02 лютого 2011 року 2а-7171/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області до товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд»та товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінвест»про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами,
10.08.2010 року Білоцерківська об'єднана державної податкова інспекція в Київській області (далі -позивач, Білоцерківська ОДПІ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомбуд»(далі -відповідач 1, ТОВ «Інкомбуд») та товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазбудінвест»(далі -відповідач 2, ТОВ «Нафтогазбудінвест») про стягнення з ТОВ «Нафтогазбудінвест»на користь ТОВ «Інкомбуд»коштів у розмірі 3925600,00 грн., як вартість майна, отриманого за нікчемними правочинами та стягнення з ТОВ «Інкомбуд»коштів у розмірі 3 925 600,00 грн., як вартість майна, отриманого за нікчемними правочинами.
В обґрунтування позовних вимог Білоцерківська ОДПІ посилається на положення статей 207, 208 Господарського кодексу України (далі -ГК України).
Так, зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. У ч. 1 ст. 208 ГК України зазначено, що у разі визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Таким чином, позивач просить застосувати до відповідачів адміністративно-господарську санкцію, передбачену ст. 208 ГК України.
Представник відповідача 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях та зазначив, що позивачем порушено строк застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України та просив відмовити у задоволенні позову. У судове засідання не з'явився, просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.
Відповідач 2 в судове засідання не з'явилися, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Заперечень проти позову до суду не надавав, заяв чи клопотань щодо розгляду справи за відсутності його представників до суду не надсилав. Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Вислухавши представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ТОВ «Інкомбуд»зареєстроване 17.06.2002 року відділом державної реєстрації виконавчого комітету Білоцерківської міської ради (ідентифікаційний код 32059081) як суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа, відповідно до чого зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 26190664Ю0011637 та видане свідоцтво про державну реєстрацію.
ТОВ «Інкомбуд»з 01.07.2002 року перебуває на обліку як платник податків у Білоцерківській ОДПІ, відповідно до довідки № 108 від 02.07.2002 року наданої Білоцерківською ОДПІ.
24.09.2003 року Вишгородською районною державною адміністрацією ТОВ «Нафтогазбудінвест»зареєстроване як юридичну особу (ідентифікаційний код 32647496), відповідно до цього зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 0689 та видано свідоцтво про державну реєстрацію. 24.09.2003 року (номер запису 13341050001000995) свідоцтво про державну реєстрацію замінено.
ТОВ «Нафтогазбудінвест»з 23.10.2003 року перебувало на обліку як платник податків в ДПІ у Вишгородському районі, відповідно до довідки № 423 від 23.10.2003 року наданої ДПІ у Вишгородському районі.
Відповідно до довідки № 67 від 25.01.2006 року ТОВ «Нафтогазбудінвест»взято на облік як платник податків у Житомирській ОДПІ (за місцезнаходженням юридичної особи).
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, працівниками Білоцерківської ОДПІ з 01.02.2010 року по 18.02.2010 року, на підставі направлень № 28 від 01.02.2010 року, № 50 від 13.02.2010 року, № 56 від 16.02.2010 року та відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Інкомбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року.
За результатами проведеної перевірки складено акт про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Інкомбуд»від 23.02.2010 року № 523/23-2/32059081/34.
В ході проведення вищезазначеної перевірки встановлено та відображено у акті, що ТОВ «Інкомбуд»мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Нафтогазбудінвест».
Так, TOB «Інкомбуд» у травні 2009 року було придбано послуги у TOB «Нафтогазбудінвест», відповідно до: договору про надання рекламних послуг № 23/1 від 23.04.2009 року та акту передачі-прийому виконаних робіт від 29.05.2009 року на загальну суму 350000,00 грн., в тому числі ПДВ 58333,33 грн., без ПДВ 291666,66 грн.; договору № 27/04-07 про надання маркетингових послуг від 27.04.2009 року та акту прийому-передачі виконаних робіт від 29.05.2009 року на загальну суму 500000,00 грн., в тому числі ПДВ 83333,33 грн., без ПДВ 416666,67 грн.; договору підряду № 24/04-01 від 24.04.2009 року та акту прийому-передачі виконаних робіт від 29.05.2009 року на загальну суму 3075600,00 грн., в тому числі ПДВ 512600,00 грн., без ПДВ 2563000,00 грн.
Вартість даних послуг включено до складу витрат, пов'язаних з придбанням товарів, робіт (послуг) за ІІ квартал 2009 року (рядок 04.1 Декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2009 року).
Згідно з базою даних платників податків ДПА України TOB «Нафтогазбудінвест» знято з обліку ДПІ у м. Житомирі (справа № 7/126Б від 07.08.2008 року). Підприємством подано до ДПІ у м. Житомирі останню декларацію з податку на прибуток підприємства за І квартал 2007 року з такими показниками: валовий дохід 23451886,00 грн., валові витрати 23450459 грн., нарахована сума податку 276 грн. Остання декларація з податку на додану вартість подана до ДПІ у м. Житомирі за серпень 2007 року, з показниками: податкові зобов'язання 4003,00 грн. (сума ПДВ), податковий кредит 3983,00 грн. (сума ПДВ). Останній податковий розрахунок комунального податку подано до ДПІ у м. Житомирі за ІІІ квартал 2007 року - загальна чисельність за ІІІ квартал 2007 року складає 8 осіб.
