21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
11 липня 2011 р. Справа 7/206-09
за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 вручення
до: Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, м. Вінниця
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Вінницька обласна дирекція ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", м. Вінниця
про розірвання договору купівлі-продажу
Головуючий суддя Банасько О.О.
Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.
Представники
позивача: ОСОБА_1 - паспорт серія НОМЕР_2 виданий 07.12.2001 року.
ОСОБА_5- довіреність № б/н від 03.11.2008 року дійсна до 03.11.2011 року, адвокат, ( свідоцтво № 39 від 16.12.1993 року).
відповідача: ОСОБА_2 - паспорт серія НОМЕР_3 виданий 03.09.2007 року (присутній під час оголошення вступної та резолютивної частини рішення).
треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 - довіреність № б/н від 19.03.2010 року, посвідчення серія НОМЕР_4 виданий 28.08.2002 року.
ОСОБА_7 - представник, довіреність б/н від 19.04.2010 року, паспорт серія НОМЕР_5 виданий 06.11.2003 року.
Викликаний для дачі пояснень стосовно предмету спору в порядку ст.30 ГПК України ОСОБА_8: посвідчення УЦА НОМЕР_6 видане 06.05.2010 року.
Викликаний для дачі пояснень стосовно предмету спору в порядку ст.30 ГПК України приватний нотаріус ОСОБА_9: не з'явився.
Надійшла позовна заява про розірвання договору купівлі-продажу торгівельного комплексу б/н від 26.01.2007 року укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 та повернення у власність позивача об'єкта нерухомості, який являється предметом договору купівлі-продажу б/н від 26.01.2007 року.
Ухвалою від 10.08.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/206-09 та призначено до розгляду на 01.10.2009 року.
01.10.2009 року ухвалою суду залучено до участі у справі ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача. Вказана процесуальна дія зумовлена тим, що ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції є іпотекодержателем майна, що є предметом договору купівлі-продажу торгівельного комплексу б/н від 26.01.2007 року укладеного між СПД ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 (а.с.37-40, т.1).
Відповідач в судове засідання 01.10.2009 року не з'явився та не виконав вимоги суду щодо надання витребуваних доказів. При цьому до суду повернувся конверт з ухвалою суду про порушення провадження у справі яка надсилалась відповідачу з відміткою відділення поштового зв'язку "Доставляем. Закрыто.".
В зв'язку з неявкою в судове засідання 01.10.2009 року відповідача, неподання сторонами витребуваних документів, а також залученням до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції розгляд справи було відкладено до 29.10.2009 року.
29.10.2009 року до суду надійшли письмові пояснення ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції в яких останній посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог просить залишити їх без розгляду. При цьому у поясненні третя особа посилається на те, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах, оскільки об'єкт нерухомості (який є предметом договору щодо якого заявлено вимогу про розірвання) був придбаний ОСОБА_1, як фізичною особою і договір купівлі-продажу від 26.01.2007 року укладено між фізичними особами. Також третя особа вказує на те, що аналогічний позов вже розглядався господарським судом Вінницької області та Житомирським апеляційним господарським судом в результаті чого позов було залишено без задоволення (справа № 4/9-08/02-2) (а.с.96-109, т.1).
29.10.2009 року представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату мотивоване необхідністю підготовки заперечень на позовні вимоги. Одночасно представник відповідача у вказаній заяві не заперечує проти відкладення розгляду справи на іншу дату за межами строку встановленого ст.69 ГПК України (а.с.141, т.1).
З огляду на неможливість вирішення спору за наявними доказами, неявку відповідача та необхідності у витребуванні нових доказів розгляд справи було відкладено до 03.12.2009 року.
03.12.2009 року надійшли письмові пояснення ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції в яких останній підтримує свої твердження наведені в поясненнях від 29.10.2009 року вказуючи на те, що спір не підлягає розгляду в господарських судах в зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити (а.с.1-6, т.2).
