ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 35/13923.05.11
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Вініфрут"
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Тетра
Пак»
про визнання недійсними пункти 3.6 та 3.8 Угоди №51-07-65OD від 05.09.07
Суддя М.Є. Літвінова
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1. -предст. за довір.;
від відповідача: ОСОБА_2 -предст. за довір.
Рішення прийняте 23.05.2011, у зв'язку із оголошеною у судовому засіданні перервою на підставі ст.77 ГПК України, з 27.04.2011 по 23.05.2011.
У судовому засіданні 23.05.2011, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Вініфрут»до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Тетра Пак»про визнання недійсними пункти 3.6. та 3.8 Угоди №51-07-65OD від 05.09.07.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2011 порушено провадження у справі №35/139, розгляд справи призначено на 25.04.2011.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2011 на підставі ст.89 ГПК України виправлено описку в ухвалі суду від 28.03.2011 №35/139 в частині дати та часу судового засідання.
27.04.2011 через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов в якому останній заперечував проти позову у зв»язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
В судовому засіданні 27.04.2011 представник позивача подав суду документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №35/139 від 28.03.2011.
В судовому засіданні 27.04.2011, на підставі ст.77 ГПК України, оголошено перерву до 23.05.211.
В судовому засіданні 23.05.2011 з виходом до нарадчої кімнати оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін Господарський суд міста Києва, -
05.09.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземною відповідальністю «Тетра Пак»(продавець далі -відповідач) та Відкритим акціонерним товариством «Вініфрут»(покупець - далі -позивач) було укладено Угоду № 51-07-65OD (далі -Угода).
Згідно з умовами договору (п. 1.1) продавець продає, а покупець купує та зобов»язується сплатити за обладнання Тетра Пак, перераховане у специфікації, яка додається до цієї Угоди як Додаток 1.
Загальна вартість угоди 2 559 271,00 грн. без урахування ПДВ та інших відповідних та застосованих податків на час здійснення оплати, що підлягає корегуванню відповідно до розділу 3 Угоди (п.2.1 Угоди).
Згідно із п. 3.2. Угоди оплата має здійснюватись у гривнях банківським переказом на поточний рахунок продавця загальної вартості цієї Угоди, вказаної у п.2.1 таким чином:
п.3.2.1. 3,8% загальної вартості Угоди (що дорівнює 96 702 грн. на дату Угоди не вкл. ПДВ) впродовж 15 календарних днів після підписання цієї Угоди.
п.3.2.2. решта -96,2% загальної вартості Угоди (2 462 569 грн. На дату Угоди не вкл. ПДВ), має бути сплачено протягом 28 кварталів послідовними рівними платежами по закінченню кожного кварталу згідно з Додатком 2 до цієї Угоди.
Відповідно до п.3.6 Угоди сума, яка належить до сплати відповідно до пункту 3.2.1 та 3.2. цієї Угоди, має бути відкоригована на дату здійснення оплати покупцем відповідно до пункту 3.2.1 та 3.2.2 цієї Угоди, має бути відкоригована на дату здійснення оплати покупцем відповідно до нижченаведеної формули: Ap=Ai* (Rp/ri), де
Ap означає ціну на дату здійснення оплати;
Ai означає суму відповідно до пункту 3.2 цієї Угоди;
Rp означає офіційний курс обміну гривні на євро на дату здійснення оплати;
Ri означає офіційний курс обміну гривні на євро на дату цієї Угоди.
Така сума не підлягає корегуванню, якщо Rp/ri не менше за 1,01. В іншому випадку, сума, що визначена як вищенаведена, має бути обов»язковою для сторін та сплачуватись покупцем на дату здійснення оплати.
Згідно п.3.8 Угоди виставлення продавцем додаткових рахунків (кредит-нот) є підтвердженням зміни загальної вартості Угоди та також є підставою для зміни заборгованості та фіксує суму зміни такої заборгованості, якщо на протязі 10 (десяти) робочих днів дана сума, згідно рахунку (кредит -ноти) не буде письмово оскаржена, тоді заборгованість вважається узгодженою.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги про визнання недійсними п.3.6 та п.38 Угоди позивач вважає, що окремі пункти Угоди суперечать чинному законодавству та потребують їх приведення у відповідність згідно із нормами, встановленими законами України. Зокрема формування ціни у євро не може застосовуватись сторонами у договорі, так як такий розрахунок суперечить чинному законодавству та зміна істотної умови а саме ціни перерахунком за вказаною формулою (у пп.3.6 та 3.8 Угоди) не відповідає чинному законодавству України, що підставою для визнання зазначених пунктів Угоди недійсними відповідно до ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України.
Відповідач проти позову заперечує (відзив на позов).
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких -вимога про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Як вбачається із змісту ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно з ч. 1 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 189 ГК України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (ч. 2 ст. 189 ГК України).
Отже, чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить приписів щодо заборони на вираження грошових зобов'язань і визначення ціни продукції, робіт чи послуг в іноземній валюті.
Суд звертає увагу на те, що п.п. 3.6 та 3.8 спірної Угоди повністю відповідають вимогам наведених вище норм чинного законодавства, крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на виконання умов Угоди відповідач виставляв позивачу рахунки-фактури зі зміненою ціною.
За твердженням Позивача, п. 3.6 Угоди має бути визнаний недійсним, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства, а саме пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про удосконалення порядку формування цін”від 18.12.1998 № 1998 та ч. 1 ст. 192 ЦК України.
Суд з таким твердженням погодитися не може, виходячи з наступного.
В п.1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про удосконалення порядку формування цін”від 18.12.1998 № 1998 встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.
Вважати під час формування цін обгрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з п.1 Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34, валюта євро, так само як і долар США, віднесена до вільно конвертованої валюти, яка широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).
Суд звертає увагу на те, що жодних обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти до національної валюти при проведенні індексації плати за обладнання постановою Кабінету Міністрів України “Про удосконалення порядку формування цін”від 18.12.1998 № 1998 не передбачено.
Крім того, пунктом 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України передбачено встановлення виключно законами України статусу іноземних валют на території України. Оскільки вираження грошових зобов'язань у іноземній валюті є статусною ознакою іноземної валюти на території України, то заборона на це може бути встановлена виключно законами України.
За таких обставин суд приходить до висновку, що зміст пункту 3.6 Угоди не суперечить вимогам законодавства України.
Так само, не може бути визнаний недійсним з підстав невідповідності вимогам законодавства п. 3.8 Угоди, відповідно до якого виставлення Продавцем додаткових рахунків (кредит-ноти) є підтвердженням зміни загальної вартості Угоди та також є підставою для зміни заборгованості та фіксує суму зміни такої заборгованості. Якщо на протязі десяти робочих днів дана сума, згідно рахунку кредит-ноти не буде письмово оскаржена, тоді заборгованість вважається узгодженою.
Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частиною 2 ст. 632 ЦК України встановлено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Таким чином, зміна умов договору в односторонньому порядку не суперечить вимогам законодавства, якщо право вчиняти такі зміни передбачені безпосередньо договором.
Враховуючи те, що порядок зміни суми платежу за ініціативою відповідача врегульований безпосередньо п. 3.2.2 Угоди, то п. 3.8 Угоди відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя М.Є.Літвінова
Дата підписання
повного тексту рішення: 10.06.2011