01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"12" липня 2011 р. Справа № 6/060-11
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора м. Біла Церква в інтересах держави в особі управління комунальної власності Білоцерківської міської ради до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором оренди № 64 нежитлового приміщення від 25 лютого 2008 року,
Представники:
прокурора: Біньковська А.В. (посвідчення № 115 від 08.09.2009р.)
позивача: ОСОБА_2 (дов. № 12-1-27/771 від 17.06.2011р.);
відповідача: не з'явився.
У травні 2011 року Прокурор м. Біла Церква в інтересах держави в особі управління комунальної власності Білоцерківської міської ради звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором оренди № 64 нежитлового приміщення від 25 лютого 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди № 64 нежитлового приміщення від 25 лютого 2008 року, зокрема, щодо своєчасної та повної оплати орендної плати за період з травня 2010 року по квітень 2011 року включно, а тому на підставі умов договору та вимог Закону України “Про оренду державного і комунального майна” просить суд стягнути з відповідача 18 539,03 грн основного боргу з орендної плати та 1 295,37 грн пені, всього 19 834,40 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01 червня 2011 року порушено провадження у справі № 6/060-11 та призначено її до розгляду на 21 червня 2011 року.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 21 червня 2011 року представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 12 липня 2011 року.
У судовому засіданні 12 липня 2011 року прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач свого представника в судове засідання 12 липня 2011 року вдруге не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений ухвалами господарського суду Київської області від 01 червня 2011 року та від 21 червня 2011 року, що підтверджується штемпелем про відправку цих ухвал на їх звороті.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Установив:
25.02.2008 року між Управлінням комунальної власності Білоцерківської міської ради (далі - орендодавець за договором, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар за договором, відповідач у справі) було укладено договір оренди №64 (далі -договір).
Відповідно до п. 1 договору, орендодавець передає в оренду, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 46,36 кв.м., яке розташоване в одноповерховій нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_1, яке перебуває на балансі загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №4
Як визначено п. 2.1. договору, передача нежитлового приміщення в оренду вперше здійснюється за актом прийому-передачі.
Нежитлове приміщення вважається переданим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі. Ініціювання складання акта прийому-передачі про повернення об'єкта оренди покладається на орендаря. (п. 2.3. договору).
Згідно п. 3.5. договору, орендна плата сплачується по день фактичного звільнення приміщення та передачі його орендодавцю за актом прийому-передачі включно.
Відповідно до п. 10.1. договору, він діє з 01.02.2008 року по 31.12.2010 року.
Факт прийому - передачі нежитлового приміщення в оренду відповідачу підтверджується актом від 01 лютого 2008 року прийому-передачі, складеним і підписаним представниками сторін у відповідності з умовами договору оренди № 64.
Як свідчать матеріали справи, договір № 64 було припинено 31 грудня 2010 року у зв'язку із закінчення строку на який його було укладено.
Частиною 1 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Як свідчать матеріали справи, після закінчення строку дії договору - 31 грудня 2010 року, відповідач передав позивачу об'єкт оренди -12 січня 2011 року, що підтверджується актом від 12 січня 2011 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що після закінчення строку дії договору № 64 відповідач фактично користувався об'єктом оренди поза межами дії договору у період до 12 січня 2011, тобто до моменту передання об'єкту оренди за актом приймання-передачі майна від 12 січня 2011 року.
Судом досліджено, що укладений між сторонами договір оренди за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. За приписами п. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Також, судом встановлено, що орендоване приміщення є комунальним майном, а тому спірні правовідносини регулює Закон України "Про оренду державного та комунального майна".
Пунктом 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Відповідно п.п. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Пунктом 3.1., 3.3. договору сторонами погоджено, що розмір орендної плати визначається на підставі “Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна” і становить 1 569,94 грн. ( в т.ч. ПДВ 261,66 грн.) за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 15-го числа місяця, за який вона вноситься. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на офіційно встановлений індекс інфляції за поточний місяць.
З п. 8.3. договору вбачається, що сторони передбачили обов'язок орендаря сплатити заборговану суму орендної плати та пеню в повному обсязі включно по день фактичного звільнення орендованого майна та передачі його орендодавцю за актом-приймання передачі у разі припинення дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань та приписів ч. 1 ст. 530 ЦК України в частині оплати за оренду приміщення за договором не виконав.
Враховуючи час користування відповідачем орендованим майном, а саме, період заявлений позивачем (з травня 2010 року) та те, що орендоване приміщення позивачеві було повернуто 12 січня 2011 року, розмір орендної плати за період з травня 2010 року по 12 січня 2011 року становить 18 539,03 грн, яка розрахована відповідно до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786, зі змінами та доповненнями та Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.
