Рішення від 10.05.2011 по справі 2-40/11

Черкаський районний суд Черкаської області

Справа № 2-40/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2011 року Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Іваненка І. В.

при секретарі Пазенко О. О.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на домоволодіння і вселення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з указаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог указує, що з 1999 по 2009 рік вони спільно проживали з відповідачем без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Указує, що під час спільного проживання за спільні кошти у 2006 році вони придбали автомобіль Фіат за 12 000 доларів США, й 24 травня 2008 році придбали незавершений будівництвом жилий будинок у с. Білозір'я Черкаського району по вул. Тичини, 5а, готовністю 70 %. Автомобіль і будинок були оформлені на відповідача. Будинок був придбаний шляхом укладення договору купівлі-продажу від 24 травня 2008 року між колишнім власником ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за 89 115 гривень. У п. 5 договору чітко зазначено, що він укладається за згодою позивачки, яка проживає з покупцем однією сім'єю. Надалі сторони проживали в цьому будинку, частина якого придатна для проживання. Будинок у БТІ за відповідачем не зареєстрований, враховуючи його недобудованість. У 2009 році відносини між сторонами різко погіршилися, внаслідок чого відповідач вигнав позивачку з домоволодіння, зазначивши, що воно є його одноосібною власністю. Указує, що відповідач також без її згоди і відома продав їх автомобіль Фіат, повністю присвоївши всі кошти від продажу.

Просить суд, з урахуванням факту продажу автомобіля й неотримання позивачкою половини коштів за нього, визнати за нею одноосібно право власності на увесь указаний вище незавершений будівництвом будинок готовністю 70 % та вирішити питання про її вселення у цей будинок, оскільки вона не має іншого житла, а відповідач цьому перешкоджає.

У судовому засіданні позивачка вимоги підтримала. Вона пояснила, що автомобіль і будинок сторони придбали за спільні кошти. Пояснила, що після смерті її матері батько продав трикімнатну квартиру, й частину грошей у сумі 22 000 доларів США віддав їй. 12 000 доларів з цих коштів у 2006 році були витрачені на купівлю автомобіля, а решта 10 000 доларів -у 2008 році на купівлю будинку. Інші кошти сторони вклали разом.

Відповідач, будучи присутнім в особисто в кількох засіданнях, позовні вимоги не визнав. Вказав, що з позивачкою він проживав дуже нетривалий період часу, епізодично, не постійно; їх відносини не носили характер подружніх, спільного господарства не вели. Зазначив, що автомобіль і будинок вік купив самостійно на свої власні кошти, тому вони є його одноосібною власністю. Просив у позові відмовити. Указав, що машину купив за власні зароблені кошти, а будинок -за кошти від продажу своєї однокімнатної квартири у м. Черкаси, яку він продав 21 травня 2008 року за 42 000 доларів США.

Допитані у якості свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (батько, брат і знайома позивачки) підтвердили, що сторони постійно проживали однією сім'єю як подружжя, вели спільне господарство.

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (брат та знайомі відповідача) показали, що бачили позивачку лише раз чи двічі, тому вважають, що їх відносини не носили характеру фактичних подружній відносин.

