22.09.2006 Справа № 16/217
За позовом
відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії, м. Ужгород
до відповідача
акціонерного комерційного банку «Національний кредит», м. Київ в особі Закарпатської філії
про
повернення завданих збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 1816,57 грн.
Суддя О.В. Васьковський
Представники:
Від позивача
Меренич О.І. (дов. від 04.01.06)
Від відповідача
Захарович З.З. -головний юрисконсульт (дов. від 03.07.06)
СУТЬ СПОРУ: відкрите акціонерне товариство «Укртелеком», м. Київ в особі Закарпатської філії, м. Ужгород (далі -позивач) звернулося з позовом до акціонерного комерційного банку «Національний кредит», м. Київ в особі Закарпатської філії (далі -відповідач), враховуючи уточнення позовних вимог, про повернення завданих збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 1816,57 грн. за послуги згідно договору №6/1-99 від 29.04.1999р. на приймання платежів за телефонні переговори.
У судовому засідання представник позивача подав уточнення позовних вимог, а саме просить стягнути з відповідача завдані збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 1816,57 грн.
Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що відповідач був попереджений про намір розірвання договору з 31.12.05, однак банк продовжував і надалі здійснювати виконання договору і стягувати комісійну винагороду.
Відповідач позов не визнає мотивуючи тим, що договірні відносини не були припиненні, оскільки розірвання договору не допускається в односторонньому порядку, вимоги та претензії по виконанню договору позивачем не надсилалися, на цей момент здійснюється фактично виконання договору а позивач не відмовляється від цього.
У судових засіданнях 14.09.06, 20.09.06 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) оголошувалася перерва.
Відповідно до спільної заяви сторін, згідно із ч. 4 ст. 69 ГПК України, спір розглянуто у більш тривалий строк.
Рішення проголошено у відповідності до ч.2 ст.85 ГПК України. Повний текст рішення оформлено у відповідності до ст. 84 ГПК України та підписано 10.10.06.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та додатково подані докази, суд встановив:
29.04.1999р. між акціонерним комерційним банком «Національний кредит» та ЦОСПП «Сервісний центр» Укртелеком укладено договір №6/1-99 на прийняття платежів за телефонні переговори (далі -договір).
Відповідно до п.1.1. договору позивач доручає а відповідач приймає на себе зобов'язання своїми виробничими силами здійснювати приймання й перерахування платежів на користь позивача. За надані послуги, згідно із п.2.1.2. договору позивач зобов'язується сплачувати банкові комісійну винагороду в розмірі 1 % від загальної суми платежу. У п.6.1. договору сторони зазначили, що даний договір укладений на строк до 31 грудня 1999 року.
09.11.05 позивачем направлено відповідачу лист №01-14-4413, в якому повідомляє, що згідно п.3.1. договір припиняє свою дію з 31.12.05. Крім того, як випливає із змісту листа позивач запропонував відповідачу для заключення новий договір щодо приймання платежів. Проте, переддоговірних дій щодо погодження та укладення іншого (нового) договору сторони не вчиняли. Відповідач пояснив, що на отриманий від позивача проект договору, відповіді не надав, оскільки не придав цьому значення, адже проект був не підписаний і між сторонами був укладений договір.
Щодо розміру заборгованості між сторонами спір відсутній. Актом про звіряння сум прийнятих платежів від населення за послуги за період 01.01.06 по 04.07.06 комісійна винагорода банку складає 1816,87 грн. У зв'язку із цим, у відповідності до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та просить стягнути з відповідача 1816,57 грн.
Позов підлягає відхиленню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), який застосовується до даних правовідносин у силу ч.4 розділу ІX «Прикінцеві та перехідні положення » Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п.6.1. договору він укладений на строк до 31.12.1999р. Далі зазначається, що якщо на момент зазначеного терміну сторони не заявили про наміри розірвати договір або змінити його умови, він вважається пролонгованим на тих же умовах.
Згідно із ч.2 ст. 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Як вбачається із матеріалів справи, станом на 31.12.1999р. жодна із сторін не заявила про намір розірвати договір. Згідно із умовою п.6.1 договору, якщо на момент зазначеного терміну, а саме 31.12.1999р. сторони не заявили про намір розірвати договір або змінити його умови, він вважається пролонгованим на тих же мовах. Оскільки сторони договору визначили лише один термін, із цього випливає, що після 31.12.1999р. договір є укладеним на невизначений строк, адже іншого терміну чи строку дії договору у його змісті не має.
Відповідно до ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України, який застосовується до даних правовідносин у силу ч.4 розділу ІX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частина 4 ст. 188 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Позивач не звернувся до суду із заявою про розірвання договору, натомість просить стягнути з відповідача збитки у формі упущеної вигоди. Однак, правові наслідки, у вигляді відшкодування упущеної вигоди, як складової збитків, можливі лише у випадку порушення стороною зобов'язання (ст.611 ЦК України), чого позивач не довів.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, у зв'язку із чим у позивача відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати у сумі 102,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 69, 77, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Васьковський