Кіровоградської області
"13" травня 2011 р.Справа № 5013/351/11
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. при секретарі судового засідання Юрчик К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5013/351/11
за позовом: Приватного підприємства "Софіївка-Агро", смт. Арбузинка Миколаївської області
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаком-Агро", смт. Голованівськ Кіровоградської області
про стягнення 184 719,68 грн.
Представники сторін:
від позивача - НОМЕР_1, довіреність № б/н від 10.01.2011р.;
від відповідача - участі не брали.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне підприємство "Софіївка-Агро" звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Новаком-Агро" збитків у розмірі 184 719,68 грн.
Позов обґрунтовано неповерненням відповідачем майна, переданого в користування за договором позички від 05.03.2010 р.
Відповідачем позов заперечено, про що надано письмовий відзив (а.с. 90-93), з підстав того, що майно не було повернуто через вину позивача (прострочення кредитора); позивач має право на повернення речі, а не на вимогу про стягнення її вартості.
В судовому засіданні, що відбулося 26.04.2011 р., представник позивача позов з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав; представник відповідача позов заперечив.
В судове засідання 13.05.2011 р. відповідач участі представника не забезпечив, направивши до суду телефонограмне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання (а.с. 108).
Господарський суд відхиляє заявлене клопотання з тих підстав, що клопотання жодним чином документально не підтверджено та, крім того, норми Господарського процесуального кодексу України не обмежують сторін у виборі осіб для представництва своїх інтересів.
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України участь представника сторони в судовому засіданні є правом останнього, яким кожна зі сторін зобов'язана користуватися добросовісно.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, та коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Враховуючи вищезазначене, фактичну участь представника відповідача в судовому засіданні 26.04.2011р., належне повідомлення відповідача про засідання 13.05.2011р., господарський суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані сторонами докази, врахувавши пояснення представників сторін, наведені в обґрунтування позовних вимог і заперечень проти позову, господарський суд
05.03.2010 р. між сторонами укладено договір позички майна № 10/03/05-9, на виконання умов якого приватним підприємством "Софіївка-Агро" (Позичкодавець) передано, а товариством з обмеженою відповідальністю "Новаком-Агро" (Позичальник) прийнято в строкове платне користування зазначене в пункті 1.1. договору майно (а.с. 10-11).
Фактична передача відповідачеві майна оформлена актом приймання-передачі та не заперечується відповідачем (а.с. 12).
Відповідно до ст. ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення прав і обов'язків, які повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Законодавче визначення договору позички наведено в частині 1 статті 827 Цивільного кодексу України, відповідно до якого за даним договором одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
Згідно з частиною 3 статті 827 Цивільного кодексу України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу (про найм (оренду)).
Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, що застосовується до відносин позички, договір позички укладається на строк, встановлений договором.
За статтею 631 Цивільного кодексу України строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відтак закінчення строку дії договору спричиняє правові наслідки щодо наявності у користувача права користуватися річчю, переданою йому за договором позички.
Стаття 833 Цивільного кодексу України визначає обов'язок користувача повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.
Як слідує з умов укладеного між сторонами договору, строк його дії встановлено з 05.03.2010 р. по 05.09.2010 р., з можливістю автоматичної пролонгації на новий строк за згодою сторін (п. 4.1. договору).
Поміж тим, як зазначає позивач, відповідач по закінченню строку дії договору позички, отримане за договором майно не повернув.
Відповідач повернення майна за договором позички згідно наведеного позивачем переліку не заперечив та зазначив про те, що через відсутність відомостей щодо місцезнаходження позивача виконати свій обов'язок з повернення майна не було можливим, а тому має місце прострочення кредитора (ст. 613 Цивільного кодексу України), крім того договір позички є пролонгованим.
В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, матеріалами справи не підтверджуються доводи відповідача щодо наявності в діях позивача прострочення у зобов'язанні, що слідує з наступного.
За статтею 764 Цивільного кодексу України поновлення дії договору відбувається тільки на попередній строк договору (за даним договором - 6 місяців).
Зазначення у статті 764 Цивільного кодексу України на необхідність позичкодавцю надати свої заперечення проти подальшого користування майном користувачем протягом місяця після закінчення строку дії договору не означають, що позичкодавець не може висловити свої заперечення у будь-який час до закінчення строку дії договору, чи що він є зобов'язаним повторно викласти ці заперечення у строки, викладені вказаною статтею.