З урахуванням необхідності витребування від Вінницького районного суду матеріалів цивільної справи № 22-2880/07 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу торговельного комплексу та стягнення збитків, а також належним чином засвідченої копії кредитної справи за кредитним договором № 79/МК/2005-840 від 06.10.2005 року укладеним між ВАТ КБ "Надра" та ОСОБА_1 розгляд справи було відкладено до 12.01.2010 року.
Ухвалою суду від 12.01.2010 року розгляд справи було відкладено до 02.02.2010 року в зв'язку з невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 03.12.2009 року щодо надання доказів.
26.01.2010 року до суду позивачем подано письмову заяву в якій останній, з поміж іншого, навів додаткову аргументацію в обґрунтування правомірності заявленого позову (а.с.4-7, т.3).
В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.01.2010 року по 04.02.2010 року на лікарняному розгляд справи 02.02.2010 року не відбувся.
З урахуванням наведеного, ухвалою від 05.02.2010 року справу було призначено до розгляду на 24.02.2010 року.
24.02.2010 року у зв'язку з неявкою відповідача, ненаданням ним витребуваних доказів, необхідністю повторного виклику в судове засідання представника банку філії "Надра", ОСОБА_8 та приватного нотаріуса ОСОБА_9, а також з метою витребуванням додаткових доказів розгляд справи було відкладено до 24.03.2010 року.
24.03.2010 року представником відповідача подано письмове заперечення на позов в якому останній позовні вимоги не визнає та просить провадження у справі припинити в зв'язку з її непідвідомчістю господарським судам з огляду на суб'єктний склад сторін спору (фізичні особи). Також у вказаному письмовому запереченні зазначається на тому, що розрахунок за договором було проведено у повному обсязі готівковими коштами в офісі нотаріуса перед підписанням договору купівлі-продажу б/н від 26.01.2007 року (а.с.56-57, т.3).
В судовому засіданні 24.03.2010 року оголошувались перерви до 26.03.2010 року та 29.03.2010 року.
Ухвалою суду від 29.03.2010 року зупинено провадження у справі № 7/206-09 в зв'язку з направленням матеріалів справи до слідчих органів та зобов'язано орган досудового слідства надіслати матеріали справи № 7/206-09 до господарського суду Вінницької області після прийняття відповідного процесуального рішення прийнятого згідно ст.97 КПК України з огляду на взаємовиключні та діаметрально протилежні твердження сторін відносно факту проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 26.01.2007 року, що дало суду обґрунтовано припустити наявність в діях однієї із сторін (ОСОБА_1 чи ОСОБА_2.) ознак складу злочину передбаченого ст.ст. 190, 192 КК України.
За результатами здійснення дослідчої перевірки в порушенні кримінальної справи відмовлено (а.с.78-95, т.4).
Ухвалою від 07.06.2011 року поновлено та призначено справу до розгляду 23.06.2011 року.
Однак 23.06.2011 року відповідач та викликані для дачі пояснень стосовно предмету спору в порядку ст.30 ГПК України ОСОБА_8 та приватний нотаріус ОСОБА_9 в судове засідання не з'явились, витребовуваних судом документів не надали, причин неявки та неподання документів не повідомили.
В судовому засіданні представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вінницька обласна дирекція ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в усній формі заявлено клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою суду від 23.06.2011 року розгляд справи відкладено до 11.07.2011 року.
В судове засідання призначене на 11.07.2011 року відповідач (ОСОБА_2.) не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання останній повідомлявся належним чином - ухвалою від 23.06.2011 року, яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною у позовній заяві (відповідач - ОСОБА_2 - АДРЕСА_1, 21027).
Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_7 вбачається, що місцезнаходженням відповідача значиться адреса, ідентична тій, що вказана в позовній заяві - АДРЕСА_1 (а.с.118-119, т.4).
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.
Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.
Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.
На першому примірнику ухвали від 23.06.2011 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.
Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Також стосовно неявки відповідача суд зауважує, що окрім надсилання відповідачу ухвали за адресою вказаною в позовній заяві - АДРЕСА_1 - суд здійснював повідомлення відповідача за іншою адресою - АДРЕСА_2 (місце попереднього проживання відповідача).
