01 лютого 2011 року 2а-6529/10/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
при секретарі Касянчук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф»до Київської обласної митниці за участю третьої особи Головного управління Державного казначейства України у Київській області та прокурора Київської області про визнання недійсними рішень,
12 листопада 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф»(надалі -позивач, ТОВ «ВП «Скіф») звернулося до суду з адміністративним позовом до Київської обласної митниці (надалі -відповідач, митниця) за участю третьої особи Головного управління Державного казначейства України у Київській області та прокурора Київської області з проханням визнати недійсними з моменту прийняття рішення про визначення митної вартості Київської обласної митниці № 125000016/2009/10375/1 від 15.07.2009, № 125000016/2009/101412/1 від 20.07.2009, № 125000016/2009/101415/1 від 20.07.2009, № 125000016/2009/101416/1 від 20.07.2009, № 125000016/2009/101422/1 від 20.07.2009, № 125000016/2009/101424/1 від 21.07.2009 та стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «ВП «Скіф»надмірно сплаченого податку на додану вартість в розмірі 53929 грн. 02 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при оформленні товару в режимі імпорту, позивачем були подані для митного оформлення вантажні митні декларації, митна вартість товару була визначена позивачем за першим методом. Відповідач не визнав митну вартість товару визначену позивачем, та своїми рішеннями визначив її за іншими методами. Враховуючи відсутність згоди між позивачем та відповідачем щодо визначення митної вартості товару, товар був випущений у вільний обіг під гарантійні зобов'язання позивача сплатити податок на додану вартість, що в подальшому призвело до сплати надмірної, на думку позивача, суми податку на додану вартість. Непогоджуючись з рішеннями відповідача щодо визначення митної вартості товару, ТОВ «ВП «Скіф»оскаржив ці рішення до суду.
Відповідач позов не визнав, подав до суду письмові заперечення, у яких зазначив, що дії Київської обласної митниці щодо визначення митної вартості товарів є законними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України, тому просив у задоволенні позову відмовити.
Представник Головного управління Державного казначейства України у Київській області та прокурор Київської області підтримали позицію відповідача.
Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 22.12.2008 позивачем укладено контракт за № 121/2008 (надалі - Контракт) з юридичною особою нерезидентом -Обществом с ограниченной ответственностью «Скиф»(Россия), згідно якого сторони взяли на себе зобов'язання по поставці, прийманні та оплаті товарів, асортимент, кількість, ціна та інші вимоги, які пред'являються до товару, визначаються за номенклатурою, замовленнями покупця та специфікаціями продавця, які є невід'ємною частиною вказаного Контракту (пункт 1.1), пунктом 10.2 Контракту визначено строк його дії, який триває з моменту підписання його сторонами - 22.12.2008 до 31.12.2009.
В період з 22.07.2009 по 19.08.2009 позивачем було подано до Київської обласної митниці для оформлення вантажні митні декларації (надалі -«ВМД») № 125000001/9/113702, № 125000001/9/114046, № 125000001/9/114151, № 125000001/9/114175, № 125000001/9/114179, № 125000001/9/114183, № 125000001/9/114196, № 125000001/9/114197, № 125000001/9/114284, № 125000001/9/114379, № 125000001/9/114383, № 125000001/9/114384, № 125000001/9/114636, № 125000001/9/114701, № 125000001/9/115538 з комплектами необхідних документів.
Відповідно до контракту, а саме п. 3.3, передбачено, що ціна товару включає в себе вартість стандартного пакування. Витрати по транспортуванню товару за умовами контракту несе покупець. Митна вартість товарів при проведенні митного оформлення визначалась позивачем за першим методом -ціна договору та додані до неї витрати на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України.
Самостійно визначена позивачем митна вартість була задекларована у тимчасових деклараціях (надалі -ІМ 40 ТД) та у деклараціях митної вартості (надалі -«ДМВ»).
Відповідач не визнав митну вартість, визначену позивачем, та своїми рішеннями: № 125000016/2009/101375/1 від 15.07.2009, № 125000016/2009/101412/1 від 20.07.2009, № 125000016/2009/101416/1 від 20.07.2009, № 125000016/2009/101424/1 від 21.07.2009, № 125000016/2009/101415/1 від 20.07.2009 та № 125000016/2009/101422/1 від 20.07.2009 самостійно визначив митну вартість товару за другим та резервним методами.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та надав наступні пояснення.
