79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
06.07.11 Справа № 5008/284/2011
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т. Б.
судді Бойко С. М.
Марко Р. І.
при секретарі судового засідання Н. Чорній
за участю представників сторін:
від позивача (апелянта) -не з'явився
від відповідача (апелянта) -не з'явився
від третьої особи (апелянта) -не з'явився
від третіх осіб -ОСОБА_2; ОСОБА_3
розглянув апеляційні скарги ОСОБА_4, АДРЕСА_2 б/н від 10.06.2011 р. та ТзОВ «Термінал-2004», м. Хуст, Закарпатська область б/н від 09.06.2011 р. та ОСОБА_6, АДРЕСА_1 б/н від 09.06.2011 р.
на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.05.2011 р. (суддя Ушак І. Г.)
у справі № 5008/284/2011
за позовом ОСОБА_4, АДРЕСА_2
до відповідача ТзОВ «Термінал-2004», м. Хуст, Закарпатська область
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_6, АДРЕСА_1
ОСОБА_2, АДРЕСА_3
ОСОБА_3, АДРЕСА_3
про визнання корпоративних прав учасника товариства з часткою 45 % статутного фонду
рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.05.2011 р. у справі № 5008/284/2011 визнано недійсним договір дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, у задоволенні позову ОСОБА_4, АДРЕСА_2 відмовлено повністю, з ОСОБА_4 стягнуто 65 грн. у доход державного бюджету України державного мита.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність у нього корпоративних прав на частку в статутному фонді товариства, оскільки судовими рішеннями у справі № 16/144 (2/59) встановлено неправомірність відчуження ОСОБА_6 згідно договору від 10.03.2008 р. у власність ОСОБА_4 частини (45 %) від частки у статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»в розмірі 75 %, якою вона не володіла. З цих підстав судом в порядку, передбаченому п. 1 ст. 83 ГПК України, визнано недійсним договір дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р., оскільки такий суперечить чинним на час його укладення нормам ст.ст. 147, 718 ЦК України, ст. 53 Закону України «Про господарські товариства».
У своїй апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов, посилаючись на те, що місцевим господарським судом безпідставно визнано преюдиціальними факти, встановлені судовими рішеннями у справі № 16/144 (2/59) господарського суду Закарпатської області, оскільки за змістом ч. 2 ст. 35 ГПК України не доводяться знову при вирішенні спору факти, які встановлені під час розгляду господарського спору, в якому беруть участь ті самі сторони, що в спірному випадку відсутнє. Скаржник посилається на те, що в справі № 16/144 (2/59) ОСОБА_4 не була стороною спору. Апелянт також не погоджується з висновком суду про встановлення судовими рішеннями факту щодо невнесення ОСОБА_6 вкладу в статутний фонд товариства, оскільки зазначений висновок не є встановленим фактом, а судженням суду у конкретній справі, зроблений у межах конкретних позовних вимог при оцінці поданих доказів. Скаржник покликається на наявність у нього законних підстав на визнання за ним корпоративного права учасника ТзОВ «Термінал-2004»з часткою 25 % статутного фонду, яке підтверджується укладеним з ОСОБА_6 договором дарування частини частки в статутному капіталі товариства від 10.03.2008 р., що відповідає вимогам діючого законодавства. Скаржник посилається також на ст.ст. 202, 328 ЦК України, які передбачають набуття права власності на підставі правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків, а також відсутність в спірному випадку підстав для визнання цього правочину недійсним чи нікчемним, зокрема, з підстав, на яких ґрунтувалася відмова товариства провести загальні збори товариства для внесення змін до статуту щодо нового учасника товариства -позивача. Скаржник також не погоджується з висновком суду про недійсність договору дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р., оскільки за умовами вказаного договору позивачу відчужено 45 % статутного капіталу товариства, що є меншим 50 % статутного капіталу, тобто частки ОСОБА_6, якою вона володіла на момент укладення договору згідно висновку суду першої інстанції. При цьому, апелянт вважає безпідставним надання місцевим судом оцінки іншому договору дарування частки, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на частку в розмірі 25 %, оскільки цей договір не є предметом спору в даній справі.
У своїй апеляційній скарзі відповідач просить рішення господарського суду Закарпатської області скасувати, а позовну заяву ОСОБА_4 залишити без розгляду, мотивуючи тим, що господарський суд за відсутності оригіналу договору дарування частини частки в статутному капіталі товариства від 10.03.2008 р. у рішенні від 24.05.2011 р. здійснив оцінку умов зазначеного правочину, відповідності їх вимогам чинного законодавства та визнав договір недійсним. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції повинен був залишити позов ОСОБА_4 без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України з огляду на відсутність оригіналу доказу по предмету доказування, а також відсутність позивача у судовому засіданні.