Також відповідачу надсилалась ухвала на адресу його представника - а/с 2144, м.Вінниця - в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення № 30874737, яке підтверджує факт вручення останньому ухвали від 23.06.2011 року і свідчить про його поінформованість про наявність в провадженні суду справи № 7/206-09.
Окрім того суд зауважує, що відповідач не з'явившись в судове засідання був присутнім під час оголошення вступної та резолютивної частини рішення, що підтверджує обізнаність останнього про час і місце судового засідання.
05.07.2011 року до суду надійшла заява третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору про заміну сторони у справі, а саме третьої особи - з Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції.
Розглянувши клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з наступного.
Відповідно до ст.25 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.
Стаття 59 ГК України визначає, що реорганізація може проводитися шляхом: злиття; приєднання; поділу; перетворення.
Разом з тим, слід наголосити на тому, що від процесуального правонаступництва слід відрізняти випадки, коли під час розгляду справи змінюється найменування сторони (позивача чи відповідача). У цих випадках реорганізація (злиття, приєднання, виділення, перетворення) суб'єкта господарювання не відбувається, оскільки зміна найменування не є підставою для реорганізації. Якщо після порушення провадження у справі найменування сторони змінилося і цю зміну зареєстровано в установленому порядку, сторона повинна подати суду відповідні документи про державну реєстрацію змін в установчих документах. Оскільки підстави для заміни сторони її правонаступником, викладені у вказаній вище статті ГПК, відсутні, суд на підставі поданих документів зазначає про зміну найменування сторони в рішенні або ухвалі (якщо справа завершується без винесення рішення).
Як вбачається із пункту 1.3 статуту підприємства публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" є правонаступником усіх прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль". При цьому із названого пункту статуту також випливає, що згідно з рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 14.10.2009 року банк змінив свою назву із відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".
За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
26.01.2007 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (б/н від 26.01.2007 року) торгівельного комплексу, який розташований по АДРЕСА_3 (а.с.10-11, т.1).
Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти торгівельний комплекс, який розташований по АДРЕСА_3 та сплатити суму грошей на умовах вказаних в п. 2.2 Договору.
Згідно п.п.1.2, 1.8 Договору нерухомість, що є предметом договору належить продавцеві на праві власності на підставі свідоцтва № 93 виданого виконавчим комітетом Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області 01.09.2005 року.
Відповідно до п.2.2 Договору продаж нерухомості вчинено за 681750,00 грн.. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення цього договору не підлягає. Розрахунки між сторонами відбудуться після отримання Покупцем кредитних коштів в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" протягом 3-х банківських днів.
В розділі 4 Договору сторони врегулювали взаємні права та обов'язки, зокрема Продавець зобов'язувався передати будівлі та споруди та документацію технічного характеру, попередити Покупця про права третіх осіб на майно, що відчужується, прийняти здійснену Покупцем оплату, зберігати майно у випадку, якщо право власності на майно перейде до Покупця раніше передання речі (п.4.1 Договору).
В свою чергу Покупець зобов'язувався сплатити суму грошей, вказану в п.2.2 Договору та прийняти продану нерухомість (п.4.2 Договору).
В розділі 5 Договору регламентовано перехід права власності в якому вказано, що право власності на відчужувану будівлю за домовленістю сторін виникає у Покупця з моменту державної реєстрації цього договору незалежно від розрахунку. Проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно покладено на Покупця (п.п.5.2, 5.3 Договору).
Вказаний договір 26.01.2007 року посвідчено того ж дня приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 95.
Як вбачається із матеріалів інвентаризаційної справи, яка витребовувалась судом, договір купівлі-продажу від 26.01.2007 року пройшов державну реєстрацію, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру правочинів.
Також судом встановлено, що реєстрація права власності на об'єкт нерухомості, що являвся предметом договору купівлі-продажу від 26.01.2007 року відбулась за ОСОБА_2 17.09.2007 року, що підтверджується відповідним реєстраційним посвідченням наявним в інвентаризаційній справі.
Як вбачається із змісту позовної заяви та письмової заяви від 26.01.2010 року позивач в обґрунтування позовної вимоги про розірвання договору посилається на істотне порушення його умов відповідачем, а саме непроведення розрахунку за придбаний об'єкт нерухомості. Вимога про зобов'язання відповідача повернути об'єкт нерухомості у власність позивача обґрунтована приписами ст.697 ЦК України.
