ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 47/45509.06.11
За позовом Приватного підприємства “Тернопільська фірма “Будівельник”
До Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк”в особі
Тернопільської філії
Про про визнання кредитного договору таким, що вчинений з метою приховання іншого правочину
Суддя Станік С.Р.
Представники:
Від позивача не з'явилися
Від відповідача ОСОБА_1. -представник за довіреністю
В судовому засіданні 09.06.2011 судом на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання кредитного договору № 20/КВ-07 від 11.09.2007 в частині надання кредиту в іноземній валюті в сумі 561 998 дол. США таким, що вчинений з метою приховання іншого правочину, а саме договору позики коштів у національній валюті в сумі 2 809 989,00 грн., а також відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2010 було порушено провадження у справі № 47/455, розгляд справи було призначено на 19.10.2010р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.10.2010 за клопотанням представника позивача по справі призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, а провадження у справі №47/455 було зупинено до надходження до господарського суду міста Києва висновку судової експертизи та повернення матеріалів справи №47/455 до господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2011 у зв'язку із надходженням до господарського суду міста Києва матеріалів справи №47/455 та повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про повернення ухвали суду без виконання та неможливість проведення у справі №47/455 судової економічної експертизи, у зв'язку з її неоплатою позивачем, поновлено провадження у справі №47/455 та призначено її до розгляду на 09.06.2011.
В судове засідання 09.06.2011 з'явився представник відповідача, а позивач своїх представників -не направив, причин неявки представника не повідомив. Про проведення судового засідання позивач був повідомлений належним чином за адресою, вказаною ним у позові.
Суд враховуючи те, що позивачем було надано увесь необхідний обсяг документів, які на його думку є необхідними для вирішення спору, в судовому засіданні 19.10.2010 представник позивача надав суду пояснення по суті спору і позивач не був позбавлений процесуального права подати додаткові документи через канцелярію суду або направленням їх поштовим відправленням, а тому з метою дотримання процесуальних строків розгляду спору, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду справи № 47/455 без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, що передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
Вимоги позивача мотивовані тим, що відповідач, укладаючи з позивачем кредитний договір № 20/КВ-07 від 11.09.2007 в частині надання 561 998 доларів США для поповнення обігових коштів у іноземній валюті розумів, що іноземна валюта не може бути використана позивачем як засіб платежу на території України, маючи за мету одержання певної користі - отримання відсотків, запропонував позичальникові і уклав з ним кредитний договір в частині надання 561 998 доларів США для поповнення обігових коштів у іноземній валюті як спосіб приховання дійсного правочину, яким є позика коштів у національній валюті в сумі 2 809 989,00 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні 09.06.2011 проти вимог позивача заперечував, посилаючись на те, що згідно ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти в Україні, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом. Відповідно до ст.47,49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами, відповідно до закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент. Згідно умов кредитного договору № 20/КВ-07 від 11.09.2007 кредитні кошти позичальник може отримати у валютах визначених договором валютах, а тому за заявою позичальника (позивача) йому 12.09.2007 видано кредит в сумі 561 998,0 дол. США в еквіваленті національної валюти в сумі 2 809 989,00 грн., тобто відповідач виконав свої зобов'язання саме за зазначеним кредитним договором.
Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
11.09.2007 між позивачем ПП «Тернопільська фірма “Будівельник” як позичальником та відповідачем ТОВ “Український промисловий банк” в особі Тернопільської філії як кредитодавцем, укладений кредитний договір №20/КВ-07, відповідно до умов якого, банк надає позивачу кредит в грошовій формі на наступних умовах: сума кредиту становить 561 998 доларів США, кінцевою датою повернення кредиту є 07.09.2012 р., метою використання кредиту є придбання транспортних засобів (п.1.1.). Для обліку строкової заборгованості позивача за кредитом банк відкриває позивачу позичковий рахунок № 2063202300339/840 в Тернопільській філії ТОВ «Укрпромбанк», код банку в системі електронних платежів (МФО) 338738 (п. 2.1.). Надання кредиту може здійснюватися шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позивача № 2600001300339 в Тернопільській філії ТОВ «Укрпромбанк», код в системі електронних платежів (МФО) 338738 та шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позивача (у випадках, коли це дозволено чинним законодавством України) (п. 2.2.). Строк користування кредитом починається з моменту перерахування коштів з позичкового рахунку.
Відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору № 20/КВ-07 від 11.09.2007 р. сторони погодили графік погашення кредиту.
13.10.2009 р. сторони підписали додатковий договір № 20/2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору №20/КВ-07 від 11.09.2007 р., відповідно до п. 1.1. якого, станом на дату підписання цього додаткового договору прострочена заборгованість позивача за договором становить 61771,29 доларів США, позичальник зобов'язується сплатити вищезазначену суму простроченої заборгованості у строки згідно затвердженого графіку (додаток № 1 до цього договору).
Відповідно до виписки по особовому рахунку позивача, відповідач перерахував на користь позивача кредитні кошти, відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору № 20/КВ-07 від 11.09.2007 р., в сумі: 2 809 989,00 грн., що на день видачі за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 561 998 доларів США.
Платіжним дорученням № 23 від 12.09.2007 р. з поточного рахунку позивача було перераховано на рахунок ТОВ «А-техніка»грошові кошти в сумі 2 809 989,00 грн. за придбані транспортні засоби відповідно до договору № 0808/1 від 20.08.2007 р., що підтверджується також актом цільового використання кредиту по кредитному договору № 20/КВ-07 від 11.09.2007 р.
Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до вимог статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 192 Цивільного кодексу України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 339 Господарського кодексу України передбачено, що перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність, а їх проведення здійснюється в порядку встановленому Національним банком України.
При цьому, виходячи з норм вказаної статті, кредитування є одним з основних видів банківських операцій.
Відповідно до частини 1 статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян.
У відповідності до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також; на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Ця ж сама стаття дає визначення поняттю „кошти” - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статтею 35 Закону України “Про Національний банк України” встановлено, що гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Суб'єкт, який вимагає визнання правочину недійсним як укладеного з метою приховати інший правочин, повинен довести, що правочин укладений з такою метою.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.
При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину.
Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжності між волею та її зовнішнім виявом, стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них.
За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вищенаведене судом встановлено, що між позивачем ПП «Тернопільська фірма «Будівельник», як позичальником та відповідачем ТОВ “Український промисловий банк” в особі Тернопільської філії, як кредитодавцем укладений кредитний договір №20/КВ-07, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в сумі 561 998 доларів США. Відповідно до виписки по особовому рахунку позивача, відповідач перерахував на користь позивача кредитні коштів сумі: 2 809 989,00 грн., що на день видачі за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 561 998 доларів США. Згідно з вимогами Закону України „Про Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також: для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. При цьому, вказаний Закон хоча і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони, а відтак і не позбавляє Банк можливості на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.
Крім того, у своїй позовній заяві позивачем не наведено жодних нормативних актів, правовий аналіз яких дає підстави вважати укладену кредитну операцію такою, що проведена відповідачем з порушенням вимог встановлених діючим законодавством. Посилання позивача на ту обставину, що сторонами укладений кредитний договір в частині надання 561 998 доларів США як спосіб приховання іншого правочину яким є позика коштів у національній валюті в сумі 2 809 989,00 грн., тобто під іншим правочином в розумінні статті 235 ЦК України позивач розуміє укладення кредитного договору в гривні, а не в доларах США - судом, як підстава для визнання оскаржуваного договору удаваним, - відхиляється, оскільки валюта кредитування при укладенні кредитного договору не змінює виду цивільно-правових відносин, що виникли між сторонами.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що кредитний договір №20/КВ-07 від 11.09.2007 був укладений сторонами шляхом вільного волевиявлення, які самостійно визначили його умови, сторони досягли всіх істотних умов договору, зміст укладеного сторонами правочину відповідає вимогам закону, сторонами додержано встановлена законом форма угоди, під час укладання договору сторонами були додержані загальні засади цивільного законодавства, їх воля не була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, під час дії та виконання спірного кредитного договору між сторонами не встановлювались інші правовідносини, отже відсутні обставини та правові підстави вважати, що кредитний договір №20/КВ-07 від 11.09.2007, укладений між сторонами на надання кредиту в сумі 561 998 доларів США вчинений з метою приховання іншого правочину, а саме - надання позики коштів у національній валюті в сумі 2 809 989,00 грн., а тому суд визнає вимогу позивача про визнання кредитного договору №20/КВ-07 від 11.09.2007 удаваним правочином -незаконною, необґрунтованою, не доведеною належними та допустимими доказами та такою що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.Р. Станік
дата складання повного тексту рішення: 10.06.2011