Кіровоградської області
"11" травня 2011 р.Справа № 5013/339/11
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Колодій С.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 5013/339/11
за позовом: Приватного малого підприємства "Строймонтаж", Кіровоградська область, м. Олександрія
до відповідача: Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради, Кіровоградська область, м. Олександрія
про визнання недійсним договору
Представники сторін:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № б/н від 24.02.11;
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 20 від 10.01.11;
У судовому засіданні 28.04.2011 оголошувалась перерва до 11.05.2011 р. до 14 год. 30 хв.
Приватне мале підприємство "Строймонтаж" (далі по тексту - ПМП "Строймонтаж") звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про визнання недійсним з моменту вчинення договору на постачання теплової енергії №150, укладеного 01.12.2009 р. між ПМП "Строймонтаж" та комунальним підприємством "Теплокомуненерго" Олександрійської міської Ради(далі по тексту КП "Теплокомуненерго").
В обґрунтування заявлених вимог, посилаючись на частини 1,3 статті 203, частину 1 статті 215, частину 1 статті 236 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що зміст договору не відповідає актам цивільного законодавства, він укладений за відсутності вільного волевиявлення з боку КП "Теплокомуненерго", а тому повинен бути визнаний недійсним у судовому порядку.
Позивач зазначає, що договір №150 від 01.12.2009 р., додатки до нього підписані інженером теплової інспекції Толкачевим О.І., який не уповноважений на це ні установчими документами підприємства, ні довіреністю, за відсутності вільного волевиявлення директора КП "Теплокомуненерго"; спірний договір суперечить пункту 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. №1198, пункту 8 Правил надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і каналізації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630 щодо його відповідності змісту типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 р. №933 та дотримання істотних умов.
Позивач звертає увагу суду, що ПМП "Строймонтаж" не є власником чи балансоутримувачем житлового будинку по пр. Будівельників,32-а, який в договорі зазначений в якості об"єкту споживання теплової енергії. В поясненнях до позову від 28.04.2011 р. позивач зазначає, що за даними технічних умов на приєднання до системи теплопостачання споживачем теплової енергії, яка постачається для опалення житлового будинку по пр. Будівельників,32-а в м. Олександрія Кіровоградської області, є Головне управління внутрішніх військ МВС України, яке у відповідності до частини 2 статті 331, частини 1 статті 876 Цивільного кодексу України до завершення будівництва є власником цього об"єкту будівництва, а після прийняття нерухомого майна в експлуатацію власником житлового будинку. Посилаючись на положення статті 1 Закону України "Про теплопостачання", пункт 3 Правил користування тепловою енергією, позивач стверджує, що споживачем за договором на постачання теплової енергії до житлового будинку по пр. Будівельників,32-А має бути лише власник цього об"єкту будівництва, укладання спірного договору із ПМП "Строймонтаж", яке за договором підряду №320 від 12.11.2008 р. взяло на себе зобов"язання виконати будівельні роботи на цьому об"єкті вказує на те, що зміст спірного договору суперечить Закону України "Про теплопостачання" та Правила користування тепловою енергією, що у відповідності до частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу є підставою його недійсності.
Відповідач у відзиві на позов та поясненнях по справ від 28.04.2011 р. стверджує про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши усі обставини справи, господарський суд, -
12.11.2008 р. між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (Замовник) та ПМП "Строймонтаж (Підрядник) укладено договір підряду №320, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання будівельно-монтажних та інших робіт, пов"язаних з будівництвом 70-ти квартирного житлового будинку по пр. Будівельників,32а, м. Олександрія, Кіровоградської області, 2 черга будівництва, 50 квартир(а.с.17-28).
Відповідно до пункту 3 договору підряду строки виконання робіт (будівництва об"єкта) встановлюються до 31.08.2009 р. та можуть бути переглянуті за взаємною згодою сторін.
Згідно пункту 25 договору підряду забезпечення робіт матеріалами та устаткуванням, відповідальність за їх якість і відповідність вимогам, установленим нормативними документами та проектною документацією покладаються на Підрядника.
За приписами пункту 56.4 договору підряду кошти на відшкодування додаткових витрат, зумовлених виконанням робіт у зимовий період не передбачаються.
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що в строк встановлений договором, будівництво об"єкту завершено не було, в зимовий період ПМП "Строймонтаж" здійснювало оздоблювальні роботи на об"єкті будівництва.