У своїй апеляційній скарзі третя особа -ОСОБА_6, просить також рішення господарського суду першої інстанції скасувати, а позов задоволити, посилаючись на ті ж самі підстави, що і позивач.
У відзиві на апеляційні скарги треті особи -ОСОБА_3 та ОСОБА_2, просять відмовити у задоволенні апеляційних скарг, зазначаючи, що судовим рішенням у справі № 2/59 від 06.08.2008 р. господарським судом Закарпатської області встановлено, що фактичний розмір частки ОСОБА_6 у статутному капіталі ТзОВ «термінал-2004»становить 50 %, отже, ОСОБА_6 вправі була відчужувати лише 50 % статутного капіталу ТзОВ «Термінал-2004», в той же час, 10.03.2008 р. за договорами дарування нею здійснено одночасно відчуження 70 % статутного фонду цього товариства, а саме ОСОБА_8 -25 % і ОСОБА_4 -45 %. В договорі дарування від 10.03.2008 р. зазначено, що від імені ОСОБА_6 діє ОСОБА_9 на підставі доручення від 25.05.2008 р., тобто без відповідних повноважень на дату укладення договору. Крім цього, треті особи зазначають, що як у справі № 16/144 (2/59), так і в даній справі брали участь одні і ті ж самі особи.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційних скаргах, відзиві на них, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно п. 1.1 укладеного між ОСОБА_6 через ОСОБА_9 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарований) договору дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р., предметом якого договору є передача дарувальником, який є власником частки у статутному капіталі товариства в розмірі 75 %, безоплатно у власність обдарованому частини (45 %) від цієї частки. Умови п. 1.3 вказаного договору містять відомості про ТзОВ «Термінал-2004», в тому числі про статутний фонд (капітал) та частку дарувальника у статутному капіталі товариства в розмірі 796 500 грн., що відповідає 75 % статутного фонду.
Таким чином, підставою для визнання за позивачем корпоративних прав учасника ТзОВ «Термінал-2004»з часткою 45 % статутного фонду є факт переходу до позивача цих прав згідно укладеного між ОСОБА_6 через ОСОБА_9 (дарувальник) та ОСОБА_4 (обдарований) договору дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р. При цьому, з пояснень ОСОБА_6 вбачається, що вказаний договір дарування частини частки у статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»укладено від її імені, як власника частки в розмірі 75 % статутного капіталу товариства.
Законодавчі акти, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, передбачають можливість переходу права на частку в статутному капіталі товариства, яка належить його учаснику, до інших осіб.
Зважаючи на п. 1 ст. 147 ЦК України та інші загальні норми цивільного законодавства, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може відчужуватись на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни та інших правочинів, наслідком яких є перехід права на відчужувану частку (її частину) від однієї особи до іншої (інших).
Такий перехід може відбутись як за волевиявленням учасника (продаж, дарування, міна частки тощо), так і з інших, незалежних від волевиявлення учасника підстав (звернення стягнення на частку, перехід права на частку до спадкоємців тощо). Вказаними нормами регулюються окремі практичні аспекти оформлення переходу права на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, який відбувається за волевиявленням власника (учасника, якому належить частка).
Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Передбачено також, що частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.
Відповідно до п. 5.1 статуту товариства, учасник має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам, а також третім особам, з дозволу зборів учасників. При цьому, учасники користуються пріоритетним правом отримання частки (її частини) пропорційно до їх часткової участі в статутному капіталі товариства.
Відповідно до п. 5.2 статуту товариства, частка учасника товариства може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.
Виходячи із змісту норм ст. 167 ГК України, відповідно до яких частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю визначає обсяг корпоративних прав відповідного учасника товариства, слід зазначити, що об'єктом відчуження частки у статутному капіталі є сукупність корпоративних прав учасника, які пов'язані з його участю у товаристві. Відповідно, розмір відчужуваної частки визначає обсяг корпоративних прав, які переходять до нового власника частки. Таким чином, учасник товариства з обмеженою відповідальністю може відчужити за договором дарування частку в розмірі, визначеному за ним у статутному фонді товариства.
У відповідності до ч. 2 ст. 87 ГК України частку учасника товариства становить його вклад, оцінений у гривнях.