Працівниками ГВПМ Білоцерківської ОДПІ при відпрацюванні ТОВ «Інкомбуд»було встановлено, що згідно відомостей бази автоматизованого співставлення податкового кредиту і податкових зобов'язань у розрізі контрагентів TOB «Інкомбуд»було виявлено суттєві розбіжності у декларуванні податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарської діяльності в травні 2009 року з TOB «Нафтогазбудінвест».
При подальшому відпрацюванні працівниками ГВПМ Білоцерківської ОДПІ було надіслано запит до ГВПМ ДПІ у м. Житомирі № 3271/7/26-31 від 03.11.2009 року щодо отримання копій документів, які підтверджують факт здійснення взаєморозрахунків TOB «Інкомбуд»з TOB «Нафтогазбудінвест». У відповіді, отриманої від ГВПМ ДПІ у м. Житомирі № 8469/7/26-3 від 11.11.2009 року повідомлено, що опитати засновника, директора та головного бухгалтера TOB «Нафтогазбудінвест»- ОСОБА_1 з приводу фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Інкомбуд»та витребувати у нього документи, що підтверджують вищевказані взаємовідносини не є можливим, так як відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ч. 3 ст. 212 КК України, а апеляційним судом Хмельницької області винесено обвинувальний вирок відносно ОСОБА_1 та застосовано покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Щодо фінансово-господарської діяльності TOB «Нафтогазбудінвест», ОСОБА_1 09.11.2009 року до ГВПМ ДПІ у м. Житомирі надано пояснення, в якому зазначено, що TOB «Нафтогазбудінвест»з 2008 року фінансово-господарською діяльністю не займається.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 203 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) визначає перелік вимог за якими правочин є чинним. Так, серед вказаних вимог зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В свою чергу, ч. 2 ст. 207 ЦК України вказує, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами даної юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою. При цьому, згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинения правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Тобто, правочин який вчинений не уповноваженою на те особою та без її належного волевиявлення, не скріплений належною печаткою такої юридичної особи - є нікчемним.
Нікчемним, зокрема, є правочин, який порушує публічний порядок.
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з ч. 1 ст.207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В ч. 1 ст. 208 ГК України зазначено, що у разі визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку із цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, - є достовірними.
Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.
Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними й/або суперечливими.
Одержання податкової вигоди повинно визнаватися необґрунтованим, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
Про необґрунтованість одержання платником податків податкової вигоди можуть також свідчити наступні обставини:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподатковування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.
Той факт, що юридичну особу контрагента платника податків ліквідовано або визнано банкрутом одразу після завершення операції сам по собі не є ознакою того, що платник податків отримав податкову вигоду безпідставно, але у сукупності та взаємозв'язку з іншими обставинами справи може свідчити про безпідставне отримання податкової вигоди.
Суд зазначає, що юридична форма є похідною від економічної суті. За відсутності економічного змісту у відносинах суб'єктів господарювання одне лише формальне складання ділових паперів не може призводити до безпідставного отримання платником податків податкової вигоди.
Отже, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок і, таким чином, є нікчемним.
Частиною 2 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу , яка брала участь у здійсненні господарської операції. Так, згідно з вимогами пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1, пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Отже, позивач вважає, що вищевказані акти виконаних робіт не є первинним документом бухгалтерського обліку, що підтверджує факт виконання послуг та робіт відповідно до вимог, встановлених ст. 2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1, пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, так як на момент укладання договорів та підписання вищевказаних актів прийому-передачі виконаних робіт директора ТОВ «Нафтогазбудінвест»було заарештовано, а саме підприємство з 2008 року фінансово-господарською діяльністю не займається (з пояснень Пискуна В.В.).
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними та іншими подібними документами.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду, зокрема, складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).
Вищенаведена правова норма Закону України «Про податок на додану вартість», крім підстав виникнення у платника права на податковий кредит (наявність правильно оформленої податкової накладної) з податку на додану вартість передбачає обов'язкову наявність ще і такої підстави, як сплата платником податку у звітному періоді відповідних сум податку. Тобто, чинним законодавством чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата сум до Державного бюджету України. Законом України «Про податок на додану вартість»встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку.
