Миколаївський окружний адміністративний суд
вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055
м. Миколаїв.
10.06.2011 р. 12:46 Справа № 2а-2933/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О. А., секретар судового засідання Васильєва А.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг", а/с 14, м.Миколаїв, 54056;
доДПІ у Заводському районі м.Миколаєва, вул. Г.Петрової, 2-А, м.Миколаїв, 54029;
проскасування наказу від 15.03.11р. №516, визнання неправомірними дій, визнати протиправною бездіяльності.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, договір від 25.04.11р.;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність 432/9/10-00 від 17.01.11р.;
Товариством з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" пред'явлено позов до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва з наступними вимогами:
- визнати неправомірними дії ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва щодо призначення та проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Агропрайд" (код 35870453) за вересень -грудень 2010 року;
- визнати неправомірним та скасувати наказ ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва від 15.03.2011 року №516 про призначення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Агропрайд" (код 35870453) за вересень-грудень 2010 року;
- визнати неправомірними дії по складанню акту документальної невиїзної перевірки від 16.03.2011 року №854/23-100/37104704 у зв'язку з порушенням оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984;
- визнати неправомірними дії ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва, які полягають у визначенні нікчемними правочинів укладених Товариством з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" за вересень - грудень 2010 року з контрагентами та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;
- визнати протиправною бездіяльність ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва щодо неприйняття податкового повідомлення-рішення за результатами акту перевірки від 16.03.11р. №854/23-100/37104704.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові (а.с.3-10), доповненнях до позовної заяви (а.с.39-41) та усних поясненнях.
Відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.43-46), зазначив, що акт перевірки від 16.03.11р. №854/23-100/37104704 прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача призначена та проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи суд, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Промторг-Юг” зареєстровано виконкомом Миколаївської міської ради 27.05.10р. за №15221020000020013, взято на податковий облік в Державній податковій інспекції у Заводському районі м.Миколаєва 28.05.10р. за №36229. В перевіряємий період позивач був платником податку на додану вартість (свідоцтво від 01.07.10р. №100290769).
15.03.11 року відповідачем було прийнято Наказ №516 про проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Промторг-Юг" (а.с.51).
В період з 15.03.2011 року по 16.03.2011 року, відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка (акт перевірки від 16.03.11р. №854/23-100/37104704, а.с.11-19) позивача з питань взаємовідносин з приватним підприємством “Агропрайд” за жовтень - грудень 2010 року. Зазначеною перевіркою встановлено, що позивачем та приватним підприємством “Агропрайд”, а також іншими контрагентами позивача, в порушення вимог Цивільного кодексу України, укладено угоди без мети настання реальних наслідків, і, відповідно до положень ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, 216 ЦК України, зазначені правочини визнані нікчемними і такими, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази в межах позовних вимог, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до статті 123 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Головною причиною виникнення спору стало питання щодо правомірності дії відповідача по встановленню висновків щодо нікчемності правочинів позивача та правові наслідки для відповідача по застосуванню висновків спірного Акту.
Враховуючи завдання адміністративного судочинства, яке, зокрема, полягає у поновленні судом порушених суб'єктивних прав юридичних осіб, адміністративний суд виходить з того, що він не уповноважений вирішувати питання про скасування акту перевірки суб'єкта владних повноважень, але при вирішення спору про оскарження дій суб'єкта владних повноважень він має право і повинен з'ясувати усі обставини по справі, зокрема, підстави та порядок проведення перевірки, дослідити вчинені відповідачем дії та їх відповідність закону, перевірити порядок прийняття акту перевірки і його відповідність вимогам закону з урахуванням суті викладених висновків тощо.
Суд вважає, що дії відповідача, які полягають, зокрема, в наданні в Акті перевірки висновків щодо нікчемності угод позивача не відповідають нормам чинного законодавства України та порушують законні права позивача. І хоча за результатами проведеної перевірки та складеному Акту відповідач рішення не приймав, зроблені ним висновки порушують не тільки законні інтереси позивача, але й тягнуть за собою реальні негативні правові наслідки, в тому числі і на майбутнє, та покладають на позивача певні обов'язки.
