79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
11 липня 2011 р. № 2а-6791/11/1370
у складі: головуючого -судді Кузьмича С.М.
при секретарі Залуцькій І.І.
з участю представників: позивача Летишевої Л.В.
відповідача: Кельбас Р.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Дизайн» до спеціалізованої державної податкової інспекції в м.Львові про визнання недійсною податкову консультацію та зобов»язання вчинити дії,
Позивач звернувся з позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції в м.Львові про визнання недійсною податкову консультацію та зобов»язання вчинити дії.
Позов мотивує тим, що позивач для господарської діяльності орендує нежитлове прміщення у фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку). Згідно укладеного Договору оренди приміщення № 1/2010 від 02 січня 2010 р., п. 2.5., "Наймач
на час користуванням майном зобов'язується відшкодовувати Наймодавцю понесені наймодавцем витрати на оплату спожитої електроенергії та за водопостачання відповідно до показників лічильника". Для оплати за користування наданого в оренду приміщення та для відшкодування витрат за електроенергію, Наймодавець виставляє Наймачеві два різні рахунки; один -на оплату за користування приміщенням, другий -на відшкодування витрат за спожиту електроенергію.
П. 139.1 та п. 139.1.12. статті 139 Податкового Кодексу України передбачає, що витрати, понесені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних та нематеріальних активів у фізичної особи підприємця, що сплачує єдиний податок не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку.
Для з'ясування того чи може Позивач (Наймач) відносити до складу витрат суми відшкодування витрат за спожиту електроенергію відшкодовані ФОП ОСОБА_3 (Наймодавцеві), Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова за консультацією згідно ст. 52,53 Податкового кодексу України. Відповідач у листі № 7437/31-029 від 15.04.2011 р. надала консультацію, в якій посилаючись на п.п. 139.1.12. ст. 139 розділу III Податкового кодексу, вважає, що суми відшкодування витрат за електроенергію згідно з договорами оренди нежитлових приміщень, укладеними з фізичними особами-підприємцями, що перебувають на спрощеній системі оподаткування не включаються до складу витрат платника податку та не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Однак позивач з даною податковою консультацією не згідний та вважає її такою, що суперечить нормам та змісту податку на прибуток.
Просить визнати податкову консультацію недійсною та зобов»язати відповідача надати нову податкову консультацію з урахуванням рекомендацій суду.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з аналогічних підстав наведених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову та пояснив, що склад витрат та порядок їх визнання визначено ст.138 Податкового кодексу України Нормами ст.139 розділу III Податкового кодексу встановлено перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.
Згідно з п.п.139.1.12 п. 139.1 ст.139 розділу III Податкового кодексу до складу витрат не включаються витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації). Таким чином, платники податку на прибуток не мають права включати до витрат суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням послуг оренди у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок. При цьому, при укладенні підприємством договору оренди нежитлових приміщень з фізичною особою - підприємцем на загальній системі оподаткування або фізичною особою-громадянином, яка не має статусу підприємця, витрати, пов'язані з орендою приміщень можуть включатися до складу витрат такого підприємства. Вказує на те, що сторонами договору може бути встановлено домовленість, що орендодавець сплачує комунальні платежі орендованого приміщення житлово-комунальним підприємствам, а орендар компенсує їх вартість орендодавцю. У цьому разі необхідно передбачити, що вартість комунальних послуг: включається до суми орендної плати в розмірі, який покриває орендодавцю витрати сплачених комунальних платежів, переданого в оренду приміщення; сплачується орендодавцю за окремо укладеним з ним договором про компенсацію вартості комунальних послуг відповідно до рахунків, виставлених орендодавцем. У даному разі вартість спожитих орендарем комунальних послуг можна обчислити таким чином: за водопостачання та водовідведення -пропорційно чисельності працівників орендаря до загальної чисельності працівників, які працюють в орендованому приміщенні; за теплопостачання -пропорційно орендованій площі приміщення до загальної площі будівлі; за електроенергію -виходячи з потужності електроприладів, що знаходяться в орендованому приміщенні. Визначається за даними про фактичний час роботи цих приладів за місяць.
Згідно договору оренди приміщення №1/2010 від 02.01.2010, укладеному між підприємством «Сучасний дизайн»та фізичною особою-підприємцем,що перебуває на спрощеній системі оподаткування, зокрема п.2.5 «Наймач на час користування майном зобов'язується відшкодувати Наймодавцю понесені наймодавцем витрати на оплату спожитої електроенергії та за водопостачання відповідно до показників лічильника».
Таким чином, відшкодування наймодавцю понесених витрат на оплату спожитої електроенергії та за водопостачання є складовою частиною орендної плати за договором оренди будівлі (споруди, нежилого приміщення).
Згідно з п.1.6 Правил договір про постачання електричної енергії на основі типового договору укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.
Відповідно до п. 5.1 Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається. Між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем укладається один договір про постачання електричної енергії за усіма об'єктами споживача, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. За взаємною згодою сторін можуть бути укладені окремі договори про постачання електричної енергії за кожним об'єктом споживача.
Відповідно до ст. 19 Закону України від 10 січня 2002 року № 2918-ІІІ «Про питну воду та питне водопостачання»(з змінами та доповненнями) послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
За обсяги води, переданої водокористувачем - постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, збір обчислюється і сплачується таким водокористувачем - постачальником (п. 326.2 ст.326 Податкового кодексу).