Судом встановлено, що на час укладення спірного договору відповідно до п. 7.2 статуту ТзОВ «Термінал-2004»у редакції, затвердженій рішенням загальних зборів засновників від 22.08.2007 р., оформленого протоколом № 7, (державну реєстрацію змін проведено 22.08.2007 р. № 13191050005000052), визначено розподіл часток між учасниками товариства наступним чином: ОСОБА_3 -в розмірі 212 400 грн., що відповідає 20 % статутного фонду; ОСОБА_6 -в розмірі 796 500 грн., що відповідає 75 % статутного фонду; ОСОБА_2 - в розмірі 53 100 грн., що відповідає 5 % статутного фонду.
Разом з тим, рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.08.2008 р. у справі № 2/59, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.11.2008 р. та постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2009 р., визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Термінал-2004»від 22.08.2007 р., оформлене протоколом № 7, в частині розподілу часток учасників та зобов'язано ТзОВ «Термінал-2004»внести зміни до статуту товариства, яким відобразити внесок учасників до статутного фонду товариства наступним чином: фактичний внесок ОСОБА_3 в статутному фонді товариства становить 25 %, що відповідає сумі 265 500 грн., частка ОСОБА_2 в статутному фонді товариства становить 25 % і відповідає внеску на суму 265 500 грн., частка ОСОБА_6 становить 50 % і становить суму 531 000 грн. Зобов'язано ТзОВ «Термінал-2004»виконати необхідні дії, пов'язані із здійсненням державної реєстрації змін до статуту товариства в частині розподілу часток учасників.
Отже, судовим рішення від 06.08.2008 р. у справі № 2/59, яке набрало законної сили 04.11.2008 р. та є чинним на даний час, встановлено недійсність рішення загальних зборів учасників ТзОВ «Термінал-2004»від 22.08.2007 р., оформленого протоколом № 7, в частині розподілу часток серед учасників товариства, встановлено фактичні внески кожного з них до статутного фонду та, відповідно, частки у статутному фонді, в тому числі частку ОСОБА_6 -в розмірі 50 %. Рішення загальних зборів учасників від 22.08.2007 р., оформлене протоколом № 7, яке визнано недійсним судовим рішенням, є недійсним з моменту його прийняття, а отже не спричиняє передбачених ним наслідків щодо порядку розподілу часток у статутному капіталі.
Крім цього, спірний договір дарування від 10.03.2008 р., яким передбачено передачу ОСОБА_6 безоплатно у власність ОСОБА_8 частини (25 %) частки у статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004», а також аналогічний договір дарування від 10.03.2008 р., яким передбачено передачу ОСОБА_6 безоплатно у власність ОСОБА_4 частини (45 %) частки у статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004», були предметом розгляду і оцінки судом по справі № 16/144 (2/59) за заявою ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Закарпатської області від 06.08.2008 р. у справі № 2/59.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», у разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені ч. 1 цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально засвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально засвідчена копія документа про перехід чи передання частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений договір про такий перехід чи передання, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
Згідно ч. 2 ст. 75 Закону України «Про нотаріат», вірність копії документа, виданого громадянином, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису громадянина на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування чи підприємством, установою, організацією за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування громадянина.
Із наявних у матеріалах справи копій договору вбачається, що договір дарування частки в статутному фонді ТзОВ «Термінал-2004»ОСОБА_4, справжність підписів на якому не засвідчена нотаріально, є таким, що не може бути підставою для внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу учасників юридичної особи.
Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі серед відомостей, які повинні міститися, щодо юридичної особи, є, зокрема, перелік засновників (учасників) юридичної особи та їхні дані.
За змістом вищенаведених договорів дарування, ОСОБА_6 здійснила відчуження 70 % статутного капіталу ТзОВ «Термінал-2004»в той час, коли на цей момент її фактичний внесок становив 50 % статутного фонду товариства. Тобто, ОСОБА_6 подарувала майно (частки у статутному капіталі), яким не володіла і відповідно не вправі була відчужувати.
Крім цього, укладення договору про відчуження частки у статутному капіталі, не є достатньою умовою для переходу права на частку до іншої особи. Фактично, належність частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю певній особі засвідчується відомостями про товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також належним чином зареєстрованому статуті товариства. Тому перехід права на частку до іншої особи можна вважати завершеним з моменту внесення та державної реєстрації відповідних змін до статуту товариства, а також відомостей про товариство, що містяться у державному реєстрі.
