Рішення від 04.07.2011 по справі 2-757/11

Справа № 2-757/2011 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2011 Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

- при секретарі Пройка С.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності за добросовісним набувачем, -

ВСТАНОВИВ:

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 -ОСОБА_5 діючий на підставі довіреності від 12.05.2010 р., позов визнав, проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив розглянути справу в попередньому судовому засіданні без його участі та участі відповідачів участі.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на задоволенні позову наполягали, просили розглянути справу без їх участі.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: копія рішення Ренійського районного суду Одеської області від 24.11.2010 р. про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_4 та ОСОБА_3; копія витягу КП «Бюро технічної інвентаризації»від 07.06.2011 р. № 30212652 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно -житловий будинок АДРЕСА_1 Одеської області за ОСОБА_3 -3/8 ч. та ОСОБА_4 -5/8 ч.; копія технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 Одеській області, власниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4; договір купівлі-продажу житлового будинку від 10.01.2008 р.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вищезгаданими вимогами до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зазначивши, що 10.01.2008 р. між ними та відповідачами була досягнута домовленість про купівлю успадкованого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 після смерті їх батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 р., житлового будинку АДРЕСА_1 Ренійського району Одеської області за 15 150 грн. 10.01.2008 р. позивачі та відповідачі уклали між собою відповідний письмовий договір. В той же день, позивачі передали відповідачам обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 10.01.2008 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідачі передали позивачам документи на житловий будинок. Пізніше, позивачі дізналися, що відповідачі на момент укладення договору не були власниками нерухомого майна. Відповідачі на момент укладення зазначеного договору тільки-но оформляли спадщину після смерті свого батька. Право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6, за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було визнано рішенням Ренійського районного суду Одеської області лише 24.11.2010 р., а реєстрація в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно була здійснена 07.06.2011 р. Тому, придбане позивачами нерухоме майно було відчужено особами, які не мали на це право.

Після вчинення правочину позивачі разом почали проживати у придбаному ними житловому будинку, організували догляд за придбаною нерухомістю, сплачують всі необхідні комунальні платежі. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивачі неодноразово зверталися до колишніх власників, однак ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від посвідчення договору ухиляються, на прохання позивачів про зустріч не реагують, мотивуючи нестачею часу. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок на себе, позивачам було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Враховуючи вищенаведене, позивачі вимушені були звернутися із позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

По-перше, ст. 1299 ЦК України, зобов'язує спадкоємця зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно. А право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 182 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, придбане позивачами нерухоме майно було відчужено особами, які не мали на це право. А якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Так, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленого для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Так, позивачі, як добросовісні набувачі, у відповідності ст. 330 ЦК України набули право власності на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 Одеської області, придбавши у відповідачів це нерухоме майно, яке вони фактично не мали права відчужувати. У відповідності ст. 388 ЦК України, судом було встановлено, що майно придбане позивачами у відповідачів не було загублене власником, не було вкрадено та не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а тому воно не може у них витребувано.

По-друге, як вже вище зазначалося, між позивачами та відповідачами була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої відповідачі продали, а позивачі купили житловий будинок АДРЕСА_1 за 15 150 грн. 10.01.2008 р. позивачі передали відповідачам обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 10.01.2008 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідачі передали позивачам документи на житловий будинок. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивачі неодноразово зверталися до колишніх власників, однак вони від посвідчення договору ухиляються, пояснюючи нестачею часу. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на житловий будинок на себе, позивачам було роз'яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину.

Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами була досягнута взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцю документи, нерухомість в натурі. Позивачі фактично вступили у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину виконали поточний ремонт, організували догляд за майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються договором купівлі продажу від 10.01.2008 р. В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивачів з цього приводу відповідачами не сприймаються.

Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов'язки відповідачів щодо житлового будинку та встановленні права на нерухомість у позивачів як добросовісних набувачів, тому є правові підстави визнати право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за позивачами, як добросовісними набувачами.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 16, 330, 388, 397, 657 ЦК України 2003р., -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -задовольнити.

2. Визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добросовісними набувачами житлового будинку АДРЕСА_1 Одеської області.

3. Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Одеської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.І. Дудник