Згідно з реєстрами отриманих податкових накладних за травень 2009 року TOB «Інкомбуд»включено до складу податкового кредиту з ПДВ за травень 2009 року (р. 10.1 «підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою» та р. 17 «усього податкового кредиту») ПДВ, що містилося у вартості вищевказаних придбаних послуг у TOB «Нафтогазбудінвест», а саме за: травень 2009 року - 654267,00 грн. Таким чином, придбання TOB «Інкомбуд»вищевказаних послуг у TOB «Нафтогазбудінвест»не підтверджено первинними документами та податковими накладними, чим порушено пп.7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Крім того, остання декларація з податку на додану вартість TOB «Нафтогазбудінвест»подано до ДПІ у м. Житомирі за серпень 2007 року, з такими показниками: податкові зобов'язання 4003,00 грн. (сума ПДВ), податковий кредит 3983,00 грн. (сума ПДВ), тоді як TOB «Інкомбуд»по контрагенту TOB «Нафтогазбудінвест»відобразило в уточнюючій декларації № 60199 від 24.07.2009 року (період, який уточнюється - травень 2009 року) обсяг придбання без ПДВ 3271333,00 грн., сума ПДВ, включена ТОВ «Інкомбуд»до складу податкового кредиту з ПДВ за травень 2009 року по контрагенту TOB «Нафтогазбудінвест»становить 654257,00 грн. (включено ТОВ «Інкомбуд»до додатку 5 до уточнюючої декларації з ПДВ № 60199 від 24.07.2009 року (період, яки й уточнюється - травень 2009 року). Також, ТОВ «Нафтогазбудінвест»не відображено суму ПДВ 654257,00 грн. у складі податкового зобов'язання з ПДВ за травень 2009 року по контрагенту TOB «Інкомбуд»(не включено до додатку 5 до декларації з ПДВ за травень 2009року та відповідно р.1 (колонка Б) та р.9 Декларації з ПДВ за травень 2009 року), в результаті чого ТОВ «Інкомбуд»віднесено до 2 категорії розподілу, так як виявлено розбіжності по податковому кредиту в сумі 654257,00 грн. по господарських операціях з контрагентом TOB «Нафтогазбудінвест».
Так як TOB «Інкомбуд» за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів віднесено до 2 категорії розподілу за травень 2009 року, в результаті розбіжностей у податковому кредиті в сумі 654257,00 грн. по господарських операціях з контрагентом TOB «Нафтогазбудінвест»та в зв'язку з вищевикладеним, є підстава вважати, що згідно з термінологією, яка вживається в Примірному порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затвердженому наказом ДПА України № 266 від 18.04.2008 року TOB «Нафтогазбудінвест»є вигодоформуючим суб'єктом (податковою ямою), а ТОВ «Інкомбуд»- вигодотрансформуючим суб'єктом (транзитером).
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Інформацію відносно того, яким чином отримані послуги використовувалися в його господарській діяльності, відповідач 1 суду не надав.
Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділенні господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно ч. 1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Суд вважає вірним висновок Білоцерківської ОДПІ стосовно того, що договори за № 27/04-07 від 27.04.2009 року про надання маркетингових послуг, за № 23/1 від 23.04.2009 року про надання рекламних послуг та договору підряду № 24/04-01 від 24.04.2009 року, укладених між TOB «Інкомбуд»та TOB «Нафтогазбудінвест», є фіктивними операціями, які відображені в бухгалтерському обліку TOB «Інкомбуд»з конкретною метою, що суперечить інтересам держави, а саме: здійснювати підприємницьку діяльність в порушення чинного законодавства.
Зважаючи на всі факти і обставини, встановлені судом під час розгляду даної справи у їх сукупності і взаємозв'язку, за відсутності дійсного економічного змісту в договорах, укладених відповідачами, враховуючи те, що внаслідок укладення договорів відповідач 1 отримав очевидну податкову вигоду у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд вважає, що договір про надання рекламних послуг № 23/1 від 23.04.2009 року на загальну суму 350000,00 грн., в тому числі ПДВ 58333,33 грн.,; договір про надання маркетингових послуг від 27.04.2009 року № 27/04-07 на загальну суму 500000,00 грн., в тому числі ПДВ 83333,33 грн.; договір підряду від 24.04.2009 року № 24/04-01 на загальну суму 3075600,00 грн., в тому числі ПДВ 512600,00 грн., є нікчемними, оскільки суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.
Щодо застосування самої санкції, передбаченої ст. 208 ГК України, до TOB «Нафтогазбудінвест»та ТОВ «Інкомбуд»позивачем, суд зазначає наступне.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 ст.10 Закону «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Частиною 1 ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Санкція, передбачена ч. 1 ст. 208 ГК України, відповідає цьому визначенню і є публічно-правовою конфіскаційною адміністративно-господарською санкцією за порушення імперативної вимоги закону (яка полягає у забороні вчинення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства).
Органом державної влади, уповноваженим застосовувати таку санкцію, згідно з ч. 6 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 208 ГК України є суд.
Договори, за якими позивач просить стягнути адміністративно-господарські санкції, укладені відповідачами у квітні 2009 року, а саме: договір про надання маркетингових послуг № 27/04-07 від 27.04.2009 року, договір про надання рекламних послуг № 23/1 від 23.04.2009 року та договір підряду № 24/04-01 від 24.04.2009 року.
Адміністративний позов, як зазначалося вище, поданий 10.08.2010 року.
Таким чином, вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, задоволенню не підлягають, оскільки пропущений строк застосування адміністративно-господарської санкції.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Спиридонова В.О.
Постанова у повному обсязі виготовлена 07 лютого 2011 року.