01.12.2009 р. директор ПМП "Строймонтаж" листом за №191/а звернувся до директора КП "Теплокомуненерго" з проханням укласти договір на теплопостачання 50 квартирного житлового будинку (загальною площею 2 817,6 кв.м) по пр. Будівельників,32-а з 01.12.2009 р.(а.с.36)
01.12.2009 р. між ПМП "Строймонтаж" (Споживач) та КП "Теплокомуненерго" (Енергопостачальна організація) Олександрійської міської Ради укладений договір №150 на постачання теплової енергії, за умовами якого Енергопостачальна організація прийняла на себе зобов"язання постачати Споживачеві теплову енергію у відповідності з діючими нормами теплопостачання, а Споживач зобов"язався оплачувати отриману теплову енергію по встановленим тарифам (цінам) в терміни, передбачені договором(а.с.11-16).
В судовому засіданні встановлено, що договір на постачання теплової енергії та додатки до нього скріплено печатками підприємств та підписано з боку КП "Теплокомуненерго" заступником директора Грибачовою А.А., яка діє на підставі довіреності №75 від 22.01.2009 р.(а.с.45) та з боку ПМП "Строймонтаж" директором підприємства Шмаковим Ф.Ф., який діє на підставі Статуту.
Господарський суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним з моменту вчинення договору на постачання теплової енергії №150 від 01.12.2009 р. в зв"язку, як зазначає позивач, недодержанням сторонами приписів пунктів 1,3 статті 203, частини 1 статті 215, частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України в силу наступного.
Посилаючись на положення статті 1 Закону України "Про теплопостачання", пункт 3 Правил користування тепловою енергією, позивач стверджує, що споживачем за договором на постачання теплової енергії до житлового будинку по пр. Будівельників,32-а в м. Олександрії має бути лише власник цього об"єкту будівництва, тобто Головне управління внутрішніх військ МВС України, якому КП "Теплокомуненерго" було видано технічні умови на приєднання до систем теплопостачання. Укладання спірного договору з ПМП "Строймонтаж", яке за договором підряду №320 від 12.11.2008 р. взяло на себе зобов"язання виконати будівельні роботи на об"єкті будівництва відповідно до проектно-кошторисної документації, вказує позивач, свідчить, що зміст договору №150 від 01.12.2009 р. суперечить Закону України "Про теплопостачання" та Правилам користування тепловою енергією.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зміст правочину складають як права так і обов"язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
За приписами статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 6 цього ж Кодексу унормовано право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов"язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.
Таким чином, суперечність правочину актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на достовірно встановлених обставинах справи про порушення певним правочином імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання", в якої надано визначення основних термінів, термін "споживач теплової енергії" вживається в такому значенні, як фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
В пункті 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 03.10.2007 р. №1198 термін "споживач теплової енергії" вживається в такому значенні, як фізична особа, яка є власником будівлі або суб"єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З визначення терміну "споживач теплової енергії" вбачається, що споживачем теплової енергії може бути юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, при цьому відсутня вимога щодо обов"язковості споживачу теплової енергії бути власником будівлі.
Тобто, ні положення Закон України "Про теплопостачання", ні положення Правил користування тепловою енергією не передбачають обов"язковою умовою укладання договору на споживання теплової енергії з юридичною особою лише власником або балансоутримувачем будівлі.
За таких обставин, господарський суд вважає хибним твердженням позивача, який посилаючись на визначення терміну "балансоутримувач", викладене в статті 1 Закону України "Про теплопостачання", вказує на те, що зміст договору №150 від 01.12.2009 р. суперечить Закону України "Про теплопостачання" та Правила користування тепловою енергією, що є підставою його недійсності, оскільки спірний договір укладений не з власником або балансоутримувачем будівлі.
Господарський суд вважає недоведеним твердженням позивача, що при видачі технічних умов на приєднання до житлового будинку по пр. Будівельників,32-а в м. Олександрії Головному управлінню внутрішніх військ МВС України КП "Теплокомуненерго" не мало право укладати договір на постачання теплової енергії №150 від 01.12.2009 р. з ПМП "Строймонтаж".
Відповідно до пункту 10 Правил користування тепловою енергією виконання технічних умов, виданих теплопостачальною організацією, є обов"язковим.
