Справа № 2-991/11
06 липня 2011 року м. Дніпропетровськ
Самарський районний суд м. Дніпропетровська
у складі:
головуючого судді Маштак К.С.,
при секретарі Федоренко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Дніпропетровська міська рада, Головне управління Держкомзему м. Дніпропетровська, Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на ѕ частини земельної ділянки згідно сумісної власності в майні подружжя та згідно спадщини за законом, -
14 березня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Дніпропетровська міська рада, Головне управління Держкомзему м. Дніпропетровська, Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на ѕ частини земельної ділянки згідно сумісної власності в майні подружжя та згідно спадщини за законом.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що згідно свідоцтва про право власності від 06 жовтня 2009 року, виданого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою м. Дніпропетровська, їй на праві приватної власності належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1. Згідно свідоцтва про право на спадщину від 06 жовтня 2009 року, виданого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальної конторою м. Дніпропетровська, їй на праві власності належить 1/6 частина згідно обов'язкової частки в спадкоємстві домоволодіння по АДРЕСА_1. Всього їй на праві власності належить 9/16 частин всього домоволодіння, а 7/16 частин домоволодіння згідно спадщини по заповіту належить ОСОБА_2 Домоволодіння складається з житлового будинку А-1 загальною площею 65,6 кв.м., житловою площею 50,6 кв.м., сараю Б, літнею кухнею В, вбиральнею Г, навіса Е та інших споруд № 1-5, І.
Позивач зазначає, що дане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 1181 кв.м., яка згідно державного акту на право приватної власності на землю, належить її чоловікову ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Земельна ділянка позивачем та померлим була приватизована в липні 1999 року під час спільного подружнього життя.
Позивач просить визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки як дружині в спільному сумісному майні подружжя, на ј частину як спадкоємцю першої черги після померлого чоловіка, а всього на ѕ частини земельної ділянки площею 885,75 кв.м. вартістю 291668,92 грн., розташованій по АДРЕСА_1.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти задоволенню позовних вимог, пояснила, що позов не підлягає задоволенню, оскільки згідно чинного законодавства вона має законне право як спадкоємець на 1/2 частину земельної ділянки після померлого ОСОБА_3
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В матеріалах справи містяться письмові пояснення державного нотаріуса ОСОБА_4
Суд, вислухавши пояснення сторін, представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22 травня 1963 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1, після реєстрації одруження присвоєно прізвище «ОСОБА_1», що підтверджується свідоцтвом про одруження від 22 травня 1963 року (серія НОМЕР_1) (а.с. 4).
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю від 25 серпня 1999 року, ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів 15 липня 1999 року № 1482, на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1181 га. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 (а.с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 січня 2009 року (актовий запис № 25) (а.с. 5, 35).
Згідно свідоцтва про право власності від 06 жовтня 2009 року, виданого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою м. Дніпропетровська, ОСОБА_1, яка проживає по АДРЕСА_1, і була подружжям ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належить право власності на Ѕ частку в спільному майні, придбаному подружжям за час шлюбу (а.с. 7).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 жовтня 2009 року, виданого Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальної конторою м. Дніпропетровська, на підставі ст. 1241 ЦК України спадкоємцем 1/8 частки майна ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є його дружина, ОСОБА_1, яка проживає в АДРЕСА_1. Свідоцтво про право на спадщину на 1/8 частку майна, або на 1/16 частину житлового будинку з господарчо-побутовими будівлями, видане ОСОБА_1 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 7/8 частки майна, або на 7/16 частин житлового будинку з господарчо-побутовими будівлями, видане ОСОБА_2 (а.с. 9).
Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1, ОСОБА_2 є власником 7/16 частки, ОСОБА_1 власником 9/16 частки домоволодіння. Сарай під літ. Д є самочинним будівництвом (а.с. 11).
З характеристики будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, вбачається, що житловий будинок А-1, прибудова А1-1, літня кухня В були побудовані в 1958 році, ганок а, козирок до а побудовані у 1980 році, сарай Б, погріб під Б, вбиральня Г у 1959 році, сарай Д у 1985 року та навіс Е у 1972 році (а.с. 14).
Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 08 грудня 2010 року, Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, після батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, посилаючись на те, що згідно ч. 4 ст. 120 Земельного Кодексу України при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди. У зв'язку з тим, що заповідач склав заповіт тільки на належну йому частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, та нічого не зазначив, щодо земельної ділянки, тому не можливо видати свідоцтво про спадщину на земельну ділянку в таких же частках, пропорційно до часток на житловий будинок (а.с. 15).
06.10.2009 року ОСОБА_1 звернулась до Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом обов'язкову частку в спадковому майні (а.с. 32).
06.10.2009 року ОСОБА_2 звернулась до Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с. 33).
07.04.2005 року ОСОБА_3 на випадок його смерті заповів належну йому частину домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_2, що підтверджується заповітом (а.с. 39).
