідача перед позивачем виникло внаслідок несплати населенням комунальних послуг, в тому числі теплової енергії, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу та 3% річних, нарахованих на суму боргу за період з грудня 2000 року по грудень 2003 року, тобто до 01.01.2004 р., задоволенню не підлягають.
Що стосується відповідальності за порушення грошового зобов'язання по оплаті за договором № 1310166 від 29.09.00, що виникла з січня 2004 року, у вигляді суми, на яку зріс борг внаслідок інфляційних процесів та 3 % річних, то відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Чинне законодавство не звільняє боржника від цього виду відповідальності.
Таким чином, з відповідача підлягає до стягнення 1 100,94 грн. інфляційної складової боргу та 255,51 грн. 3 % річних за прострочення оплати за теплову енергію, спожиту в січні та лютому 2004 року.
Тому, позовні вимоги обґрунтовані, документально доведені та підлягають задоволенню в частині стягнення 187 225,04 грн. основного боргу, 7 557,86 грн. пені, 1 100,94 грн. інфляційної складової боргу та 255,51 грн. 3 % річних.
На думку апеляційної інстанції відповідач не спростував позовні вимоги і тому суд першої інстанції прийняв повністю обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно з'ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації та ремонту житлового фонду “Житло-Сервіс ” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 13.04.2004 р. в справі № 42/220 - без змін.
Справу № 42/220 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
10.06.08 (відправлено)