Як слідує з матеріалів справи, позивач (Позичкодавець) направив відповідачеві вимоги про повернення майна від 29.11.2010 р. і 17.01.2011 р. та вимогу про сплату вартості майна з причин його неповернення від 04.03.2011 р., висловивши цим самим відсутність згоди на продовження договірних відносин (а.с. 38-40, 97-100).
Отже, укладений між сторонами договір позички, з урахуванням його пролонгації, припинив свою дію після 05.03.2011 р.
За приписами статті 833 Цивільного кодексу України обов'язок повернути річ після закінчення строку договору покладено на користувача. В статті 785 Цивільного кодексу України для визначення строку повернення речі застосовано термін "негайно", що означає повернення речі одразу після припинення договору.
Договором позички від 05.03.2010 р. сторонами інше не встановлено та зазначено лише про те, що майно повертається Позичкодавцю по акту приймання-передачі (п. 3.1. договору).
Однак, матеріалами справи не підтверджується вжиття відповідачем будь-яких дій з повернення майна після закінчення строку дії договору та/або неможливість його повернення внаслідок дій чи бездіяльності позивача.
Так, у відповідь на вимогу позивача від 29.11.2010 р. повернути майно, відповідач зазначив про те, що відповідне майно передано ним на зберігання до інших спеціалізованих підприємств; на вимогу позивача від 04.03.2011 р. жодна відповідь відповідачем не надана; по закінченню строку договору відповідачем дії з повернення майна не вживались та майно не повернуто. Більш того, у відзиві на позов відповідач зазначає про те, що відповідне майно використовується ним під час посівної компанії, оскільки, на його думку, має місце продовження (пролонгація) строку дії договору після 05.03.2011 р. (а.с. 91).
Відповідно до вимог статті 836 Цивільного кодексу України, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування збитків.
Тобто, у відповідності до вказаної норми приватне підприємство "Софіївка-Агро" має право на вимогу про відшкодування збитків поряд з правом на звернення з вимогою про повернення речі.
При застосуванні даних вимог господарський суд враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якими закріплено право кожного на ефективний засіб юридичного захисту. Згідно практики Європейського суду з прав людини зазначена стаття Конвенції застосовується і до юридичних осіб, а відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" ця практика є обов'язковою для врегулювання майнових відносин.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача про повернення предмету позички (а.с. 38-40, 97-101, 110, 111), але ці вимоги останнім не задоволені, майно не повернуто. За таких умов, єдиним ефективним захистом прав приватного підприємства "Софіївка-Агро" є стягнення збитків, завданих відмовою користувача повернути річ.
Крім того, слід враховувати, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Це право виникає внаслідок двох юридичних фактів: прострочення боржником виконання зобов'язання та втрата кредитором інтересу до його виконання. В даному випадку ці факти мають місце. При цьому, зазначена стаття Цивільного кодексу України не ставить право кредитора на відмову від прийняття виконання зобов'язання в залежність від інших юридичних фактів, у тому числі й від факту звернення до суду з вимогою про повернення предмету позички.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Згідно статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Заявлені до стягнення збитки позивач визначає вартістю неповернутого відповідачем майна та розраховує їх відповідно до балансової вартості (а.с. 25-35, 56-58, 106), яка не перевищує ринкову вартість, підтверджену експертним висновком торгово-промислової палати від 12.05.2011 р. (а.с. 112).
Таким чином, в результаті протиправної поведінки відповідача, що полягає у невиконанні зобов'язання з повернення майна після закінчення строку дії договору позички від 05.03.2010 р., його вини в допущеному порушені, у позивача утворилися збитки у зв'язку із втратою майна у розмірі 184 719,68 грн.
Враховуючи наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.
Витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Новаком-Агро"(26500, Кіровоградська область, Голованівський район, смт. Голованівськ, вул. Рози Люксембург, 2, ідентифікаційний код 36654554, відомості про рахунки відсутні) на користь приватного підприємства "Софіївка-Агро" (55301, Миколаївська область, Арбузинський район, смт.Арбузинка, вул. Учительська, буд. 38, ідентифікаційний код 36481055) збитки у розмірі 184 719,68 грн., а також 1847,20 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Згідно частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дане рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Суддя В.В.Тимошевська
Повне рішення складено 17.05.2011 р.