Заслухавши сторони, свідків, суд встановив наступні обставини на відповідні їм правовідносини. З 1999 по 2009 рік сторони спільно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. Під час спільного проживання за спільні кошти у 2006 році вони придбали автомобіль Фіат, й 24 травня 2008 році придбали незавершений будівництвом жилий будинок у с. Білозір'я Черкаського району по вул. Тичини, 5а, готовністю 70 %. Автомобіль і будинок були оформлені на відповідача. Будинок був придбаний шляхом укладення договору купівлі-продажу від 24 травня 2008 року між колишнім власником ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за 89 115 гривень. У п. 5 договору чітко зазначено, що він укладається за згодою позивачки, яка проживає з покупцем однією сім'єю. Надалі сторони проживали в цьому будинку. Будинок у БТІ за відповідачем не зареєстрований. У 2009 році відносини між сторонами погіршилися, внаслідок чого вони припинили спільне проживання.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 чинного СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Враховуючи указане вище суд вважає, що позов має бути задоволений частково. Суд чітко встановив, що під час купівлі спірного будинку сторони проживали спільно як подружжя без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. На це вказує уся сукупність доказів по справі, зокрема покази свідків, зазначення у самому договорі. Суд вважає, що спірний недобудований будинок купувався саме як об'єкт спільної власності подружжя, оскільки про це прямо указано в самому договорі купівлі-продажу, отже твердження відповідача про те, що цей будинок є його одноосібною власністю, безпідставні, навіть якщо він купувався за кошти, виручені ним від продажу власної квартири, що відповідачем належно не доведено. Тому, суд вважає, що цей будинок є об'єктом спільної власності й може бути поділений між сторонами в ідеальних частках.

Виходячи з принципу рівності часток членів подружжя, суд вважає, що цей будинок має належати обом сторонам у рівних ідеальних частках, тобто ? до ? частини. Суд не вбачає обґрунтованих підстав для відступу від рівності часток сторін. Суд вважає необґрунтованими твердження позивачки про те, що при розподілі будинку необхідно врахувати неотримання нею половини коштів за самовільну реалізацію відповідачем їх автомобіля. Суд вважає неможливим змішувати ці питання. Якщо позивачка вважає, що автомобіль був проданий відповідачем без достатніх правових підстав, вона має право заявити позов про визнання указаного договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, визнання свого права власності на частину автомобіля як спільного майна, стягнення половини коштів за проданий автомобіль з відповідача тощо.

Суд також вважає, що факт відсутності реєстрації права власності на указаний незавершений будівництвом будинок за відповідачем у БТІ не є перешкодою для можливого визнання за сторонами права власності на цей будинок як об'єкт незавершеного будівництва готовністю 70 %, як це зазначено у самому договорі, оскільки право власності на цей будинок на даний час існує у відповідача і підтверджене нотаріально посвідченим договором, який був належним чином зареєстрований як правочин у Державному реєстрі правочинів, про що є зазначення в кінці самого договору. Суд вважає, що відсутність такої реєстрації у БТІ за відповідачем не може зводити нанівець право позивачки на частку у власності, оскільки така реєстрація на даний час повністю залежить від волі відповідача.

Що стосується вимоги позивачки про вселення у це домоволодіння, суд вважає неможливим її задовольнити за наявних обставин справи. Будинок є незавершеним будівництвом, тобто він недобудований, а відтак неможливо говорити про те, що він придатний для проживання відповідно до існуючих будівельних вимог. Той факт, що відповідач у ньому фактично проживає не говорить також про придатність будинку для проживання з офіційної точки зору. Стороною позивача не заявлялися клопотання щодо експертизи цього будинку на предмет його придатності для проживання. Відтак, з тих підстав, що існують по справі, ця вимога не може бути задоволена у даному разі, що не виключає вирішення питання про вселення іншим разом за умови наявності висновку про придатність будинку для проживання, тобто з інших підстав.

Судові витрати мають бути відшкодовані відповідачем пропорційно до розміру задоволених вимог. Належною до сплати сумою судового збору за наявних вимог мала бути сума, що становить 1 % від вартості спірного будинку й 120 гривень витрат на ІТЗ, тобто 89115 грн./100 % + 120 грн. = 1011 грн. 15 коп. Враховуючи, що позовні вимог задоволені наполовину, відповідач має компенсувати позивачці половину витрат, а саме 505 грн. 57 коп.

Керуючись указаним вище, а також ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? ідеальну частину незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 70 % по вул. Тичини, 5а у с. Білозір'я Черкаського району Черкаської області, залишивши у власності ОСОБА_3 іншу ? ідеальну частину цього будинку.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 505 грн. 57 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подання у десятиденний строк з дня проголошення або отримання рішення апеляційної скарги.

Суддя:ОСОБА_12