Черкаський районний суд Черкаської області
Справа № 2-315/11
11 травня 2011 року Черкаський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого -судді Фетісової Т.Л.,
при секретарі - Зарубі Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору позики та застави дійсним та визнання права власності на предмет застави,
Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання фактично укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики грошових коштів в сумі 30 тис. грн. та застави домоволодіння № 86 по вул. Комсомольській в с. Степанки Черкаського району від 18.07.2002 року та визнання права власності на вказане домоволодіння.
В обґрунтування своїх вимог позивачка вказала, що в 1995 році її син ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_3 У шлюбі в них народилося двоє дітей. У зв'язку з тим, що позивачка з чоловіком та її син ОСОБА_2 з сім'єю проживали в одному будинку, виникла потреба в придбанні окремого будинку для проживання сім'ї ОСОБА_2 В липні 2002 року позивачка з сином обрала для купівлі підходяще домоволодіння № 86 по вул. Комсомольській у с. Степанки та домовилася про його ціну. Після цього вона зібрала свої заощадження, взяла в борг у родичів та знайомих та передала ці кошти в сумі 30 тис. грн. (26 тис. грн. на придбання будинку та 4 тис. грн. на його ремонт) своєму сину ОСОБА_2, про що він в присутності свідків видав їй розписку, в якій зобов'язався повернути борг до 01.01.2011 року, а в разі неповернення передати придбане домоволодіння у власність позиваки. Позивачка вважає, що договір позики та застави має визнаватись дійсним та за нею має бути визнано право власності на спірне домоволодіння, оскільки вона зі свого боку договір виконала, а відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання порушив, кошти не повернув.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав повністю та не заперечував проти його задоволення.
Відповідачка ОСОБА_3 , яка була притягнута до участі в справі за ухвалою суду ,та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили, посилаючись на те, що, спірний договір не може бути визнаний дійсним, оскільки укладений без згоди ОСОБА_3, яка була та є співвласницею спірного домоволодіння, укладений до набуття відповідачами права власності на це домоволодіння, відповідач ОСОБА_2 не ухилявся від нотаріального посвідчення договору, договір застави не був жодним чином виконаний, позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду. Враховуючи це вони просили в позові відмовити.
Суд , заслухавши пояснення сторін , їх представників , свідків, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази , надані по справі , прийшов до наступних висновків .
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
25.02.1995 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище -Степаненко) І.В. було укладено шлюб. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03.03.2010 року вказаний шлюб було розірвано.
Під час перебування у шлюбу, а саме 24.07.2002 року між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу будинку, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 3930, на підставі якого ОСОБА_2 набув права власності на житловий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою Черкаська обл., Черкаський р-н., с. Степанки, вул. Комсомольська, 86. 02.08.2002 року право власності на вказаний будинок було зареєстровано в Черкаському обласному об'єднаному БТІ.
Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про укладення шлюбу, свідоцтвом про розірвання шлюбу, рішенням Черкаського районного суду, паспортом відповідачки ОСОБА_2, договором купівлі-продажу будинку.
Надану позивачкою розписку від 18.07.2002 року суд оцінює критично, зважаючи на таке. Вказана розписка, судячи з її змісту, складалася в присутності 5-х осіб: позивачки, відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Допитаний у справі свідок ОСОБА_7 повідомив, що він був присутній при складанні цієї розписки в серпні 2002 року (тоді як розписка датована липнем 2002 року). Допитана у справі свідок ОСОБА_6 повідомила, що вона була присутня при складанні цієї розписки в серпні 2002 року після купівлі будинку (тоді як розписка датована 18 липня 2002 року до купівлі будинку).
Допитаний у справі свідок ОСОБА_8 повідомив, що він підписував цю розписку разом з іншими особами, що підтверджується і показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 (тоді як розписка датована 18.07.2002 року, а паспорт ОСОБА_8, зазначений в розписці виданий лише 27.08.2002 року, тобто після складання розписки). Допитаний у справі свідок ОСОБА_9 (батько продавця будинку) повідомив, що на час укладання договору купівлі-продажу він отримав лише завдаток в сумі 4 тис. грн., а решту коштів в сумі 22 тис. грн. частинами протягом одного року (тоді як згідно розписки вся необхідна сума коштів була у відповідача ОСОБА_2 вже на дату укладення договору купівлі-продажу). Крім цього датою повернення боргу в розписці зазначене 01.01.2011 року. В той же час позов поданий 16.12.2010 року, тобто до настання строку виконання зобов'язання.
За таких обставин суд не може прийняти розписку від 18.07.2002 року в якості доказу укладення між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 договору застави. Будь-яких інших доказів укладення між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 договору застави суду надано не було. Не підтвердили факту укладення договору застави і допитані у справі свідки.
Отже , у суду відсутні підстави вважати доведеним факт укладення між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 договору застави.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про заставу»(в редакції, що діяла на 18.07.2002 року), у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Згідно ст. 14 Закону, недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору.
«Договір застави», на який посилається позивачка, нотаріально не посвідчувався, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами. Отже з моменту його укладення вказаний «договір застави»є недійсним.
Відповідно до ст. 47 ЦК УРСР, ст. 220 ЦК України, така угода може бути визнана дійсною, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення. Згідно ч. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
Позивачкою не надано жодного доказу того, що вона зверталася до відповідача ОСОБА_2 з пропозиціями нотаріально посвідчити «договір застави», а він від цього ухилився. Не підтвердили таких фактів і допитані у справі свідки. Більше того у своїх поясненнях позивачка зазначила, що вона свідомо нотаріально не посвідчила «договір застави»та збиралася цього робити.
На дату укладення «договору застави», на яку посилається позивачка (18.07.2002 року), відповідач ОСОБА_2 іще не був власником спірного будинку (договір купівлі-продажу укладений лише 24.07.2002 року) і не мав можливості передати цей будинок у заставу.
Не відповідає спірний договір і вимогам ч. 1 ст. 6 Закону України «Про заставу», оскільки спірне домоволодіння з моменту набуття його ОСОБА_2 стало спільною сумісною власністю подружжя відповідачів, а своєї згоди на передачу цього майна в заставу співвласниця ОСОБА_3 не надавала.
Також суд враховує і роз'яснення Верховного Суду України, викладені в абз. 3 п. 73 Правових позицій, висловлених судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році від 01.12.1997 року, згідно якого на договір застави не можуть поширюватись правила ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР щодо випадків можливого визнання дійсним договору, укладеного без додержання обов'язкового для нього нотаріального оформлення.
Таким чином , вимоги позивачки про визнання фактично укладеним між нею та ОСОБА_2 договору позики грошових коштів в сумі 30 тис. грн. та застави домоволодіння № 86 по вул. Комсомольській в с. Степанки Черкаського району від 18.07.2002 року не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Як встановлено судом між позивачкою та відповідачем ОСОБА_2 не було укладено договору застави в належній формі. За таких обставин у позивачки не може виникати будь-яких прав на спірне домоволодіння.
Таким чином , вимоги позивачки про визнання за нею права власності на домоволодіння № 86 по вул. Комсомольській, в с. Степанки, Черкаського району, Черкаської області не підлягають до задоволення.
На підставі ст. 216, 220, 638 ЦК України, ст. 47 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 6, 13, 14 Закону України «Про заставу», керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 212 - 216 ЦПК України, суд,-
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики укладеним та визнання права власності на предмет застави -відмовити .
Судові витрати залишити за сторонами.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після його проголошення до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції.
Суддя:ОСОБА_10