На виконання умов контракту позивачем до митного оформлення був заявлений товар (плити деревостружкові), про що позивачем були подані до органу відповідача ДМВ № 125000001/09/113237, № 125000001/09/113529, № 125000001/09/113524, № 125000001/09/113569, № 125000001/09/113570 та № 125000001/09/113533 при цьому надавши документи необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення, перелік яких, зазначений у графі № 44 ВМД.
Як зазначав представник відповідача, посадовою особою митного органу, відповідно до вимог п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 № 1766 (далі -Порядок № 1766), на ДМВ-1 № 125000024/0/155360 в графі «Для відміток митниці»було зроблено запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначенням дати та прізвища, поставленням підпису. Особи уповноважені на декларування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запитувані документи не надали.
З пояснень представника відповідача вбачається, що визначення митної вартості відбувалось у відповідності до статей 263-273 Митного кодексу України, Порядку № 1766, цінової бази даних ЄАІС Держмитслужби України та аналізу товаросупровідних документів.
Заявлена декларантом митна вартість та дані, що стосуються її визначення, повинні ґрунтуватися на достовірній і документально підтвердженій інформації. У разі потреби у підтвердженні заявленої декларантом митної вартості товарів, декларант зобов'язаний на вимогу митного органу надати йому необхідні для цього додаткові відомості.
У зв'язку з відсутністю достатньої інформації для визначення рівня митної вартості, при розгляді запиту відділом контролю митної вартості було проаналізовано інформацію, що містилась у товаросупровідних документах, наданих до митного оформлення, цінову інформацію ЄАІС Держмитслужби України та попередніх рахунків-фактур.
Представник відповідача у своїх запереченнях неодноразово наголошував, що позивачем у деклараціях митної вартості в графі 7 (а), було задекларовано відсутність взаємопов'язаності покупця та продавця товару.
В обґрунтування своїх доводів, представник наводив відповідні відомості, які розміщені на Інтернет сторінці. Зміст вищезазначеної інформації полягав у тому, що компанія «Скіф»досягнула розмірів корпорації і являє собою мережу виробничо-торгових підприємств, які успішно працюють у більшості країн СНД.
Посилаючись на цілу низку нормативних актів, зокрема Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»від 05.07.1994 № 80/94-ВР, Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 року»від 09.01.2007 № 537-V, Закон України «Про інформацію»від 02.10.1992 № 2657-VII відповідач зауважував, що митниця мала всі наявні правові підстави використовувати публічну інформацію розміщену позивачем у мережі Інтернет.
Надаючи правову оцінку даному твердженню відповідача, суд вважає його безпідставним з огляду на таке.
Митні органи є органами державної влади, до виключної компетенції яких відноситься визначення митної вартості товарів, які імпортуються на територію України.
Водночас, зазначеними нормативно-правовими актами встановлено державне регулювання в сфері інформації та інформаційних систем, концепцію її розвитку та інше, проте жодного посилання на те, що інформація стосовно суб'єктів господарської діяльності недержавної форми власності, яка міститься на комерційних Інтернет сторінках, може бути використана як офіційна інформація перелічені нормативно-правові акти не містять.
Посилання представника відповідача на те, що публічна інформація стосувалася позивача і, що саме позивач повинен доказувати належність чи неналежність відповідної інформації в силу вимог ч. 1 ст. 71 КАС України є також безпідставними.
Суд зазначає, що саме відповідач вказував у своїх запереченнях та поясненнях, що інформація з Інтернет сторінки стала підставою для того, щоб вважати продавця та покупця товарів взаємопов'язаними особами.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Крім того, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 3 ст. 2 КАС України).
З огляду на відсутність законодавчо закріпленого порядку використання інформації, яка міститься на комерційних Інтернет сторінках та стосується суб'єктів господарювання недержавної форми власності, суд дійшов висновку, що посилання представника відповідача на дану інформацію, як підставу невизнання митної вартості товарів визначеної позивачем, - є таким, що не відповідає нормам діючого законодавства, а тому рішення, які ґрунтуються на цій інформації підлягають скасуванню.