В підтвердження факту відсутності проведеного відповідачем розрахунку позивач надав суду довідки Базового відділення ВОД ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 21.09.2007 року № 10-11/1-1051, від 25.09.2009 року № 10-11/1-2926, від 01.12.2009 року № 10-11/1-3199, від 22.01.2010 року № 10-11/1-59, від 16.02.2010 року № 10-11/1196, банківські виписки по особовому рахунку позивача тощо (а.с.14-18, 64-75, т.1, а.с.8, т.2, а.с.9, 28, т.3).
Слід зазначити, що згідно довідок органів ДПС у позивача відкрито рахунок в ОД "Райффайзен Банк Аваль" № НОМЕР_1 саме по якому і надавались вказані вище довідки банківської установи та виписки по особовому рахунку (а.с.8, 23, т.3).
В зв'язку з відсутністю проведеного розрахунку позивачем на адресу відповідача направлено претензію з пропозицією розірвати договір та відшкодувати завдані збитки невиконанням договору (а.с.26, 28, т.1).
За твердженням позивача відповідач відповіді на претензію не надав.
Відсутність згоди відповідача на розірвання договору в добровільному порядку спонукала позивача звернутись з відповідним позовом до суду.
Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З підписанням 26.01.2007 року сторонами договору між ним виникли правовідносини регулювання яких здійснюється § 1 (Загальні положення про купівлю-продаж) Глави 54 ЦК України (Купівля-продаж) (ст.ст.655-697 ЦК України).
Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 ЦК України (в редакції на момент укладення) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 1 ст.692 ЦК україни встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказувалось вище, в п.2.2 Договору сторони погодили ціну предмету договору та проведення розрахунків під відкладальною умовою - розрахунки між сторонами відбудуться після отримання Покупцем кредитних коштів в ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" протягом 3-х банківських днів.
Судом встановлено, що 29.12.2006 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 010/03-11/422 за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 135000,00 доларів США на придбання комерційної нерухомості (п. 2 вказаного договору). Згідно п.3.1 вказаного договору ОСОБА_2 зобов'язувався забезпечити передачу в іпотеку банку предмету іпотеки.
Із наданих представником третьої особи -ПАТ "Райффазен Банк Аваль" - документів вбачається, що ОСОБА_2 на підставі поданої ним заяви отримав 26.01.2007 року в банківській установі 681750,00 грн. (еквівалент 135000,00 дол.США).
26.01.2007 року між ВАТ "Райффайзенбанк Аваль" та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки б/н відповідно до якого Іпотекодавець в забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору передав в іпотеку торгівельний комплекс по АДРЕСА_3 (а.с.60-75, т.3).
Як вказувалось вище, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідач (ОСОБА_2.) всупереч п.2.2 договору купівлі-продажу б/н від 26.01.2007 року торгівельного комплексу, який розташований по АДРЕСА_3 не провів розрахунок за придбаний об'єкт нерухомості.
Разом з тим в письмових запереченнях відповідача які було подано в судовому засіданні 24.03.2010 року останній вказує на те, що станом на 26.01.2007 року, тобто на день укладання спірного договору, торгівельний комплекс по АДРЕСА_3, який є предметом спірного договору, знаходився в іпотеці, в якості забезпечення зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_8, у розмірі 80000 доларів США, яке виникло внаслідок виконання ОСОБА_8, у відповідності до умов договору поруки № 15/11/2006/79 від 15.11.2006 року, зобов'язання ОСОБА_1 перед ПАТ КБ "Надра" за кредитним договором № 79/МК/2005-840 від 06.10.2005 року, що підтверджується витягом з державного реєстру іпотек № 11017392 від 26.01.2007 року. Також відповідач вказує на те, що у ОСОБА_1 були інші грошові зобов'язання перед ОСОБА_8, які виникли з підстав відносин позик між ними, а також те, що договір купівлі - продажу від 26.01.2007 року укладався за згодою ОСОБА_8, як іпотекодержателя, про що ним особисто 26.01.2007 року приватному нотаріусу Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_9 була надана відповідна заява.