Згідно витягу від 25.09.2009 року з реєстру прав власності на нерухоме майно власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки /реєстр № 1-3282 / 09.10.1958 / посвідчений Четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою (а.с. 48).
Згідно договору 1958 року про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності з числом кімнат від однієї до п'яти Виконком Придніпровської міської ради депутатів трудящих згідно рішення виконкому № 5/51 від 25 квітня 1958 року про відвід земельної ділянки надає громадянину ОСОБА_3 на праві безстрокового користування земельну ділянку під АДРЕСА_2. На наданій земельній ділянці забудовник зобов'язується побудувати житловий будинок у строк не пізніше 19 вересня 1962 року (а.с. 49-50).
Вказані вище спірні правовідносини регулюються Сімейним кодексом України, Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до вимог ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до ст. 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Відповідно до ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, прийняття спадщини.
Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до положень ст.ст. 6 та 22 Земельного кодексу України 1990 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок»одержана громадянином у приватну власність для будівництва, ведення селянського та особистого підсобного господарства земельна ділянка є його приватною власністю, оскільки йдеться про одержання громадянином частки із земельного фонду, а не про спільно нажите майно.
Таким чином, земельна ділянка, право користування якою виникло в одного з подружжя у зв'язку з реалізацією ним свого права на одержання частки із земельного фонду, не є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від часу її подальшої приватизації.
Оскільки ОСОБА_3 у 1999 році скористався своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки у власність шляхом приватизації земельної ділянки, яка перебувала в його користуванні, суд робить висновку, що підстав для задоволення позову немає.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у 1963 році. До того ж, ОСОБА_3 склав заповіт тільки на належну йому частину житлового будинку по АДРЕСА_1, а щодо земельної ділянки нічого не зазначив.
Згідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
З'ясовуючи джерело придбання земельної ділянки, суд виходить з того, що ОСОБА_3 придбав земельну ділянку шляхом її безоплатної приватизації, тобто її придбання відбулося не за спільні кошти подружжя, а шляхом використання особистого права ОСОБА_3 на безоплатну приватизацію землі у відповідності до Конституції України.
Верховний Суд України у п. 10 свого листа № 19-3767/0/8-08 від 29.10.2008 року, звернув увагу на те, що земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана у власність, та не є спільною сумісною власністю подружжя.
Таким чином, на думку суду вказана земельна ділянка не може бути спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона не придбалась за їх спільні кошти, а була набута ОСОБА_3 у власність шляхом її безоплатної приватизації.
Відповідно до вимог ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.
Відповідно до ч. 5 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Але зазначена норма матеріального права не може бути застосована до даних спірних правовідносин у зв'язку з тим, що ст. 61 СК України була доповнена ч. 5 даного змісту на підставі Закону України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя»11 січня 2011 року.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування»якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Відповідно до статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
Правило статті 1225 ЦК України про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.
Спадкодавець може передавати за заповітом частину належної йому земельної ділянки, тоді інша частина цієї ділянки спадкується за законом. У разі коли спадкодавець заповів всю земельну ділянку або її частину іншим особам, які не успадковували нерухоме майно, то спадкоємці мають право на земельну ділянку, на якій розміщено нерухоме майно та на частину ділянки, яка є необхідною для його обслуговування, незалежно від змісту заповіту. За такими правилами здійснюється й перехід права на землю при спадкуванні права на частину нерухомого майна.
За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, до складу якої входить право власності на земельну ділянку, зобов'язаний звернутися до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини для одержання свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК). Водночас таке свідоцтво не є правовстановлювальним документом щодо земельної ділянки, а тому спадкоємець після одержання свідоцтва має на його підставі оформити Державний акт про право власності на землю, який і вважатиметься правовстановлювальним документом.
Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Судом роз'яснювалось сторонам, представникам сторін положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.
Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи усі наявні докази по справі, досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено його на Ѕ частину земельної ділянки як дружині в спільному сумісному майні подружжя.
Оцінюючи всі докази, досліджені в ході судового засідання в їх сукупності, виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову і тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Дніпропетровська міська рада, Головне управління Держкомзему м. Дніпропетровська, Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на ѕ частини земельної ділянки згідно сумісної власності в майні подружжя та згідно спадщини за законом необхідно відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки в задоволенні позовних вимог судом має бути відмовлено, судові витрати, понесені позивачами не відшкодовуються.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 57, 60, 61 СК України, ст.ст. 81, 120 ЗК України ст.ст. 3, 11, 15, 16, 376, 1216-1223, 1225, 1226, 1241, 1245, 1258, 1261, 1267-1270, 1278, 1296-1299 ЦК України, ст.ст. 3, 4 -8, 10, 11, 18, 57 -60, 88, 169, 208, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю третіх осіб: Дніпропетровська міська рада, Головне управління Держкомзему м. Дніпропетровська, Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності на ѕ частини земельної ділянки згідно сумісної власності в майні подружжя та згідно спадщини за законом -відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий суддя: К.С. Маштак