Так, згідно положень статей 215, 216 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін, тобто є імперативними.
Таким чином, якщо суб'єктом владних повноважень (податковим органом) в своєму офіційному документі (акті перевірки) встановлено факт недійсності (нікчемності) правочину, то у платника податків виникає імперативний обов'язок повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. А відповідно до положень статті 140.2 Податкового кодексу України такий платник податків зобов'язаний здійснити також перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним (нікчемним), були враховані в обліку сторони правочину. При цьому законом не вимагається прийняття додаткових рішень податковим органом.
Крім того, в листі ВАСУ від 10.06.10р. № 845/11/13-10 “Щодо оскарження дій податкових органів” зазначається, що відповідно до пункту 1 частини першої ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
При цьому, обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.
Тому, юридичні наслідки визнання правочинів нікчемними проявляються у вигляді обов'язку внести зміни до податкових декларацій зі сплатою штрафів та поверненні усього отриманого на виконання правочину.
Щодо правомірності призначення та проведення перевірки слід зазначити наступне.
Згідно з п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.77 та 78 ПКУ.
Відповідно до ст.78 Податкового кодексу України право проводити документальні позапланові перевірки виникає лише тоді, коли платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Судом встановлено, що такий запит на адресу позивача не направлявся та не отримувався посадовою особою позивача. Доказів на інше відповідачем суду не надано.
Судом також було встановлено, що наказ про проведення перевірки було направлено позивачу тільки 16.03.11р., тобто після фактичного проведення перевірки (а.с.55) та отримано останнім 21.03.11р. (а.с.54). В той же час, в акті від 28.03.11р. (а.с.57) посадовими особами відповідача підтверджено, що повідомлення про проведення перевірки №2230 (а.с.50) позивача було йому направлено рекомендованим листом 15.03.11р. (фіскальний чек -а.с.49), тобто в день прийняття наказу та в день початку перевірки. Будь -яких доказів щодо направлення запиту про надання інформації від позивача до початку перевірки та до прийняття відповідного наказу про проведення перевірки відповідачем суду не надано.
У зв'язку з цим наказ ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва від 15.03.2011 року №516 про призначення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Агропрайд" (код 35870453) за вересень-грудень 2010 року є неправомірним та підлягає скасуванню.
Крім того, згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
При цьому, під "іншим законодавством" розуміється не все загальне законодавство України, а законодавство, дотримання якого має право контролювати податкова служба в межах своїх прав, функцій та обов'язків, визначених ст.10 та ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Функції щодо контролю за дотриманням платниками податків вимог цивільного законодавства у податкових органів відсутні. Отже, проведення перевірок платників податків щодо дотримання ними вимог іншого законодавства (цивільного, природоохоронного, сімейного тощо) не входить до функцій податкових органів, і , як наслідок, такі перевірки є неправомірними.
Як вказано в акті перевірки, єдиними документами, пов'язаними з нарахуванням і сплатою податку на додану вартість, що перевірялись ДПІ, були декларації позивача з податку на додану вартість.
При цьому, зі змісту ст.75 Податкового кодексу очевидно, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Отже, документальною перевіркою є перевірка всієї сукупності фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку та інших документів, а не лише даних декларацій.
В той же час, згідно п.75.1.1 ст.75 Податкового кодексу камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Таким чином, податковою фактично було проведено камеральну перевірку, а не документальну.
Відповідно до п.200.10 ст.200 Податкового кодексу податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.
З зазначеного можна дійти висновку, що така перевірка може бути проведена, але в той же час, можливість проведення такої перевірки існує лише протягом 30 днів з дня подання таких декларацій.