Як вказує відповідач, оскільки кошти для придбання торгівельного комплексу надавались йому ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором від 29.12.2006 року № 010/03-11/422, умови якого передбачали передачу в іпотеку придбаного об'єкту нерухомого майна, укладання договору купівлі-продажу від 26.01.2007 року було можливо лише після припинення іпотеки ОСОБА_8.
За твердженням відповідача кредитні кошти готівкою, були привезені працівником банку безпосередньо до офісу приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_9 та були передані ОСОБА_2 перед підписанням договору купівлі - продажу. Також відповідач зазначає, що розрахунок за договором був проведений, у повному обсязі, одночасно з підписанням договору, в офісі нотаріуса, кошти, у доларах США готівкою, були передані ОСОБА_2 ОСОБА_1, який одночасно провів розрахунок з ОСОБА_8 за власними зобов'язаннями. В зв'язку з виконанням зобов'язання забезпеченою іпотекою, ОСОБА_8 надав заяву про припинення іпотеки торгівельного комплексу, що дало можливість укласти договір іпотеки вказаного нерухомого майна між ОСОБА_2 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
Як встановлено судом із матеріалів справи 06.10.2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ АКБ "Надра" укладено договір кредитної лінії № 79/мк/2005-840 за умовами якого ОСОБА_1 відкрито кредитну лінію у розмірі 80000,00 доларів США терміном на 60 місяців з 06.10.2005 року по 06.10.2010 року (а.с.123-125, т.2).
Одночасно укладено договір іпотеки відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку торгівельний комплекс по АДРЕСА_3 (а.с.121-122, т.2).
Із матеріалів кредитної справи наданої ВАТ КБ "Надра" випливає, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов'язання за договором кредитної лінії № 79/мк/2005-840 внаслідок чого Банк звертався до нього з претензіями від 03.05.2006 року № 16-1602, від 12.05.2006 року № 16-1716, від 19.08.2006 року № 36-02/00-3378 (а.с.142-147, т.2). 28.09.2006 року Банк звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису з метою стягнення кредитної заборгованості в загальному розмірі 66171,31 дол.США (а.с.148, т.2).
15.11.2006 року між ВАТ АКБ "Надра" та ОСОБА_8 укладено договір поруки № 15/11/2006/79 згідно з яким ОСОБА_8 поручився перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за договором № 79/мк/2005-840 від 06.10.2005 року (а.с.139, т.2).
Згідно квитанцій від 15.11.2006 року та від 25.01.2007 року ОСОБА_8 (вказаний як платник ) здійснено перерахування грошових коштів в розмірі 69526,73 дол.США (а.с.149-150, т.2). Слід вказати, що в графі "Призначення платежу" у вказаних квитанціях зазначено про погашення кредиту і відсотків згідно кредитного договору № 79/мк/2005-840 та договору поруки № 15/11/2006/79 через поручителя.
16.11.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено договір іпотеки за умовами якого з метою забезпечення зобов'язання , що виникло у іпотекодавця перед іпотекодавцем за договором поруки № 15/11/2006/79 ОСОБА_1 передав ОСОБА_8 в іпотеку торгівельний комплекс по АДРЕСА_3 (а.с.26-27, т.3).
При цьому судом встановлено, що ВАТ КБ "Надра" листом від 15.11.2006 року № 26-02-01/01-4210 надав згоду на передачу в наступну (повторну) іпотеку предмета іпотеки в забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_8 за договором поруки укладеним між Банком та ОСОБА_8 15.11.2006 року (а.с.153, т.2).
25.01.2007 року ВАТ КБ "Надра" листом № 36-02/00-950 зняло заборону відчуження накладену на предмет іпотеки в зв'язку з виконання ОСОБА_1 в повному обсязі своїх зобов'язань перед Банком за договором № 79/мк/2005-840 (а.с.152, т.2).
