01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
"30" червня 2011 р. Справа № 5/057-11
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
до Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради, м. Ірпінь
про стягнення 857075,21 грн.
за участю представників:
позивача:ОСОБА_1. -дов. від 23.12.2010р. № 174/10
відповідача:ОСОБА_2 -дов. від 15.06.2011р. № 139
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі - Позивач) до Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради (далі - Відповідач) про стягнення 857075,21 грн., з яких 627846,75 грн. основний борг, 48449,68 грн. пені, 132924,86 грн. інфляційних втрат та 47853,92 грн. три проценти річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 23.09.2009р. № 06/09-1588 БО-17 щодо здійснення повного розрахунку за поставлений газ у визначені договором строки.
Від позивача надійшов відзив на позовну заяву від 15.06.2011р. № 134, згідно якого відповідач суму основної заборгованості в розмірі 627846,75 грн. визнає повністю, а в частині вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних заперечив та просив суд відмовити в задоволенні вказаних вимог з підстав того, що заборгованість виникла у позивача внаслідок невідшкодування відповідачу з бюджету різниці між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво житлово-комунальних послуг, як це передбачено ч. 4 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Крім того, зазначає, що Комунально-побутове підприємство «Теплоенергопостач»є державним комунальним підприємством, фінансується з бюджету територіальної громади та на даний час перебуває в скрутному матеріальному становищі.
Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.
Представник відповідача, присутній в судовому засіданні, проти задоволення позову в частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в задоволенні позову в зазначеній частині позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 23.09.2009р. № 06/09-1588 БО-17 (далі -Договір), відповідно до умов якого постачальник - позивач зобов'язався передати у власність покупцю -відповідачу природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобов'язався прийняти від постачальника та оплатити природний газ (надалі -газ).
Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість (п. 4.4 Договору).
Згідно п. 6.1 Договору оплата вартості газу згідно п. 5.1 проводиться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009р. по 31.12.2009р., а в частині розрахунків за газ -до їх повного здійснення (п. 11.1 Договору).
Згідно п. 2 Додаткової угоди № 1 від 21.12.2209р. до Договору сторони дійшли згоди викласти п. 11.1 Договору в наступній редакції: «Цей договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.10.2009р. по 30.04.2010р., а в частині розрахунків за газ -до їх повного здійснення».
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу, а останній прийняв протягом жовтня - грудня 2009р. та січня -квітня 2010р. природний газ на загальну суму 2752846,75 грн., що підтверджується актами передачі-приймання природного газу від 31.10.2009р. на суму 53743,20 грн., від 30.11.2009р. на суму 376859,82 грн., від 31.12.2009р. на суму 638032,56 грн., від 31.01.2010р. на суму 812902,91 грн., від 28.02.2010р. на суму 491669,48 грн., від 31.03.2010р. на суму 331068,48 грн. та від 30.04.2010р. на суму 48570,30 грн., які підписані в двохсторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Проте відповідав в порушення своїх договірних зобов'язань за поставлений природний газ в строки встановлені договором в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 627846,75 грн. -різниця між перерахованими коштами та загальною вартістю поставленого природного газу.
Розмір зазначеної заборгованості підтверджується актом звіряння розрахунків між сторонами у справі, згідно якого сальдо станом на 19.04.2009р. на користь позивача складає суму 627846,75 грн. Зазначений акт підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств, завірена копії якого залучена до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо проведення повного розрахунку за поставлений природний газ у строки визначені договором, в зв'язку з чим за останнім на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 627846,75 грн. Доказів сплати зазначеної суми заборгованості відповідач суду не надав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення 627846,75 грн. заборгованості.
Оскільки відповідачем на протязі строку дії Договору було порушено строки виконання зобов'язання щодо здійснення розрахунків за поставлений природний газ, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунку позивача, інфляційні втрати нараховані за період з листопада 2009р. по березень 2010р. складають 132924,86 грн., три проценти річних з простроченої суми за період з 11.11.2009р. по 22.10.2010р. складають 47853,92 грн.
Здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних в заявлених до стягнення сумах підлягає задоволенню.
Крім того, позивач на підставі п. 7.2 Договору просить суд стягнути з відповідача за несвоєчасну оплату спожитого газу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення, яка за його розрахунком за період з 29.10.2010р. по 29.04.2011р. складає 48449,68 грн.
Пунктом 7.10 Договору передбачено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 11 числа відповідного місяця. При цьому, позивачем нараховується пеня в період з 29.10.2010р. по 29.04.2011р., протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п. 7.10 договору.
Так, в п. 7.10 Договору зазначено, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.
Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, ч. 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Слід зазначити, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п. 6.1 договору), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 11 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 11 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пунктом 7.10. Договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) нараховану на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.
Отже, умови пункту 7.10 договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 23.09.2009р. № 06/09-1588 БО-17 суперечать нормам ст.ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним не вимагається.
Водночас, закон, зокрема положення ст.ст. 260, 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України, не містить прямої вказівки на недійсність договору щодо зміни сторонами порядку обчислення позовної давності.
Відтак у суду, немає підстав для висновку, що пункт 7.10 договору від 23.09.2009р. № 06/09-1588 БО-17 є нікчемним в силу вимог ч. 2 ст. 215 ЦК та таким, що не вимагає визнання його недійсним у судовому порядку.
Водночас відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Таким чином, оскільки, пункт 7.10. договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 23.09.2009р. № 06/09-1588 БО-17 суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.
З огляду на зазначене, враховуючи період за який позивач нарахував пеню (29.10.2010р. по 29.04.2011р.) та вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України позивачем правомірно нараховано пеню лише на сум простроченого платежу в розмірі 48570,30 грн. по поставці, яка відбулась 30.04.2010р. за період з 29.10.2010р. по 11.11.2010р. в сумі 288,76 грн.
Оскільки нарахування пені на прострочені платежі за відповідний період згідно ч. 6 ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а розрахунок пені, здійснений позивачем, на прострочені платежі, за виключенням вищезазначеного, знаходиться поза межами такого шестимісячного періоду, суд відмовляє в задоволенні решти позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми пені в розмірі 48160,92 грн. з огляду на їх безпідставність.
Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 627846,75 грн. заборгованості, 132924,86 грн. інфляційних втрат, 47853,92 грн. трьох процентів річних та 288,76 грн. пені є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Визнати недійсним п. 7.10 договору поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 23.09.2009р. № 06/09-1588 БО-17, укладеного між Дочірньою компанією “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) та Комунально-побутовим підприємством «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради (08200, Київської обл., м. Ірпінь, вул. П. Комуни, 11, код ЄДРПОУ 32973584).
2. Позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Комунально-побутового підприємства «Теплоенергопостач»Ірпінської міської ради (08200, Київської обл., м. Ірпінь, вул. Паризької Комуни, 11, код ЄДРПОУ 32973584) на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 627846 (шістсот двадцять сім тисяч вісімсот сорок шість) грн. 75 коп. основного боргу, 132924 (сто тридцять дві тисячі дев'ятсот двадцять чотири) грн. 86 коп. інфляційних втрат, 47853 (сорок сім тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн. 92 коп. 3% річних, 288 (двісті вісімдесят вісім) грн. 76 коп. пені, 8089 (вісім тисяч вісімдесят дев'ять) грн. 14 коп. витрат по сплаті державного мита та 222 (двісті двадцять дві) грн. 73 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Подоляк Ю.В.