91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
04.07.11 Справа № 19/47/2011
Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянув матеріали справи за первісним позовом
Приватного акціонерного товариства „Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, м. Лисичанськ Луганської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство Оіл Брідж”, м. Сєвєродонецьк Луганської області
про стягнення 258943,32 грн.
та за зустрічним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство Оіл Брідж”, м. Сєвєродонецьк Луганської області
до Приватного акціонерного товариства „Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, м. Лисичанськ Луганської області
про визнання пункту договору недійсним
в присутності представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю № 113 від 01.03.2011;
від відповідача -ОСОБА_2, представник за довіреністю № 3/11 від 01.03.2011.
Обставини справи: позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 258943,32 грн. за порушення умов договору купівлі-продажу № АХ-6-1064 від 01.10.2009 в частині строків передачі товару; позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про визнання п.9.3 договору купівлі-продажу № АХ-6-1064 від 01.10.2009 недійсним.
У судових засіданнях 25.05.2011, 02.06.2011, 16.06.2011, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, були оголошені перерви.
Відповідач за первісним позовом надав відзив від 24.05.2011 № 02/38 на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві.
Позивач за первісним позовом надав суду заперечення на відзив відповідача від 02.06.2011, де зазначив, що доводи відповідача необгрунтовані та безпідставні, а тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Також він надав відзив на зустрічну позовну заяву, в якому вважає зустрічний позов необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, з підстав викладених у відзиві.
30.06.2011 відповідач за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просить зменшити розмір пені до 25894,33 грн., у зв"язку з його важким фінансовим станом.
Позивач за первісним позовом стосовно задоволення поданого клопотання заперечив та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Підприємство Оіл Брідж” (продавець, відповідач за первісним позовом) та Закритим акціонерним товариством „Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” (покупець, позивач за первісним позовом) 01.10.2009 був укладений договір купівлі-продажу № АХ 6-1064, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця товар (п.1.1 договору).
Відповідно до п.2.1 договору загальна ціна товару склала 2589433,20 грн.
Згідно п.3.1 договору продавець зобов'язаний протягом 240 календарних днів з моменту підписання договору за свій рахунок доставити товар за місцезнаходженням покупця та передати його в повному обсязі.
Пунктом 3.4 договору передбачено, що датою передачі товару покупцеві вважається дата, зазначена в акті приймання-передачі товару або в накладних, або в товарно-транспортних накладних, підписаних сторонами.
Згідно з накладною № 100623 (а.с.22), товар в повному обсязі на суму 2589433,20 грн. був переданий позивачу 16.06.2010, тобто з порушенням встановленого п.3.1 договору строку передачі товару на 16 календарних днів.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з приписів ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто -неналежне виконання.
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов"язанння або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов"язання незалежно від ступеня його виконання.
У відповідності до п.9.3. договору у разі порушення продавцем строків передачі товару, він зобов'язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі 0,4 % від вартості непереданого в строк товару, за кожен день прострочення. У разі затримання передачі товару покупцеві більш ніж на 10 днів, продавець починаючи з одинадцятого дня, зобов'язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі 1% від вартості непереданого в строк товару, за кожен день прострочення.
За порушення строків передачі товару продавцю нарахована пеня у розмірі 258943,32 грн.
01.11.2010 позивач за первісним позовом направив на адресу відповідача вимогу № 18/1-0796 про сплату пені (а.с.23-26).
10.11.2010 відповідач за первісним позовом надіслав на адресу позивача лист № К-1011 (а.с.27-28), в якому визнав факт порушення строків передачі товару за договором, але суму пені не сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду.
Положення п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання.
Згідно п.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Пунктом 1 ст.233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Беручи до уваги клопотання відповідача про зменшення суми пені, а також надані ним докази в підтвердження заявленого клопотання, з яких вбачається його скрутне становище, враховуючи ступінь виконання ним своїх зобов"язань, причини неналежного виконання зобов"язань, незначність прострочення виконання, наслідки порушення зобов"язання, господарський суд приходить до висновку за необхідність скористатися своїм правом, задовольнити клопотання відповідача частково та зменшити розмір пені на 50% та стягнути з відповідача пеню в розмірі 129471,66 грн.
У стягненні решти суми пені слід відмовити.
Таким чином вимоги позивача за первісним позовом підтверджені матеріалами справи, відповідають фактичним обставинам та підлягають до задоволення.
Судові витрати за первісним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.47 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 п.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито” зайве сплачене позивачем за первісним позовом державне мито в сумі 00 грн. 01 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.
Оскільки позивачем за первісним позовом не виконано вимог ухвали господарського суду від 11.05.2011 стосовно надання доказів зарахування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. за належними реквізитами дана сума підлягає до стягнення, а помилково сплачені позивачем при поданні позовної заяви витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп. підлягають поверненню з Державного бюджету України.
Що стосується вимог зустрічного позову, то слід зазначити, що доводи позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими, враховуючи наступне.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави недійсності правочину, відповідно до ч.1 якої однією з підстав недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
З приписів ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.
Відповідно до норм ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Господарським кодексом України, а саме ст.217 передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов"язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов"язання.
Згідно положень ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов"язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов"язання незалежно від ступеня його виконання.
Зі ст.180 Господарського кодексу України вбачається, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів щодо недосягнення згоди стосовно п.9.3 договору, зміст даного пункту не суперечить нормам діючого законодавства, у зв"язку з чим у господарського суду відсутні правові підстави визнавати його недійсним.
Відповідно до ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Позивач за зустрічним позовом не довів суду належними та допустимими доказами ті обставини, якими він обґрунтовував свої вимоги, у зв'язку з чим його вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 04.07.2011 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Керуючись ст.ст.44, 49, 60, 82, ч.1 п.3 ст.83, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, м. Лисичанськ Луганської області, до Товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство Оіл Брідж”, м. Сєвєродонецьк Луганської області, задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Підприємство Оіл Брідж”, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, пр. Гвардейський, буд. 30, код 21821853 на користь Приватного акціонерного товариства „Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, буд. 371, оф. 1а, код 32292929 пеню в розмірі 129471грн. 66 коп., державне мито у сумі 2589 грн. 43 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн. 00 коп., видати наказ позивачу.
3. В решті позовних вимог за первісним позовом відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства „Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, буд. 371, оф. 1а, код 32292929 зайве сплачене за платіжним дорученням №0003156 від 18.04.2011 державне мито в сумі 00 грн. 01 коп. та сплачені за платіжним дорученням № 0003155 від 18.04.2011 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. 00 коп.
Повернення державного мита здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.
5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Свердлова, буд. 371, оф. 1а, код 32292929 в доход Державного бюджету України на р/р 31217264700006, банк ГУДКУ в Луганській області, одержувач УДК у м.Луганську, МФО 804013, ОКПО 24046582, код бюджетної класифікації 22050003, символ звітності банку 264 - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн. 00 коп., видати наказ Державній податковій інспекції у м.Лисичанську.
6. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство Оіл Брідж", м.Сєвєродонецьк Луганської області, до Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", м.Лисичанськ Луганськоїх області, відмовити.
7. Судові витрати за зустрічним позовом покласти на позивача за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство Оіл Брідж".
Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 11.07.2011
Суддя Т.В.Косенко