Загальні положення визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, методи її визначення, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, врегульовані статтями 266-273 Митного кодексу України, статтею 16 Закону України «Про єдиний митний тариф»від 05.02.1992 № 2097-XII. Крім того, вищезазначені правовідносини регулюються Порядком № 1766 та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку за здійсненням контролю за правильністю визначення митної вартості товарів»від 09.04.2008 № 339.
Зі змісту ч. 1-5 ст. 266 Митного кодексу України вбачається, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за методом № 1, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною інформацією за умови вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в України, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, суд дійшов висновку, що саме митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак митні органи мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.
До таких, зокрема належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.
Стаття 3 Митного кодексу України визначає поняття митної справи, згідно якої порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України становлять митну справу. Статтею 2 Митного кодексу України визначено поняття митної політики, згідно якого митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Організація та забезпечення здійснення митної справи відповідно до Митного кодексу України та інших законів України, а також міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, координація діяльності спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи, ст. 3 Митного кодексу України покладено на Кабінет Міністрів України. Безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.
Статтею 11 Митного кодексу України безпосереднє здійснення митної справи покладено на митні органи України. Стаття 12 вказаного кодексу визначає, що митна служба України - це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ і організацій.
Суд вказує, що здійснення митної справи, в тому числі здійснення контролю за визначенням митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України покладено на митну службу України, є владними управлінськими функціями, виконання яких не може здійснюватись судом. А тому, позовні вимоги про зобов'язання стягнути з Державного бюджету України суми надмірно сплаченого податку на додану вартість не відповідає способу захисту порушеного права та не підлягають задоволенню, оскільки задоволення цієї позовної вимоги буде констатувати встановлення митної вартості товарів судом.
Однак, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить суд, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача визначити митну вартість імпортованого позивачем товару за ВМД № 125000001/9/113702, № 125000001/9/114046, № 125000001/9/114151, № 125000001/9/114175, № 125000001/9/114179, № 125000001/9/114183, № 125000001/9/114196, № 125000001/9/114197, № 125000001/9/114284, № 125000001/9/114379, № 125000001/9/114383, № 125000001/9/114384, № 125000001/9/114636, № 125000001/9/114701, № 125000001/9/115538 у суворій відповідності до ст. 266 Митного кодексу України, з дотриманням передбачених митних процедур та з урахуванням висновків суду.
Виходячи з попередніх висновків суду, також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачений податок на додану вартість в розмірі 53929 грн. 02 коп., оскільки рішення про визначення митної вартості імпортованого позивачем товару підлягає винесенню в порядку ст. 266 Митного кодексу України.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що рішення митного органу про визначення митної вартості прийняті з порушенням вимог законодавства, яке регулює систему правовідносин з визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, а саме: з порушенням встановленого порядку проведення консультацій з декларантом.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 112, 136 159-163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської обласної митниці про визначення митної вартості № 125000016/2009/10375/1 від 15 липня 2009 року, № 125000016/2009/101412/1 від 20 липня 2009 року, № 125000016/2009/101415/1 від 20 липня 2009 року, № 125000016/2009/101416/1 від 20 липня 2009 року, № 125000016/2009/101422/1 від 20 липня 2009 року, № 125000016/2009/101424/1 від 21 липня 2009 року.
Зобов'язати Київську обласну митницю визначити митну вартість товару, ввезеного в режимі імпорту на підставі поданих митних декларацій Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» до Київської обласної митниці у період з 22 липня 2009 року по 19 серпня 2009 року за №№ 125000001/9/113702, 125000001/9/114046, 125000001/9/114151, 125000001/9/114175, 125000001/9/114179, 125000001/9/114183, 125000001/9/114196, 125000001/9/114197, 125000001/9/114284, 125000001/9/114379, 125000001/9/114383, 125000001/9/114384, 125000001/9/114636, 125000001/9/114701, 125000001/9/115538 з комплектами документів, доданих до декларацій, у відповідності до статті 266 Митного кодексу України.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Спиридонова В.О.
Постанова у повному обсязі виготовлена 07 лютого 2011 року.