В порушення цих вимог, перевіряючим було здійснено перевірку лише 15.03.11р., а податкова декларація за грудень 2010 року була надана позивачем до ДПІ в січні 2011р.
Таким чином, відповідачем не наведено жодної законної підстави для проведення документальної невиїзної перевірки позивача.
Щодо правомірності дій відповідача по складанню акту суд зазначає, що згідно п.3 “Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. N984 та зареєстрованого в Мінюсті 12.01.11р. за N34/18772 (далі - Наказ №984) результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень податкового законодавства складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.
Не встановивши порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, відповідач, в порушення вище зазначених норм, склав акт перевірки, замість довідки.
Крім того, відповідачем було порушено п.4, 5, 6 Наказу №984, відповідно до змісту яких, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.
В порушення цих пунктів відповідачем, за повної відсутності при перевірці первинних документів про господарські операції позивача, зроблені висновки про нікчемність (недійсність) правочинів позивача з контрагентами.
Стосовно висновків про порушення ст.203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, то слід зазначити наступне.
Частинами 1, 5 статті 203 ЦК України зазначено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 203 ЦКУ); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦКУ).
При цьому, у відповідності до вимог ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Тобто, порушення ч.1, 5 ст.203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним. Також ст.204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
З огляду на ч.2 ст.215 ЦК підстави для визнання правочинів нікчемними, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер. Тобто в правовій нормі повинно бути чітко визначено, що саме такий правочин є нікчемним, у будь-якому іншому випадку правочин може бути визнано недійсним лише судом.
Згідно акту перевірки, відповідачем неправомірно та безпідставно зроблений висновок, що угоди, укладені позивачем з контрагентами, суперечать інтересам держави та суспільства, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.
З огляду на викладене, дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки та щодо визнання правочинів нікчемними є протиправними, а висновки, викладені в акті перевірки, суб'єктивними припущеннями. Таким чином, у відповідача були відсутні повноваження та підстави проводити перевірку, а також визнавати правочини нікчемними.
В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).
При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, відповідачем не наведено достатніх доказів наявності спрямованості правочинів позивача на порушення публічного порядку. У зв'язку з цим, відповідач також не довів суду правомірність своїх оскаржуваних дій.
Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
В Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р. від 30.01.03р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до положень ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне також визнати неправомірними дії відповідача щодо призначення документальної невиїзної перевірки позивача та визнати неправомірним та скасувати наказ ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва від 15.03.2011 року №516 про призначення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Агропрайд" (код 35870453) за вересень-грудень 2010 року.
Що стосується вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття податкового повідомлення-рішення за результатами акту перевірки від 16.03.2011 року №854/23-100/37104704, то суд зазначає наступне.
В судовому засіданні було встановлено (і це не заперечувалось відповідачем), що перевіркою не було виявлено фактів порушення позивачем податкового законодавства, і, у зв'язку з цим, відсутні підстави для прийняття відповідного податкового повідомлення -рішення.
За таких обставин позовні вимоги є частково обґрунтованими, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню частково.
В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати неправомірними дії ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва щодо призначення та проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Агропрайд" (код 35870453) за вересень -грудень 2010 року;
3. Визнати неправомірним та скасувати наказ ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва від 15.03.2011 року №516 про призначення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" з питань взаємовідносин з приватним підприємством "Агропрайд" (код 35870453) за вересень-грудень 2010 року;
4. Визнати неправомірними дії по складанню акту документальної невиїзної перевірки від 16.03.2011 року №854/23-100/37104704 у зв'язку з порушенням оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984.
5. Визнати неправомірними дії ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва які полягають у визначенні нікчемними правочинів укладених Товариством з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" за вересень - грудень 2010 року з контрагентами та такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними;
6. В задоволені інших позовних вимог відмовити.
7. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг-Юг" суму сплаченого судового збору в розмірі 2грн. 72коп.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Зіньковський О.А.
постанова складена у повному обсязі
та підписана 17.06.2011р.