Справа № 2-172/11
іменем України
07 липня 2011 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Черкашиної М.С.
при секретарі Терещенко О.В.
за участю позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку звернення до суду , поділ спільного майна подружжя, визнання за позивачкою права власності на ? частину житлового будинку та вселення її в спірний будинок,
встановив:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Свої вимоги мотивує тим, що із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі із 11.06.1991 року. За час подружнього життя за спільні кошти купили житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами. Договір купівлі-продажу був оформлений на чоловіка . Вартість зазначеного будинку становить 109 060 грн. У 2000 році між ними виникли нерозуміння, у зв»язку із чим розлучилися у судовому порядку. Але продовжували проживати разом у будинку до жовтня 2009 року. Угоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто. На даний час позивачка фактично проживає за адресою АДРЕСА_2 у будинку своїх покійних батьків разом із донькою. Відповідач їх не впускає додому, на добровільний розподіл майна не погоджується.
Під час розгляду справи у суді позивачка подала уточнюючу позовну заяву, у якій просить поновити пропущений строк звернення до суду із позовною заявою, пропущений із поважних причин, так як їй стало відомо лише у суді, що відповідач отримав свідоцтво про розірвання шлюбу . Вона ж вважала, що їх шлюб не розірваний, а лише перерваний, так як у її паспорті відсутній штамп про розірвання шлюбу і фактично вони після розірвання шлюбу у суді проживали однією сім»єю і вели спільне господарство. За цей час у період із 2000 по 2009 роки ними було побудовано гараж, погреб, кухню, сарай, туалет. Просить визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 разом із господарськими будівлями і спорудами, вселити її в даний будинок та зобов»язати відповідача надати їй ключі від вказаного будинку, стягнути із відповідача судові витрати.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1позовні вимоги підтримала у повному обсязі, на задоволенні позову наполягала.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні позов не визнали. ОСОБА_2 пояснив, що проживав із позивачкою у зареєстрованому шлюбі із 11.06.1991 року . 24 березня 2000 року розірвали шлюб у судовому порядку, а 26 квітня 2000 року він отримав свідоцтво про розірвання шлюбу у органах РАЦС. Після розірваня шлюбу з позивачкою спільного господарства не вели, однією сім»єю не проживали. Після розірвання шлюбу у 2001 році він побудував гараж та погреб, потім почав будувати літню кухню у 2002 році, а закінчив у 2010 році . З 2004 року позивач проживає з ОСОБА_4, з якою вели спільне господарство, а зареєстрували шлюб 09 лютого 2011 року, тобто до дня звернення позиваки із позовом до суду. Від даного шлюбу мають доньку, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 показали, що знають сторони у справі. Починаючи із 2001 року , коли розпочалося будівництво господарських будівель, вони допомагали відповідачу у будівництві. Позивачку в даному будинку під час будівництва не бачили, участі вона не приймала, так як проживала окремо в іншому будинку.
Свідок ОСОБА_8 показала, що є дочкою сторін. Із 2006 року вона проживала у будинку дідуся і бабусі по АДРЕСА_2, а її мати - ОСОБА_1 проживала з батьком у будинку АДРЕСА_1 . У серпні 2009 року пішла від батька. На даний час мати проживає по АДРЕСА_2. Щодо її відносин із батьком, то вони не дуже добрі. Батько участі у її вихованні не бере, лише сплачує аліменти.
Свідок ОСОБА_9 показав, що він є батько відповідача ОСОБА_2 Так, у шлюбі із позивачкою його син проживав із 1991 року по 2000 рік. Після розлучення із її сином, позивачка у справі жодної участі у будівництві не приймала, коштів не вкладала. Спільного господарства не велося, так як позивачка пішла жити у будинок своїх батьків.
Свідок ОСОБА_10 показала, що у 2003 році вони із чоловіком купили будинок і переїхали на вулицю, де проживають сторони. Бачила позивачку інколи біля спірного будинку, як вона виходить із будинку. Крім того, бачила як сторони йшли разом додому . Що ОСОБА_1 не проживає у будинку, свідку стало відомо, коли у жовтні 2009 році побачила його з іншою жінкою. Також свідок показала, що у спірному будинку жодного разу не була, також не може стверджувати яке саме майно було побудоване у період із 2000 по 2009 роки.