Наявність встановлених фактів в сукупності привела суд до висновку про наявність в діях однієї із сторін (ОСОБА_1 чи ОСОБА_2.) ознак складу злочину передбаченого ст.ст. 190, 192 КК України в зв'язку з чим провадження у справі було зупинено, а матеріали справи надіслані до слідчих органів про що вказувалось вище.
Із постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 26.05.2011 року слідує, що в результаті проведення опитування о/у СДСБЕЗ ВМУ УМВС України у Вінницькій області ОСОБА_11 ОСОБА_2 вказав на проведення розрахунку з позивачем за придбаний об'єкт нерухомості в сумі 135000,00 доларів США після чого було знято арешт ВАТ АКБ "Надра" на торгівельний комплекс. Опитаний ОСОБА_1 заперечив факт отримання грошових коштів від ОСОБА_2, а опитаний нотаріус ОСОБА_9 вказала, що розрахунок в її кабінеті не проводився (а.с.89-95, т.4).
В судовому засіданні 11.07.2011 року громадянин ОСОБА_8 в усних поясненнях підтвердив свою присутність при укладенні договору від 26.01.2007 року та факт проведення розрахунку ОСОБА_2 з ОСОБА_1. Також ОСОБА_8 вказав, що після проведення розрахунку ОСОБА_2 з ОСОБА_1 він одразу отримав від останнього грошові кошти в рахунок боргу, який виник внаслідок погашення ОСОБА_8 боргових зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 06.10.2005 року № 79/мк/2005-840.
Разом з тим заперечення відповідача, інформація відображена в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, пояснення ОСОБА_8 щодо проведення відповідачем розрахунку за об'єкт нерухомого майна оцінюються судом критично та не можуть бути взяті до уваги виходячи з наступного.
В п.3. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року № 02-5/422 "Про судове рішення" вказано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до п.п.2, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приписами ст.33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст.34 ГПК України "Належність та допустимість доказів" господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Під допустимістю доказів розуміють те, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Як вбачається із матеріалів справи № 7/206-09 предметом доказування у цій справі є факт проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 26.01.2007 року. При цьому слід наголосити, що умовами вказаного договору сторони не погодили форму та порядок проведення розрахунків (готівковий чи безготівковий розрахунок тощо). Крім того в договорі не зроблено посилання на проведення розрахунків між сторонами при його укладенні.
Як вказувалось вище, позивач на підтвердження відсутності проведених розрахунків зі сторони відповідача надав суду ряд письмових доказів (довідки банку, виписки банківських установ тощо), в той час як твердження відповідача та ОСОБА_8 про проведення розрахунку не підтверджуються відповідними допустимими засобами доказування. Фактично твердження відповідача про проведення розрахунку ґрунтується лише на його письмовому поясненні, яке з огляду на встановлені обставини справи носить виключно суб'єктивний характер.
Дійшовши висновку про необґрунтованість заперечень відповідача суд врахував наступні приписи законодавства.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ бухгалтерського обліку це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч.1 ст.9 вищевказаного Закону).
Згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
В даному випадку, суд вважає, що купівля-продаж об'єкту нерухомості являється господарською операцією проведення розрахунку за який повинно фіксуватись відповідними первинними бухгалтерськими документами, серед яких, зокрема квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення тощо, які відповідачем суду не надано.
Беручи до уваги викладене вище суд дійшов висновку про те, що вимога про розірвання договору підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірвано на вимогу однієї із сторін достроково з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 188 Господарського кодексу, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про те, що намір змінити або розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.
Як вказувалось вище, позивач перед зверненням з позовом до суду звертався до відповідача з пропозицією про розірвання договору.
Слід вказати, що навіть недотримання стороною зазначеного порядку при наявності встановлених законом або договором матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови у захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечило б приписам статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, та статті 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, про припинення правовідношення. Вказана позиція знайшла своє відображення в п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року".
Стаття 610 Цивільного Кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п.1 ч.1 ст.611 Цивільного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Слід вказати, що сторона, яка ставить питання про розірвання договору з наведеної вище підстави, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена як у вигляді реальних збитків або упущеної вигоди.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
В даному випадку суд вважає наявним для позивача збитків, які полягають в тому, що відповідачем не було проведено оплату згідно укладеного договору від 26.01.2007 року.