У технічних умовах від 26.09.2006 р. за вих.№1214 на підключення систем опалення будинку №32 а по пр. Будівельників в м. Олександрія зазначено, що теплоносій на систему опалення може бути поданий тільки після виконання всіх пунктів даних технічних умов і укладання договору про постачання теплової енергії з КП "Теплокомуненерго".
В той же час жодний нормативний документ не містить обов"язкової вимоги укладання договору на постачання теплової енергії саме з юридичною особою, якої теплопостачальною організацією видано технічні умови на підключення систем опалення.
Відповідно до пункту 1 статті 879 Цивільного кодексу України матеріально-технічне забезпечення будівництва покладається на підрядника, якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
Договором на замовника може бути покладений обов"язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, як підрядник будівництва, дбаючи про виконання договору підряду та завершення будівництва житлового будинку по пр. Будівельників,32-а в м. Олександрія, прийняв рішення у зимовий період 2009-2010 р. проведення всередині будинку оздоблюваних робіт (штукатурка, оклейка шпалерами, тощо), які у відповідності до технічних умов і правил необхідно виконувати при температурі вище нуля градусів. В зв"язку з цим звернувся до КП "Теплокомуненерго" з заявою про укладання договору на теплопостачання. Про укладання договору на теплопостачання з метою тимчасового опалення будинку свідчить лист директора ПМП "Строймонтаж" на адресу КП "Теплокомуненерго" №177 від 23.11.2010 р.(а.с.37).
Тобто, споживачем теплової енергії за спірним договором було саме ПМП "Строймонтаж", якому для виконання підрядних робіт в зимовий період було потрібне тимчасове опалення, що поставлялося на підставі спірного договору.
Договір №150 від 01.12.2009 р. виконувався обома сторонами до моменту його розірвання, що підтверджується гарантійним листом №66 від 07.04.2010 р. від ПМП "Строймонтаж" про визнання боргу за послуги теплопостачання(а.с. 38), заявою про укладання договору №191/а від 01.12.2009 р.(а.с.36), заявою про розірвання договору №177 від 15.11.2010 р. (а.с 37), рахунком на оплату послуг теплопостачання №150/05 від 31.05.2010 р.(а.с.58).
Посилання позивача на невідповідність умов договору від 01.12.2009 р. №150 умовам типового договору, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630 та відсутність істотних умов в договорі, передбачених статтею 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", як на підставу визнання недійсним спірного договору, є безпідставними та необґрунтованими.
З урахуванням приписів статті 627 Цивільного кодексу України, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630, на яку послався позивач, врегульовано відносини між виконавцем послуг та споживачем (фізичною або юридичною особою власником, квартиронаймачем, орендарем квартир) послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води, водовідведення, затверджено типовий договір про надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
На дату укладання спірного договору затвердженої форми типового договору купівлі-продажу теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачами - юридичними особами не було.
На запит КП "Теплокомуненерго", Міністерство з питань житлово-комунального господарства України роз"яснило (лист №8/5-368 від 10.10.2008 р.), що на час укладання спірного договору укладання договорів на постачання теплової енергії між теплопостачальною організацією та юридичними особами здійснюється на загальних підставах відповідно до норм цивільного та господарського законодавства(а.с.35).
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зі змісту спірного договору та додатків до нього вбачається, що всі істотні умови договір №150 від 01.12.2009 р. містить.
Крім того, слід зазначити, що наслідками відсутності істотних умов договору є його не укладення, а не визнання такого договору недійсним.
Господарський суд не може погодитися з позицією позивача щодо визнання недійсним договору на підставі пункту 3 статті 203 Цивільного кодексу України.
Під час розгляду справи встановлено, що в преамбулі договору №150 від 01.12.2009 р. зазначено, що від імені КП "Теплоенерго" договір укладається директором цього підприємства Самінським В.І.
Фактично спірний договір та додатки до нього підписані заступником директора Грибачовою А.А., яка діяла на підставі довіреності №75 від 22.01.2009 р.(а.с.45). Даний правочин виконувався КП "Теплоенерго", тобто підстави для визнання його недійсним за приписами пункту 3 статті 203 Цивільного кодексу України відсутні.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписом статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб"єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позивач не довів суду в чому полягає порушення його права та інтересу, пов"язане з укладанням спірного договору.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 49, 82, 82-1, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя С.Б. Колодій
Повне рішення складено - 16.05.2011 р.