Відповідно до ст. 145 ЦК України та ст. 59 Закону «Про господарські товариства», зміни до статуту товариства з обмеженою відповідальністю підлягають затвердженню загальними зборами учасників товариства. З аналізу наведених норм випливає, що правочин про відчуження частки вважається завершеним після затвердження загальними зборами учасників цих змін та подання державному реєстратору разом з документами, що засвідчують відчуження частки, ще й зміни до статуту товариства, належним чином оформлені та підписані учасниками, у яких відображено наслідки відчуження частки.
Крім цього, факт здійснення ОСОБА_6 внеску до статутного фонду в розмірі 265 500 грн. згідно прибуткового касового ордеру № 20 від 18.02.2008 р. не підтверджується належними та допустимими доказами, а судовими рішеннями встановлено, що станом на 18.02.2008 р. статутний фонд ТзОВ «Термінал-2004»був сформований повністю, і рішення щодо збільшення загального розміру статутного капіталу товариства загальними зборами товариства не приймалось.
Виходячи із наведеного, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що спірний по даній справі договір дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р. суперечить чинним на час його укладення нормам ст.ст. 147,718 ЦК України, ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», оскільки таким договором передбачено відчуження ОСОБА_6 у власність ОСОБА_4 частини (45 %) від частки у статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»в розмірі 75 %, якою вона не володіла.
До правочинів про відчуження частки у статутному капіталі товариства застосовуються загальні цивільно-правові вимоги укладення правочинів з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними правовими нормам, в тому числі Законом України «Про господарські товариства».
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За врегульованими у гл. 55 ЦК України правилами укладення договорів дарування, предметом договору дарування можуть бути в т.ч. майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього у майбутньому (ч. 2 ст. 718 ЦК України).
З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку, що спірний по даній справі договір дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р. всупереч вимог ст. 203 ЦК України укладено з порушенням норм чинного на час його укладення законодавства.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, є підставою недійсності такого правочину.
За таких обставин, місцевим судом правомірно застосовано в спірному випадку передбачені нормами п. 1 ст. 83 ГПК України повноваження та визнано недійсним договір дарування частини частки в статутному капіталі товариства від 10.03.2008 р., який укладено всупереч норм чинного на той час законодавства.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим товариством.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Таким чином, з вказаних підстав апеляційний суд не вбачає підстав для визнання за позивачем корпоративних прав учасника ТзОВ «Термінал-2004»з часткою 45 % статутного фонду, оскільки підстава набуття ним корпоративних прав учасника товариства -договір дарування частини частки в статутному капіталі товариства від 10.03.2008 р., суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим визнаний судом недійсним.
З наведеного місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ТзОВ «Термінал-2004» про визнання корпоративних прав учасника товариства з часткою 45 % статутного фонду.
Щодо посилання місцевого суду на ч. 4 ст. 35 ГПК України, згідно якої рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, то його слід виключити з мотивувальної частини рішення суду, оскільки справа № 16/144 (2/59) господарського суду Закарпатської області не є цивільної справою, про що йдеться у вказаній нормі. Проте, вказаний висновок суду не впливає на правильність прийняття рішення по суті, а тому не тягне за своїм наслідком скасування рішення місцевого суду.
Посилання апелянта (відповідача) на необхідність залишення позовної заяви без розгляду є безпідставним, оскільки застосування п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України можливе лише за наявності наступних умов, а саме: додаткові документи вважаються витребуваними, якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.
Скаржником не наведено мотивів, що витребовувані дані є необхідними для вирішення спору і їх відсутність унеможливлює вирішення спору по суті. При умові відсутності інших доказів, суд зобов'язаний вирішити спір по суті за наявних доказів про права і обов'язки сторін. В матеріалах справи наявна належним чином завірена копія договору дарування частини частки в статутному капіталі ТзОВ «Термінал-2004»від 10.03.2008 р. (а. с. 6 -13, т. 1).
Таким чином, наведене свідчить про відсутність, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України підстав для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки відсутність оригіналу договору та неявка представника сторони, не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 25.05.2011 р. у справі № 5008/284/2011 залишити без змін, апеляційні скарги ОСОБА_4, АДРЕСА_2, ТзОВ «Термінал-2004», м. Хуст, Закарпатська область та ОСОБА_6, АДРЕСА_1 -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С. М.
Суддя Марко Р. І.
Повний текст постанови виготовлений 14.07.2011 р.