ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 36/155 08.06.11
До Київської міської ради
Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним
Суддя Т.Ю.Трофименко
Представники:
Від позивача ОСОБА_1 по довіреності б/н від 07.06.2011р.
Від відповідача не з?явився
В засіданні приймали участь
Обставини справи:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрРосБуд»до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки від 08.06.2010р. недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2011р. порушено провадження у справі № 36/155, розгляд справи призначено на 25.05.2011р.
У зв?язку з неявкою представника відповідача, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.06.2011р.
До початку розгляду справи 08.06.2011р. через канцелярію суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, в якому він проти позову заперечує.
Представник позивача в судовому засіданні 08.06.2011р. позовні вимоги повністю підтримав.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.05.2011р. було надіслано на адресу відповідача та 30.05.2011р. отримано її представником, що підтверджується його підписом на зворотному боці повідомлень про вручення поштового відправлення № 0103015246930.
На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що, зокрема, право розпорядження землями територіальної громади м. Києва, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить Київській міській раді.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 5 ст. 126 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрРосБуд»(далі позивач, орендар) та Київською міською радою (далі відповідач, орендодавець) 08.06.2010р. було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 23.04.2009р. № 349/1405, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.
Згідно п. 2.1 договору об'єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:
- місце розташування -перетин вул. Маршала Тимошенка та вул. Маршала Малиновського в Оболонському районі м. Києва;
- розмір -5 934 кв.м.;
- цільове призначення -для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом з благоустроєм прилеглого скверу;
- кадастровий номер - 8 000 000 000:78:151:0043.
З акту приймання-передачі, підписаного представниками сторін 10.09.2010р., вбачається, що орендар прийняв в користування визначену договором земельну ділянку.
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що позивач вважає, що при укладенні договору відповідач ввів позивача в оману, оскільки на переданій земельній ділянці розташована споруда підземної автостоянки, яка належить на праві власності будівельно-інвестиційній компанії «ПСП ЛТД», що унеможливлює використання позивачем земельної ділянки за цільовим призначенням, що, у відповідності до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Омана має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Згідно ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Суд відзначає, що відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Відповідно до вимог Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.07.2004р. № 457/1867 в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 23.04.2009р. №349/1405, до клопотання (заяви) про надання у користування земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування, а також документи з відомостями про зацікавлену особу згідно з переліком, визначеним у додатку 2 до цього Регламенту.
При цьому, ст. 4. Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві (далі Регламент) встановлює, що документи, що обґрунтовують розмір, призначення та місце розташування земельної ділянки, можуть бути надані у вигляді:
а) документів, самостійно підготовлених зацікавленою особою (мають обов'язково містити викопіювання з чергового плану міста), в тому числі шляхом отримання офіційної інформації про правовий статус, допустимі види забудови та інше використання земельної ділянки, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки;
б) документів, підготовлених підприємствами та організаціями, визначеними зацікавленими особами.
Зацікавлена особа самостійно визначає, у якому вигляді подаються документи, що обґрунтовують розмір, призначення та місце розташування земельної ділянки. Службовим особам органів державної влади та місцевого самоврядування забороняється надавати підприємствам та організаціям будь-які переваги в отриманні інформації про правовий статус, допустимі види забудови та інше використання земельної ділянки, єдині умови і обмеження забудови окремої земельної ділянки.
Стаття 7 Регламенту встановлює, що до клопотання (заяви) про передачу в оренду земельної ділянки обов'язково додаються:
а) викопіювання з чергового плану міста земельної ділянки, щодо якої звертається зацікавлена особа, та план земельної ділянки в масштабі 1:2000 або 1:500 з визначенням орієнтовних меж земельної ділянки;
б) інформація про бажане цільове призначення земельної ділянки;
в) інформація про основне функціональне призначення об'єкта інвестування (будівництва) та про його складові частини і бажані основні техніко-економічні показники об'єкта з визначенням основних характеристик його забудови (поверховість, площа, кількість мешканців для житлових будинків тощо);
г) інформація про правовий статус будівель чи споруд, якщо такі розташовані на земельній ділянці;
д) копії правовстановлюючих документів на земельну ділянку;
е) копії розпорядних документів про надання земельної ділянки (за відсутності правовстановлюючих документів).
Таким чином, при подачі клопотання до Київської міської ради позивач самостійно обрав спірну земельну ділянку та надав відповідні графічні матеріали.
Крім того, ст. 9 Регламенту визначає, що особи, які отримали відповідно до цього Регламенту згоду на розроблення документації із землеустрою, мають право звертатися із відповідним замовленням до землевпорядних організацій.
Умови і терміни розроблення документації із землеустрою визначаються договором, укладеним між замовником і виконавцем цих робіт (землевпорядною організацією).
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як вбачається з матеріалів справи, підписаний сторонами договір оренди земельної ділянки містить всі необхідні для такого типу договорів істотні умови, а сторонами були виконані всі необхідні дії для підписання вищевказаного договору.
Укладаючи договір, позивач не заперечував проти його умов. Отже, на момент укладення договору сторони досягли згоди з усіх пунктів оскаржуваного договору.
Відповідно до умов оскаржуваного договору оренди (пункт 2.3) земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.
Пунктом 1.1 договору визначено, що земельна ділянка передається за актом приймання-передачі.
Актом приймання-передачі було підписано як позивачем, так і відповідачем, в акті було зазначено, що сторони підтверджують, що земельна ділянка, зазначена в п.1 цього акту, передається в придатному для її використання стані.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано суду доказів укладення ним договору внаслідок введення його в оману відповідачем, а саме, внаслідок повідомлення позивачу відомостей, що не відповідають дійсності та замовчування обставин, які мають істотне значення для укладеного оскаржуваного договору та не доведений навмисний характер дій відповідача при укладенні оскаржуваного договору.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Повний текст рішення складено 14.06.2011р.