Отже, у разі сплати орендарем орендодавцю за договором оренди комунальних послуг (в тому числі плати за користування водою), платником збору за спеціальне використання води є орендодавець. При цьому, орендар буде вторинним водокористувачем і платником збору за спеціальне водокористування у разі укладання договору на поставку води.
Тому, у разі укладання безпосередньо орендарем договору на поставку води підприємством, яке надає централізоване питне водопостачання, витрати на сплату послуг з водопостачання можна віднести до складу витрат.
Просить в позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно податкового роз»яснення Про склад витрат від 15.04.2011 №7437/31-029 відповідач вказав, що з врахуванням вимог п.п. 139.1.12. ст. 139 розділу III Податкового кодексу, вважає, що суми відшкодування витрат за електроенергію згідно з договорами оренди нежитлових приміщень, укладеними з фізичними особами-підприємцями, що перебувають на спрощенній системі оподаткування не включаються до складу витрат платника податку та не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.
Позивачем суду надано копію Договору оренди приміщення № 1/2010 від 02 січня 2010 р., укладеного між позивачем ( наймачем»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (наймодавцем) з якого вбачається, зокрема із розділу 2 «Плата за користування майном» , що загальна орендна плата становить 17095,85грн. за один календарний місяць, окрім того в п. 2.5. зазначено, що наймач на час користуванням майном зобов'язується відшкодовувати Наймодавцю понесені наймодавцем витрати на оплату спожитої електроенергії та за водопостачання відповідно до показників лічильника. Окрім того надано копії договорів про подачу води та прийняття стічних вод і про постачання електричної енергії та надання доступу до місцевої електромережі укладених між ОСОБА_3 ЛМКП «Львівводоканал»і ВАТ «Львівобленерго» відповідно. Таким чином суд вважає, що відшкодування наймодавцю понесених витрат на оплату спожитої електроенергії та за водопостачання є складовою частиною орендної плати за договором оренди будівлі (споруди, нежилого приміщення).
З копій рахунків (а.с.9) вбачається, що наймодавець виставив позивачу рахунок за електроенергію.
Ст.138 Податкового кодексу України визначено склад витрат та порядок їх визнання, а ст.139 розділу III Податкового кодексу встановлено перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.
Згідно з п.п.139.1.12 п. 139.1 ст.139 розділу III Податкового кодексу до складу витрат не включаються витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).
З викладеного слідує, що платники податку на прибуток не мають права включати до витрат суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням послуг оренди у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок. При цьому, при укладенні підприємством договору оренди нежитлових приміщень з фізичною особою - підприємцем на загальній системі оподаткування або фізичною особою-громадянином, яка не має статусу підприємця, витрати, пов'язані з орендою приміщень можуть включатися до складу витрат такого підприємства.
Згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК - 016-97 (наказ Держстандарту України від 30.1297 № 882) найм (оренда) є послугою. Відповідно до п.2 Класифікатора продукції та послуг ДК - 016-97 послуга - наслідок безпосередньої взаємодії між постачальником та споживачем і внутрішньої діяльності постачальника для задоволення потреб споживача. Постачання чи використання матеріальних видів продукції може бути частиною надання послуги. Послуга може бути пов'язана з виробництвом та постачанням матеріальної продукції. Споживач - отримувач продукції, яка надається постачальником. У контрактній ситуації споживач може називатися покупцем. Споживачем може бути, наприклад, кінцевий споживач, користувач, пільговий споживач чи покупець.
Щодо підтвердження підприємцями виду/ видів діяльності, в межах якого/яких вони реалізовують продукцію (товари, роботи, послуги), то виходячи із положень норм ст. 2, 6 Указу Президента України від 03.07.98 p. N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", п. 1 "б" підрозділу 8 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, п. 177.2 та п. 177.8 ст. 177 Кодексу та п. 4 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", таким підтвердженням є копії свідоцтва про державну реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності, свідоцтва про сплату єдиного податку (для підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та довідки податкового органу, в якому він знаходиться на податковому обліку, щодо заявлених ним виду/видів діяльності (відповідно до реєстраційної картки) та обраної системи оподаткування доходів, отриманих від здійснення підприємницької діяльності (для підприємців, які здійснюють діяльність відповідно до ст. 177 Податкового кодексу).
Суд погоджується з думкою відповідача, що якщо договір про постачання електричної енергії укладений між постачальником електричної енергії та фізичною особою - підприємцем, а не з юридичною особою, то така юридична особа не має права відносити до складу витрат витрати на придбання електричної енергії. За обсяги води, переданої водокористувачем - постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, збір обчислюється і сплачується таким водокористувачем - постачальником (п. 326.2 ст.326 Податкового кодексу). Тобто вразі сплати орендарем орендодавцю за договором оренди комунальних послуг (в тому числі плати за користування водою), платником збору за спеціальне використання води є орендодавець. При цьому, орендар буде вторинним водокористувачем і платником збору за спеціальне водокористування у разі укладання договору на поставку води. Тому, у разі укладання безпосередньо орендарем договору на поставку води підприємством, яке надає централізоване питне водопостачання, витрати на сплату послуг з водопостачання можна віднести до складу витрат.
З огляду на вищевикладене, суд поділяє позицію відповідача викладену в оспорюваній податковій консультації. А відтак не вбачає підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 7 - 14, 18, 19, 70, 71, 86, 99-102, 158-163, 167 КАС України, суд
в позові відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 13.07.2011 року.
Головуючий С.М.Кузьмич