Свідок ОСОБА_11 показала, що позивачка була вчителькою її дітей. Років вісім назад почала спілкуватися із позивачкою і спілкуються до даного часу, приходила до неї на день народження в спірний будинок. Щодо обсягу спільного майна подружжя може пояснити, так як коли вони почали спілкуватися, вже був побудований гараж і погреб.
Свідок ОСОБА_12 показала, що познайомилися десь 1993-1994 роки із сторонами і надалі товаришували. Так, у 1998 році сторони разом купили будинок, гроші вкладали як позивачка, так і відповідач, разом робили ремонт у будинку. Речі в будинок сторони також купували разом. Після 2001 року сторони почали добудовувати господарські споруди. Останній раз була у них у гостях в 2007 році.
Свідок ОСОБА_13 показав , що із відповідачем знайомий із дитинства, був свідком на їх весіллі. Спілкувалися із 1991 по 1997 роки, потім із 1999 року по 2011 роки. У період шлюбу сторони купили будинок, але він був не придатний для проживання і потребував ремонту, який проводився до 2000 року. У 2000 році сім»я сторін фактично розпалася, сторони спільного господарства не вели. Після цього почало проводитися будівництво інших господарських будівель, свідок неодноразово бачив як будували відповідач з батьком, а позивачка участі не приймала.
Свідок ОСОБА_14 показав, що знає сторони із 1993 року. У 1998 році сторони купили будинок, який потребував ремонту. У 2000 році позивачка подала на аліменти, а відповідач подав позов про розірвання шлюбу. Після розлучення позивачка пішла проживати із спірного будинку до будинку батьків, а відповідач почав прибудову господарських будівель, без участі позивачки.
Свідок ОСОБА_15 показала, що працює разом із позивачкою вчителем у школі . Знає позивачку досить тривалий час. Із 2000 року інколи ходили додому до позивачки на обід. Разом відмічали свята. У 2000 році сторони разом почали будувати господарські будівлі. Будували як батько відповідача, так і батько позивачки. Після 2007 року у будинку сторін свідок вже не була.
Свідок ОСОБА_16 показала, що в період часу із 2000 по 2004 рік була депутатом Ворожбянської міської ради. У 2003 чи 2004 році у осінній період їй відомий факт того, що до неї звернулася ОСОБА_1 з приводу того, що відповідач повиймав із груби колосники. Депутат запропонувала звернутися їй із даного приводу у міліцію. Також їй відомо, що у будинку по АДРЕСА_1 в період із 2000 року по 2004 рік проводилися будівельні роботи. Але хто саме їх проводив, свідку невідомо.
Свідок ОСОБА_17 показала, що також працює разом із позивачкою вчителем у школі. Добре знає сторони у справі. За період спільного проживання сторони у справі купили будинок, робили ремонт. Знає, що сторони у справі були розлучені, але спільно проживали. Бачила відповідача, як він приходив декілька разів у школу до позивачки, але коли точно не пам»ятає. Також їй відомо, що позивачка пішла проживати у будинок своїх батьків, але коли точно також сказати не може.
Свідок ОСОБА_18 показала, що знає позивачку , так як ОСОБА_1 була класним керівником її дитини. Була у гостях у спірному будинку, а потім вже у будинку, де на даний час проживає позивачка. В перід коли проводилася будівництво після 2000 року , бачила батька позивачки, який допомагав у будівництві.
Свідок ОСОБА_19 показала, що вона і сторони у справі були однокласниками по школі і товаришували. За період спільного проживання із 1998 році сторони придбали будинок, проводили ремонтні роботи. Дані роботи проводив відповідач, його батько, а також батько позивачки. Те, що сторони офіційно розлучені, вона дізналася недавно.