Вказане свідчить про несумлінне виконання відповідачем обов'язків покладених на нього за договором і порушення його умов.
Вказані обставини в сукупності приводять суд до висновку про підставність та правомірність позовних вимог позивача в частині розірвання договору, оскільки свідчать про наявність факту порушення договору зі сторони відповідача, яке призвело до того, що позивачем не отримано того результату, на який він розраховував при укладенні договору, що на думку суду є поважною причиною для розірвання договору.
Розглянувши вимогу про зобов'язання відповідача повернути у власність позивача торгівельний комплекс загальною площею 385,9 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_3 обґрунтованої приписами ст.697 ЦК України суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Згідно ст.697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця.
Аналіз вказаної статті приводить до висновку, що підставою для застосування ч.2 ст.697 ЦК України є прострочення оплати покупцем товару, право власності на який зберігається за продавцем, а також ненастання обставин, що за умовами договору були підставами виникнення права власності у покупця.
Разом з тим, як вказувалось вище, п.5.2 Договору встановлено, що право власності на відчужувану будівлю за домовленістю сторін виникає у Покупця з моменту державної реєстрації цього договору незалежно від розрахунку.
Матеріалами інвентаризаційної справи підтверджується як державна реєстрація договору від 26.01.2007 року, так і оформлення відповідачем права власності за собою виходячи з чого слідує, що на момент заявлення даного позову, позивач не являється власником майна вимогу про повернення якого він ставить.
Наведене виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів ч.2 ст.697 ЦК України.
Прийшовши до такого висновку суд врахував правові позиції щодо застосування ч.2 ст.697 ЦК України в постановах Вищого господарського суду України від 06.06.2006 року у справі № 2-29/4957-2006, від 11.10.2007 року у справі № 2-309/2007
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного належного та допустимого доказу в спростування позовних вимог позивача щодо розірвання договору.
Заперечення відповідача викладені в його письмових поясненнях не є переконливими та спростовуються нормами законодавства наведеними вище та матеріалами справи.
Посилання відповідача, а також третьої особи про те, що спір не підлягає розгляду в господарських судах, а провадження у справі необхідно припинити згідно п.1 ч.1 ст.80 ГПК України оцінюється судом критично оскільки суперечить документам наявним в матеріалах справи.
Зокрема, позивачем надано суду докази подачі аналогічного позову до Вінницького районного суду за результатами розгляду якого ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 26.12.2007 року залишеною без змін ухвалою Верховного Суду України від 01.08.2008 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу торгівельного комплексу від 26.01.2007 року закрито з тих підстав, що даний спір (між фізичними особами-підприємцями) підвідомчий господарським судам (а.с.29-31, т.1).
Про використання даного об'єкту для здійснення підприємницької діяльності свідчить його цільове призначення (торгівельний комплекс) та фактичне використання в підприємницькій діяльності, що підтверджується зокрема довідкою виконкому Вороновицької селищної ради від 04.09.2009 року № 777, дозвільними документами на здійснення торгівельної діяльності тощо (а.с.63, 104-106, т.1).
Намір використання відповідачем даного об'єкту у підприємницьких цілях вбачається також із заяви-анкети на отримання кредиту (а.с.61-62, т.3).
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням викладених вище мотивів щодо відмови в задоволенні позовної вимоги про повернення у власність позивача торгівельного комплексу загальною площею 385,9 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_3.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.
11.07.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати договір б/н купівлі-продажу торгівельного комплексу від 26.01.2007 року укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_9) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_8) посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу ОСОБА_9, реєстраційний номер № 95.
3. В позові в частині повернення у власність ОСОБА_1 торгівельного комплексу загальною площею 385,9 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_3 відмовити.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, 21027 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_8) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_3 (ідентифікаційний номер-НОМЕР_9) - 85 грн. 00 коп. (вісімдесят п'ять грн. 00 коп.) - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 118 грн. 00 коп. (сто вісімнадцять грн. 00 коп.) - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
Суддя Банасько О.О.
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 липня 2011 р.
віддрук. 1 прим.:
1 - до справи