Згідно ст. 759 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 283 ГК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. У відповідності ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Частиною 1 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За таких обставин суд вважає, що борг відповідача перед позивачем по орендній платі за договором № 64 у сумі 18 539, 03 грн, за період з травня 2010 року по 12 січня 2011 року, на час прийняття рішення не погашений, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 18 539,03 грн боргу підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 295,37 грн.
Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.
В частині 2 статті 217 Господарського кодексу України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).
Як визначено пунктом 8.2. договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,05% від суми недоплати за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки НБУ.
З поданого позивачем розрахунку пені та письмових пояснень № 12-5-23/38 від 22 квітня 2011 року вбачається, що позивач при розрахунку пені:
за жовтень 2010 року вираховував із суми боргу 13 124,18 грн за період з 16.10.2010р. по 31.10.2010р.;
за листопад 2010 року вираховував із суми боргу 15 385,68 грн за період з 01.11.2010р. по 30.11.2010р.;
за грудень 2010 року вираховував із суми боргу 17 653,96 грн за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р.;
за січень 2011 року вираховував із суми боргу 18 539,03 грн за період з 01.01.2011р. по 15.04.2011р.
Судом встановлено що вищезазначені суми включають в себе суми оренди приміщення за попередні місяці починаючи з травня 2010 року, тобто позивач здійснив розрахунок пені за суму боргу, яка включає в себе борг попередніх місяців.
Беручи до уваги п. 3.1. договору, розрахунки по договору проводяться помісячно до 15 числа місяця, то момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008 року у справі №15/360-07 та від 06.08.2009 року у справі №5/634-08.
Згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відтак, нарахування пені на суми боргу відповідно до розрахунку позивача, що включає в себе борг попередніх інстанцій суперечить ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України, оскільки пеня обрахована більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано по кожному місяцю окремо, а отже є необґрунтованим.
Для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).
Враховуючи строки виникнення зобов'язання з оплати орендних платежів за договором по кожному місяцю окремо (п. 3.1. договору), період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд здійснив розрахунок пені за наступні періоди:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
2187,0516.10.2010 - 15.11.2010317.7500 %0.042 %*28,47
2173,0516.10.2010 - 15.12.2010617.7500 %0.042 %*55,67
2165,2316.10.2010 - 15.01.2011927.7500 %0.042 %*83,66
2160,9016.10.2010 - 15.02.20111237.7500 %0.042 %*111,63
2186,8316.10.2010 - 15.03.20111517.7500 %0.042 %*138,69
2250,2516.10.2010 - 15.04.20111827.7500 %0.042 %*172
2261,5016.11.2010 - 15.04.20111517.7500 %0.042 %*143,42
2268,2816.12.2010 -15.04.20111217.7500 %0.042 %*115,27
885,0716.01.2011 - 15.04.2011 907.7500 %0.042 %* 33,45
всього882,26
Оскільки вірна сума пені, за розрахунком суду, за вказані періоди складає 882,26 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1 295,37 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 882,26 грн. Таким чином, в іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 413,11 грн пені, суд відмовляє.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідач у судові засідання не з'явився та не надав жодних заперечень стосовно заявлених вимог, не дивлячи на те, що був обізнаний стосовно розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
В силу ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Так, відповідно до ст.361 Закону України “Про прокуратуру”, представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, суд порушує справи за позовами прокурорів, їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення державних інтересів та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. №3-рп/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах»потрібно розуміти орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Однією з форм представництва, що визначено ч.3 вказаної норми, є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. При цьому, відповідно до ч.5 ст.361 Закону, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 18 539,03 грн основного боргу та 882,26 грн пені є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.
Приписами ч. 3 ст. 49 ГПК України передбачено, що державне мито, від сплати якого позивач звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Аналогічне положення міститься в п. 6.6. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” № 02-5/78 від 04.03.1998р., яким передбачено, що у разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.
Оскільки відповідач не звільнений від сплати державного мита згідно ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог..
Щодо вимоги прокурора про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно або грошові суми, що належить відповідачу суд зазначає, що дана заява не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не надано обґрунтування в чому саме не вжиття зазначеного заходу по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) на користь управління комунальної власності Білоцерківської міської ради (код 23570409) 18 539,03 грн основного боргу та 882,26 грн пені, а також 194,21 грн державного мита та 231,08 грн витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині позову про стягнення 413,11 грн пені відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Черногуз А.Ф.