Свідок ОСОБА_20 пояснила, що є депутатом Ворожбянської міської ради. Знає як позивачку, так і відповідача. Так, до неї 24 червня 2011 року звернувся відповідач за довідкою з місця проживання і на його запит вона видала таку довідку про факт спільного проживання відповідача ОСОБА_2 і ОСОБА_4 в будинку АДРЕСА_1 із 2004 року, так як ОСОБА_2 сказав, що саме з такого періоду він проживає новою сім»єю.
Свідок ОСОБА_21 показала, що із відповідачем ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі із 09 лютого 2011 року, до цього із 2004 року проживали у цивільному шлюбі у будинку АДРЕСА_1 і вели спільне господарство. Від подружнього життя мають доньку ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_5 року.
Заслухавши пояснення позивача, заперечення відповідача та його представника, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 11 червня 1991 року, що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ( а.с. 5).
Від подружнього життя сторони мають доньку - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ( а.с. 6).
Постановою Білопільського районного суду від 02 лютого 2000 року , із відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 стягнуто аліменти у розмірі ? частини від усіх видів заробітку щомісячно на утримання доньки ОСОБА_8 до її повноліття ( а .с. 97).
Рішенням Білопільського районного суду від 24 березня 2000 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 96).
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу виданим відділом РАГС Білопільського РУЮ серії НОМЕР_3 від 26 квітня 2000 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис за № 55 ( а.с. 35).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 березня 1998 року між ОСОБА_22 та ОСОБА_2, останній купив житловий будинок площею 34,5 кв.м. із прибудовами за адресою : АДРЕСА_1, посвідчений Білопільською державною нотаріальною конторою за № 530 ( а.с. 9).
Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 Сумської області зареєстровано право власності за відповідачем ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 10 березня 1998 року та зареєстрований в БТІ за реєстровим № 1051. Інвентаризаційна вартість будинку із господарськими спорудами на час звернення із позовом до суду становить 109 060 грн. (а.с .36 - 40).
Відповідно до записів будинкової книги, сторони у справі зареєстровані по АДРЕСА_1 ( а.с. 10-11).
Згідно довірки Ворожбянської міської ради від 24 червня 2011 року виданої ОСОБА_2 в тому, що він дійсно проживає в АДРЕСА_1 із 2004 року разом із ОСОБА_4 та веде із нею спільне господарство ( а.с.92 ).
Із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вбачається, що вони зареєстрували шлюб 09 лютого 2011 року у відділі РАЦС Білопільського РУЮ, актовий запис № 10, подружжю присвоєно прізвище ОСОБА_2 (а.с. 94).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , ОСОБА_5, народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 року , батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ( а.с.95 ).
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін. Крім того, дотримуючись принципу диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі .
Обов'язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крім того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Визначаючи норми матеріального права, що підлягають застосуванню та надаючи правову кваліфікацію фактично існуючим між сторонами по справі правовідносинам суд виходить з п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з яким він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Крім того з п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до п.1 розд. VІІ "Прикінцевих положень" СК України , зазначений Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01.01.2004 року. За загальним правилом дії законів і інших нормативно-правових актів у часі норми Сімейного кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності , тобто не раніше ніж 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які не існували на зазначену дату та відносин щодо майна подружжя придбаного в період до 01.01.2004 року положення цього Кодексу застосовуватись не можуть і зворотної дії не мають.
Оскільки спірні правовідносини виникли до набрання чинності Сімейного кодексу України, то суд вважає за необхідне застосувати законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до ст. 28 КпШС в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
У відповідності зі ст. 16 Закону України «Про власність», від 07.02.1991 року, який діяв на момент придбання ними будинку, визначалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю Української РСР.
Таким чином суд приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_1 має частку у спільно нажитому майні подружжя тобто у будинку АДРЕСА_1 .
Враховуючи те, що в даній правовій ситуації строк позовної давності закінчився ще до 01.01.2004 р., тому будь-які правила Цивільного кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2004 р.) про позовну давність, не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, а тому суд вважає за необхідне застосувати норми Цивільного кодексу України в редакції від 18.07.1963 року.
Відповідно до ст. 71 ЦК України ( в редакції від 18.07.1963 року) загальний строк для захисту права за позовом особи , право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 74 ЦК України ( в редакції від 18.07.1963 року) вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражним або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Відповідно до ст. 75 ЦК України ( в редакції від 18.07.1963 року) позовна давність застосовується судом, арбітражним або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Згідно зі ст. 11 КпШС України у тих випадках, коли для окремих вимог встановлено строк позовної давності, він обчислюється, якщо інше не встановлено законом, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Враховуючи вимоги ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, клопотання відповідача та його представника про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 у лютому 2000 року звернулася в суд із позовом про стягнення аліментів у розмірі ? частини усіх видів заробітку із ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_8 , який було задоволено . Позивачка не заперечує, що із 2000 року по травень 2011 року відповідач постійно сплачував аліменти на утримання доньки . Після цього, у березні 2000 року відповідач ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. У описовій частині рішенні вказано, що підставою для розірвання шлюбу як вказують сторони є те, що вони не зійшлися характерами, нема взаєморозуміння , примиритися не бажають. Пояснили, що раніше вже зверталися до суду із позовом про розірвання шлюбу, але на даний час вирішили, що разом жити сім»єю не можуть. Рішенням суду від 24 березня 2000 року позов ОСОБА_2 задоволено, шлюб розірвано. Рішення сторонами не оскаржуалося і набрало законної сили 04 квітня 2000 року (а.с.96-97 ).
За правилами ст. 44 КпШС України , шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану. Перебіг трирічного строку позовної давності для вимог про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя за змістом ст. 11 і ч. 3 ст. 29 КпШС обчислюється не з моменту розірвання шлюбу, а з дня, коли один з подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно, що мало місце після розірвання шлюбу.
Беручи до уваги те, що у березні 2000 року саме відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу , а в подальшому, 26 квітня 2000 року офіційно зареєстрував розірвання шлюбу у відділі РАЦС відповідно до ст. 44 КпШС, свідчить про небажання останнього проживати із ОСОБА_1 та вести спільне господарство. Крім того, як пояснила ОСОБА_1 вона звернулася до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання доньки, так як відповідач не завжди приносив додому заробітню плату, купував деякі речі окремо від сім»ї, тобто спільного сімейного бюджету не було. Крім цього, позивачкою в уточненні до позовної заяви вказано, що лише в суді їй стало відомо , що позивач отримав свідоцтво про розірвання шлюбу. Але це не відповідає дійсності, так як у попередній позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що відповідач вселив у будинок свою співмешканку, а на даний час вже дружину. Тобто позивачка знала про новий шлюб ОСОБА_2, а отже і про те, що шлюб між нею і відповідачем офіційно розірвано . Крім того, відповідач стверджує, що позивачка звернулась в суд 22 лютого 2011 року, після того, як він 09 лютого 2011 року офіційно зареєстрував інший шлюб із ОСОБА_4
Таким чином, в даному випадку у позивачки строк на захист порушеного права слід відраховувати з часу розірвання шлюбу, тобто право на позов виникло одночасно з набранням законної сили рішення про розірвання шлюбу 04 квітня 2000 року . Позивачкою ОСОБА_1 не наведено та не надано будь яких належних доказів поважності причини пропуску строку позовної давності. Із пояснень свідків у справі та фотографій не можливо зробити обгрунтовний висновок про поважність пропуску строку звернення до суду.
Тому, з урахуванням обставин та матеріалів справи, суд вважає необхідним відмовити у позові у зв'язку зі спливом позовної давності.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 29, 44 КпШС (в редакції 1963 року), ст.ст.74, 75, 76, 80, 84 ЦК України (в редакції 1963 року), п. 4,6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, ст.ст. 10, 15, 57-60, 209, 213-215 ЦПК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про розірвання шлюбу» за № 8 від 31 серпня 1979 року (з наступними змінами та доповненнями), суд,
вирішив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку звернення до суду, поділ спільного майна подружжя, визнання за ОСОБА_1 права власності на ? частину будинку, вселення її в спірний житловий будинок - відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 11 липня 2011 року.
Суддя